ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.02.2017Справа №910/23176/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.)
до Дочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін АП!"
про визнання договору недійсним
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Нікіташ С.П., представник за довіреністю б/н від 10.02.16
Прудивус М.О., представник за довіреністю № б/н від 10.04.16
від відповідача Толкачов Д.І., представник за довіреністю б/н від 11.01.17
Гогітідзе Г.Н., представник за довіреністю б/н від 31.07.15
В судовому засіданні 22.02.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Парк Туризм Сервісез» (Royal Park Tourism Services L.L.C.) до Дочірнього підприємства «А.Е.Т. Джоін АП!» про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з листа Акціонерного банку «Південний» № 14-54556 БТ від 07.10.2016 ТОВ «Роял Парк Туризм Сервісез» дізналось про Договір № 37/03/н від 31.03.2014, який підписаний між позивачем та відповідачем. За твердженням позивача, повноважень та розпоряджень щодо укладення спірного Договору президентом ТОВ «Роял Парк Туризм Сервісез» не надавалось, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання Договору №37/03/н від 31.03.2014 недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 порушено провадження у справі № 910/23176/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 01.02.2017.
31.01.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі та повідомлення про відсутність у провадженні господарських судів України справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
01.02.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник відповідача немає можливості прибути у судове засідання, оскільки перебуватиме у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 01.02.2017 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/23176/16 на 15 днів розгляд справи відкладено на 22.02.2017.
У судовому засіданні 22.02.2017 представник позивача підтримав клопотання про колегіальний розгляд справи у зв'язку з її складністю. Представник відповідача заперечував щодо даного клопотання та просив суд відмовити у його задоволенні.
Судом відмовлено у задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи з підстав необґрунтованості.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позові, при цьому зазначив, що до матеріалів справи долучено висновок Київської незалежної судово-експертної установи, яким підтверджується факт про виконання підпису на спірній угоді іншою особою а не громадянином D'Souza Antony Mariano Placid.
Представник відповідача у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, в якому проти вимог заперечував, зазначивши, що спірна угода була схвалена позивачем. Зокрема на виконання умов контракту № 37/03/н від 31.03.2014 позивачем надано послуги, а відповідачем такі послуги оплачені на суму 569 000,00 дол. США, що підтверджується довідкою АБ «Південний» від № 193-36598 від 07.07.2016.
Відповідачем також зазначено, що не може вважатися як належний доказ висновок № 2060 від 16.12.2016, що долучений позивачем, оскільки з останнього не вбачається що дослідженню підлягав саме спірний контракт, а також про відібрання вільних зразків підпису мр. Toni d'Souza. А відтак, відповідача просить суд відмовити у позові у повному обсязі.
Представником позивача заявлялися різного роду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку наданням часу для ознайомлення з відзивом, у зв'язку з необхідністю витребувати від відповідача додаткових доказів щодо порядку укладення спірної угоди та також витребування матеріалів експертного дослідження та виклику у судове засідання експерта.
Представниками відповідача заперечувалися вказані клопотання, при цьому останні зазначали що всі дії представника позивача направленні на затягування процесу, та не дотримання вимог ст. 22 ГПК України.
Суд відмовив в задоволенні клопотань позивача у зв'язку з їх необґрунтованістю. При цьому, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
При цьому, під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Суд зазначає, що дії представника позивача спрямовані на подання численних клопотань у даній справі, які не стосуються предмету та підстав спору, перешкоджають розгляду справи і вирішенню спору в строки, передбачені процесуальним законодавством, що свідчить про зловживання стороною своїми процесуальним правами.
Таким чином, зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу (постанова ВГСУ №7 від 17.05.11).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
31 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Парк Туризм Сервісез» (Royal Park Tourism Services L.L.C.) (надалі - фірма/позивач) та Дочірнім підприємством «А.Е.Т. Джоін АП!» (надалі - туроператор/відповідач) було укладено контракт № 37/03/н (надалі - контракт).
Відповідно до п.1.1. контракту предметом даного контракту є співробітництво в області міжнародного туризму - приймання туристів, а саме, проживання в готелях, екскурсії, послуги трансферу в ОАЕ.
Згідно з п. 1.2. контракту при здійсненні даної діяльності сторони керуються діючим законодавством України.
У п. 1.3. контракту визначено, що сторони не можуть передавати свої права та обов'язки, які випливають із даного контракту, третім особам без письмової згоди на це іншої сторони.
Згідно з п. 2.1. контракту туроператор заохочує групу туристів і індивідуальних туристів в Україні для відправлення В ОАЕ з метою туризму.
Фірма забезпечує сервіс для туристів, які направлені туроператором, у відповідності до заявок. (п. 2.2 контракту).
Основою для прийняття, розміщення та обслуговування туристів, являється підтвердження фірмою заявок туроператора на бронювання послуг та ваучер на обслуговування (п. 3.1. контракту).
Відповідно до п. 3.2. контракту фірма зобов'язується провести у ваучері відповідні відмітки про фактично наданні туристам послуги до їх відбуття.
Відповідно до п. 11.1 даний контракт вступає в силу з моменту його укладення сторонами і діє протягом 5 років з даки укладення.
За доводами позивача даний контракт підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що президент ТОВ «Роял Парк Туризм Сервісез» не надавав мр. Toni d'Souza повноважень та розпоряджень щодо підписання контракту № 37/03/н. Крім цього, позивач зазначає, що мр. Toni d'Souza спірний правочин не підписував, що, зокрема, підтверджується висновком Київської незалежної судово-експертної установи № 2060 від 16.12.2016, у зв'язку з чим вказаний контракт підлягає визнанню недійним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) і згідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання Сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.
У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці докази оцінюються судом на основі всебічності, повноти й об'єктивності усіх обставин справи у своїй сукупності відповідно до положень ст. 43 ГПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов контракту відповідачем як туроператором було оплачені отримані від позивача послуги на суму 569 000,00 дол. США, що підтверджується довідкою АБ «Південний» від № 193-36598 від 07.07.2016, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи,оригінал був оглянутий у судовому засіданні. Зокрема, у вказаній довідці зазначається, що «згідно з контракту № 37/03/н від 31.03.2014 з Royal Park Tourism Services L.L.C (ОАЕ) перераховано кошти…».
Отже, матеріалами справи підтверджується факт прийняття протягом квітня - грудня 2014 року позивачем грошових коштів саме за контрактом № 37/03/н від 31.03.2014. Доказів, повернення вказаних коштів та/або звернення позивача до відповідача з вимогами щодо невірного призначення платежів матеріали справи не містять.
Твердження позивача про необізнаність призначення платежів саме за спірним контрактом жодним чином не доведено, та спростовується доказами наявними в матеріалах справи.
Враховуючи, докази наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що сторонами прийнято до виконання спірний правочин.
У п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Стосовно наявного у матеріалах справи висновку Київської незалежної судово-експертної установи № 2060 від 16.12.2016, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається із тексту висновку Київської незалежної судово-експертної установи № 2060 від 16.12.2016 на дослідження підписів від імені мр. Toni d'Souza надано «електрофотокопію контракту № 37/03/н від 31.03.2014» .
В той час, як п. 3.5. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) та зареєстрованої Міністерством юстиції України 02.01.2013 р. за № 1/22533, визначено, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Крім цього, суд погоджується із запереченнями відповідача щодо відсутності інформації про відібрання вільних зразків підпису мр. Toni d'Souza.
За таких обставин суд критично оцінює наданий позивачем висновок Київської незалежної судово-експертної установи № 2060 від 16.12.2016.
Стосовно усних доводів позивача про врахування обставин встановлених у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 910/8887/16, суд зазначає, що у вказаній постанові колегія суду надала лише оцінку відбиткам штампу, що містяться в тому числі на спірному контракті. Крім цього, суд зазначає, що підставою позову у даному спорі є не підписання угоди з боку позивача уповноваженою особою.
Статтею 1 ГПК України, передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Вказаний обов'язок покладається на позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Позивачем доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів, не надано, як і не надано доказів що спірна угода суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, за таких обставин в задоволенні позовних вимог, з викладених у позові правових підстав, необхідно відмовити.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.02.2017.
Суддя Пукшин Л.Г.