ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.01.2017Справа №910/22774/15
За позовом: Приватного акціонерного товариства "АВК"
до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку"
про внесення змін до договору
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача Кобець І.В. (представник за довіреністю)
від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 23 січня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У серпні 2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "АВК" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" (відповідач) про внесення змін до Кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року в частині терміну користування кредитом та дати закінчення строку дії ліміту шляхом продовження терміну користування кредитом, строків (термінів) нарахованих за ним процентів та дати закінчення строку дії ліміту до дати втрати чинності Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" із зупиненням нарахування процентів до дати втрати чинності Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Позовні вимоги обґрунтовані істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року, внаслідок масових заворушень та озброєних дій на початку 2014 року Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 було розпочато проведення антитерористичної операції на території міста, де знаходиться позивач, тому останній позбавлений можливості для виконання договірних зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/22774/15. Розгляд справи призначено на 12.10.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 року, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.11.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 16.11.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 року призначено у справі №910/22774/15 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2015 року провадження у справі №910/22774/15 було зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.
У лютому 2016 року до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшов лист від директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, до якого додано клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 року провадження у справі №910/22774/15 було поновлено та задоволено клопотання судового експерта.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2016 року провадження у справі №910/22774/15 було зупинено.
У квітні 2016 року через канцелярію до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/22774/15 разом з листом експертної установи, у якому повідомлено суд про непроведення судової експертизи з підстав несплати її вартості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року поновлено провадження у справі № 910/22774/15. Призначено розгляд справи на 18.05.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року повторно призначено у справі №910/22774/15 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року провадження у справі №910/22774/15 було зупинено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 року поновлено провадження у справі № 910/22774/15. Призначено розгляд справи на 11.01.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 року, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.01.2017 року.
23.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.
В судовому засіданні 23.01.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору.
Представник відповідача в судове засідання 23.01.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Як зазначено в пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 11 "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення", оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід брати до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК України, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.
Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов'язані зі станом здоров'я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,
19 лютого 2013 року між Приватним акціонерним товариством "АВК" (надалі - позивач, позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (надалі - відповідач, банк) було укладено кредитний договір № KKPOD.96142.003 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення: та цільового характеру використання грошові кошти, надалі по тексту - «кредит» на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.1.1. договору, кредит надасться у розмірі 5 000 000,00 доларів США.
Термін користування кредитом до 19 серпня 2013 року включно (п. 1.1.2. договору).
В пункті 1.1.3. договору визначено, що процентна ставка за користування кредитом: 12,00 % (десять) відсотків річних. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно з п.п. 2.7., 2.8. договору, розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування відсотків здійснюється щоденно, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається.
За умовами п. 2.9. договору, погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: в першу чергу - документально підтверджені витрати банку, пов'язані з одержанням виконання по цьому договору (витрати, пов'язані з реалізацією заставного майна, витрати на сплату судового збору та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу, витрати, пов'язані зі зверненням стягнення на заставне майно тощо); у другу чергу - прострочена заборгованість за процентами; у третю чергу - прострочена заборгованість за комісією; у четверту чергу - нараховані проценти; у п'яту чергу - нараховані комісії; у шосту чергу - прострочена заборгованість за основного сумою боргу; у сьому чергу - основна сума боргу; у восьму чергу - штрафи, пені та витрати/збитки банку, які виникли при супроводі кредиту, передбачені пп. - 4.2.11, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8 договору, якщо такі мали місце.
Додатковою угодою № 1 від 18.06.2013 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року внесено зміни до розділу І «Предмет договору», зменшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 10,50% річних.
Додатковою угодою № 2 від 01.08.2013 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року продовжено термін користування кредитом до 18 серпня 2014 року включно.
Додатковою угодою № 3 від 06.08.2013 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року внесено зміни до розділу І «Предмет договору» та викладено п. 1.1.1. договору в редакції, кредит надається у розмірі 8 000 000,00 доларів США.
Додатковою угодою № 4 від 11.09.2013 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року внесено зміни до розділу І «Предмет договору», викладено п. 1.1.1. договору в редакції, кредит надається у розмірі 10 000 000,00 доларів США, зменшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 10,25% річних.
Додатковою угодою № 7 від 30.04.2014 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року внесено зміни до розділу І «Предмет договору» та викладено п. 1.1.1. договору в редакції, кредит надається у розмірі 9 000 000,00 доларів США.
Додатковою угодою № 8 від 06.08.2014 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року продовжено термін користування кредитом до 18 листопада 2014 року включно.
Додатковою угодою № 10 від 18.11.2014 року до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року продовжено термін користування кредитом до 01 березня 2015 року включно.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що у зв'язку із загостренням соціальної та економічної ситуації на сході України та проведенням антитерористичної операції, сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року на умовах, які досягнуто сторонами при його укладенні та подальшій зміні.
Так, позивач зазначає, що вимушений був змінити своє місце реєстрації та на сьогоднішній день реєстрований у місті Краматорськ, Донецької області, проте, на момент укладення кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року та в період його виконання, підприємство було зареєстровано та фактично знаходилось у місті Донецьк (вул. 1-а Олександрівка, 9), про що свідчать попередні редакції Статуту позивача та його реквізити, зазначені в розділі 9 кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року та у додаткових угодах до нього.
Також, позивач вказує, що основними напрямками діяльності позивача є виробництво печива; тортів, тістечок; шоколаду, цукрових та інших кондитерських виробів. Єдині технічні та виробничі потужності позивача по виготовленню зазначених кондитерських виробів знаходяться у м. Донецьк, по вул. 1-а Олександрівка, 9, загальною площею 14801,90 кв.м. та по бульв. Шахтобудівників, буд. 51а, загальною площею 6095,20 кв.м., однак з літа 2014 року позивач був змушений законсервувати виробництво та опечатати завод, отже, позивач практично не здійснює господарську діяльність.
Як зазначає позивач, на початку 2014 року, зокрема, в Донецькій області почались масові заворушення, що супроводжувались погромами та захопленням адміністративних будівель, виробничих об'єктів, магазинів тощо, в подальшому з'явились терористичні угруповання, які захопили місцеву владу в регіоні, проголосили створення так званої «Донецької народної республіки», а керівництво держави оголосило про початок проведення в регіоні антитерористичної операції.
27.06.2014 року наказом Генерального директора ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», м. Донецьк» № 166а зупинено діяльність підприємства у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, у зв'язку із наявністю явної загрози життю та здоров'ю працівників.
Станом на 01.07.2014 року згідно штатного розкладу на вказаному підприємстві залишись генеральний директор та головний бухгалтер, на товаристві позивача працює лише генеральний директор, діяльність якого зведена до спроб збереження документації та майна підприємства, на кінець 2014 року збитки позивача становили 488 602 000,00 грн., а станом на 1 півріччя 2015 року - сягнули вже 1 611 068 000,00 грн.
Позивач зазначає, що попри складну політичну та соціально-економічну ситуацію в регіоні, він не відмовляється від кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року та підтверджує взяті на себе зобов'язання, вживає всіх можливих заходів аби налагодити виробництво та збут своєї продукції, що вимагає значних ресурсів, в тому числі і фінансових, однак позивач позбавлений можливості повернути кредитні кошти та нараховані проценти в обумовлені кредитним договором № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року строки.
За твердженням позивача, укладаючи в лютому 2013 року кредитний договір № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року сторони не могли передбачити у майбутньому різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в Донецькій області (регіоні місцезнаходження на час укладення кредитного договору позивача та здійснення ним виробничої та господарської діяльності), зокрема, масові заворушення, захоплення будівель, установ, проведення фактично бойових та військових дій, а тому, в момент укладення кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, в додаткових угодах до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року, які укладені впродовж 2014 року також відсутні умови щодо загострення соціальної та економічної ситуації та проведення антитерористичної операції, відтак сторони не могли передбачити затягування проведення антитерористичної операції та врегулювання ситуації в регіоні, у зв'язку з чим наявні правові підстави для внесення змін до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року, в силу приписів ст. 652 Цивільного кодексу України.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не довів, що зміна умов договору викликана наявністю ідеальної сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК, що обов'язковою умовою для вирішення питання про зміну умов договору, враховуючи те, що відповідач є неплатоспроможним, та знаходиться під управлянням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зміна умов договору призведе до значного зменшення ліквідаційної маси і відповідно призведе до порушення інтересів кредиторів відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України), при цьому сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, при цьому згідно вимог чинного законодавства, наведених вище, одностороння відмова/зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач уклав договір, прийняв виконані роботи, а отже взяв на себе зобов'язання по оплаті виконаних робіт та порушив їх не оплативши надані послуги.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України визначено, що непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Також, відповідно до приписів ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються такими обставинами, що звільніють порушника від виконання зобов'язань, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, суд зазначає, що за змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Положеннями ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Приписами ст.ст. 651, 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин визначається статтею 652 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, законодавство чітко визначає порядок внесення змін до договору, та передбачає, що таке внесення має відбуватися лише за згодою сторін угоди, а у випадку, коли певної згоди не досягнуто, заінтересована сторона вправі звернутися до суду, при умові одночасного існування чотирьох умов.
Як вже було встановлено судом вище, позивач посилається на зміну істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року, зокрема на загострення соціальної та економічної ситуації на сході України та проведенням антитерористичної операції, сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року на умовах, які досягнуто сторонами при його укладенні.
Так, суд звертає увагу на те, що з метою об'єктивного вирішення спору у справі № 910/22774/15, враховуючи клопотання позивача, судом, відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 18.05.2016 року призначено повторну судову економічну, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, 6).
На вирішення експертизи поставити наступні питання:
- Чи підтверджується документально у період з 19.02.2013 року по 14.04.2014 року виконання сторонами зобов'язань за Кредитним договором № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року, укладеним між Приватним акціонерним товариством "АВК" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку", якщо так, то на які суми?
- Чи зазнало Приватне акціонерне товариство "АВК" збитків внаслідок здійснення терористичних актів та/або тимчасової окупації терористичними угрупуваннями частини території Донецької області у 2014-2015 роках, яку віднесено до зони проведення антитерористичної операції, якщо так, то в яких розмірах?
- Якщо відповідь на питання 2.2. позитивна, то яку частку у відсотковому співвідношенні до загального розміру вартості активів Приватного акціонерного товариства "АВК" становлять відповідні збитки і наскільки внаслідок їх завдання, у відсотковому співвідношенні, змінились виробничі потужності Приватного акціонерного товариства "АВК" та наскільки змінився розмір прибутку, у відсотковому співвідношенні, порівняно з аналогічними періодами за попередні 3 роки?
- Чи мало Приватне акціонерне товариство "АВК" фінансову можливість, виходячи з показників його фінансово-господарської діяльності станом на 01.03.2015 року, погасити повністю суму отриманого ним кредиту за Кредитним договором № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року та сплатити відсотки і інші платежі за ним за рахунок наявних у підприємства обігових коштів та яку частку від наявних у підприємства обігових коштів, у відсотковому співвідношенні, становила б відповідна сума?
- Чи призвело б таке погашення до порушення, у економічному розумінні, співвідношення майнових інтересів сторін, якщо так, то в якому відсотковому співвідношенні сторони Кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року одержали б прибутки або зазнали б збитки від його виконання на встановлених в ньому умовах?
- Чи позбавило б таке погашення Приватне акціонерне товариство "АВК" того, на що підприємство розраховувало при укладенні Кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року (прогнозований економічний ефект від вкладення кредитних коштів у розширення виробництва)?
Відповідно до пункту 6 ухвали суду від 18.05.2016 року витрати по попередній оплаті вартості експертизи було покладено на позивача - Приватне акціонерне товариство "АВК", докази чого надати в судове засідання після поновлення провадження у справі.
Однак, у зв'язку з тим, що позивачем попередня оплата вартості експертизи здійснена не була, ухвала суду від 18.05.2016 року залишена без виконання.
За умовами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, враховуючи умови кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність, в розумінні положень ст. 652 Цивільного кодексу України, істотної зміни обставин за яких укладався кредитний договір, оскільки відсутність у позивача прибутку внаслідок неможливості ведення ним підприємницької діяльності не є порушенням співвідношення майнових інтересів сторін, тому що ризики ведення підприємницької діяльності позивача покладаються виключно на позивача.
Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх вищезгаданих умов, необхідних для внесення змін до кредитного договору № KKPOD.96142.003 від 19.02.2013 року саме у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього договору.
Натомість антитерористична операція та війна не є тотожними поняттями. Антитерористична операція є комплексом скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (відповідне визначення наведене в Законі України "Про боротьбу з тероризмом").
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 17.11.2015 року у справі № 910/11793/15 та від 23.12.2015 року у справі № 910/11801/15.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати відповідачу у справі № 910/22774/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.
Суддя Ю.В.Цюкало