ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.02.2017Справа №910/1558/17
За позовом Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів»
до Аграрного фонду
про стягнення 117 781,39 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Храброва А.М. (дов. від 03.01.2017);
від відповідача - Легка М.В. (дов. №591 від 04.01.2017);
31.01.2017 Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 117 781,39 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору складського зберігання зерна № 62/11 від 06.05.2011 не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період з вересня по грудень 2013 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 117 781,39 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2017 порушено провадження у справі №910/1558/17, розгляд справи призначено на 21.02.2017.
21.02.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що акти наданих послуг, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, не відповідають формі первинного документу, яка встановлено чинним законодавством.
У судове засідання 21.02.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 21.02.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
06.05.2011 між Державним підприємством «Полтавський комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач, зерновий склад) та Аграрним фондом (далі - відповідач, поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 62/11, відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
За умовами п. 3.1.1 договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5%, смітній домішці - не більше 0,2%, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.
Відповідно до п. 3.1.5 договору, зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.
Згідно з п. 3.1.6 договору, зерновий склад зобов'язується зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.
Відповідно до п. 3.3.2 договору, в редакції додаткового договору від 31.12.2011, поклажодавець зобов'язаний розрахуватися за надання послуг з приймання, зберігання, відвантаження зерна, а також послуги, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору, в редакції додаткового договору від 31.12.2011, розрахунки за надання послуг по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Розрахунки за надання послуг по зберіганню складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.
Розмір вартості послуг за зберігання за тону за місяць складає 17,50 грн. (п. 4.3 договору в редакції додаткового договору 7 від 31.12.2011).
Відповідно до п. 4.4 договору, в редакції додаткового договору №7 від 31.12.2011, поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з дати передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу згідно актів передавання-приймання до договору складського зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт, за умови надходження на рахунок поклажодавця коштів з Державного бюджету на зазначені цілі.
Відповідно до п. 7.1 договору, строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.
Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (п. 7.3 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору, в редакції додаткового договору від 31.12.2012, він набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і дії до 31.12.2013, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
На виконання зобов'язань за договором та на його умовах відповідачем було передано на зберігання позивачу зерно за наступними складськими квитанціями: №1132 (АТ №264620) від 05.09.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 212111 кг.; №1133 (АТ №264621) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 66850 кг.; №1134 (АТ №264622) від 03.10.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 283233 кг.; №1135 (АТ №264623) від 03.10.2013 зерно (пшениця 6 класу) вагою 11780 кг.; №1136 (АТ №264624) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 154132 кг.; №1137 (АТ №264625) від 03.10.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 1551590 кг.; №1138 (АТ №264626) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 318420 кг.; №1139 (АТ №264627) від 30.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 150 кг.; №1141 (АТ №264629) від 18.12.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 134606 кг.
Судом встановлено, що за період з вересня по грудень 2013 року позивачем були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 117 781,39 грн. (виходячи із обсягу (ваги) зерна, яке зберігалось у спірний період за вищевказаними складськими квитанціями, тарифу зберігання - 17,50 грн за місяць, який визначено п. 4.3 договору), у зв'язку з чим позивачем були акти виконаних робіт (по суті - акти наданих послуг) за період з вересня по грудень 2013 року на загальну суму 117 781,39 грн., а саме з 05.09.2013 по 30.09.2013 на суму 3217,02 грн., з 01.10.2013 по 31.10.2013 на суму 42 773,33 грн., з 01.11.2013 по 30.11.2013 на суму 45 462,83 грн., з 01.12.2013 по 18.12.2013 на суму 26 328,21 грн.
При цьому, позивачем були долучені до матеріалів справи копії відповідних актів за період з вересня по грудень 2013 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору складського зберігання зерна № 62/11 від 06.05.2011 не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період з вересня по грудень 2013 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 117 781,39 грн., яку позивач просив стягнути з останнього.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 175 ч. 1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін/ виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь- який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 936 ЦК України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Положеннями ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу Україн передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Частиною першою статті 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно з п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» складські документи на зерно це - товаророзпорядчі документи, видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Згідно з п. 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановок) Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.2003, підставою для видачі складських документів на зерно (далі - складські документи) є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.
Наказом Міністерства аграрної політики України № 198 від 27.06.2003 затверджено Положення про обіг складських документів на зерно (далі Положення).
Згідно п. 1.1. Положення складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.
Пункт 1 статті 938 ЦК України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Так, на виконання зобов'язань за договором та на його умовах відповідачем було передано на зберігання позивачу зерно за наступними складськими квитанціями: №1132 (АТ №264620) від 05.09.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 212111 кг.; №1133 (АТ №264621) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 66850 кг.; №1134 (АТ №264622) від 03.10.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 283233 кг.; №1135 (АТ №264623) від 03.10.2013 зерно (пшениця 6 класу) вагою 11780 кг.; №1136 (АТ №264624) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 154132 кг.; №1137 (АТ №264625) від 03.10.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 1551590 кг.; №1138 (АТ №264626) від 03.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 318420 кг.; №1139 (АТ №264627) від 30.10.2013 зерно (пшениця 2 класу) вагою 150 кг.; №1141 (АТ №264629) від 18.12.2013 зерно (пшениця 3 класу) вагою 134606 кг, які містяться в матеріалах справи.
Позивачем надавались послуги зі зберігання зерна в період з вересня по грудень 2013 року, загальна вартість яких становить 117 781,39 грн., відповідно до умов договору.
Доказів оплати вищезазначеної заборгованості відповідачем суду не надано.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням такого.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність Відповідача, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, передбаченого Договором. Відповідна позиція відповідає практиці застосування статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. (Постанова Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012).
Наявність та обсяг заборгованості Аграрного фонду у розмірі 117 781,39 грн. за надані позивачем послуги зі зберігання зерна у період з вересня по грудень 2013 року підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 117 781,39 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується тверджень відповідача, що акти виконаних робіт, копії яких долучено позивачем до позовної заяви, не відповідають вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, суд зазначає, що до предмету доказування у даній справі не входить встановлення відповідності чи невідповідності актів наданих послуг вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерський документів, а входить встановлення наявності господарських правовідносин між сторонами, зокрема, факт надання позивачем послуг зі зберігання зерна та здійснення оплат відповідачем.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
При цьому суд зазначає, що складання акту виконаних робіт (наданих послуг) не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з договору між сторонами про надання послуг зі зберігання та з факту надання послуг зі зберігання, що підтверджується вищевказаними складськими квитанціями на зерно.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1, код 33642855) на користь Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» (36022, м. Полтава, вул. Небесної сотні (Леніна), 69, код 00952166) грошові кошти у розмірі 117 781 (сто сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн. 39 коп. та судовий збір у розмірі 1 766 (одну тисячу сімсот шістдесят шість) грн. 73 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане 27.02.2017.
Суддя В.О. Демидов