ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.10.2016Справа №910/16462/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека-Плюс"
до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Малько К.В. - за довіреністю від 27.09.2016 року
від відповідача: Греньо М.М. - за довіреністю від 05.09.2016 року
В судовому засіданні 12 жовтня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У вересні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека-Плюс" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (відповідач) про зобов'язання перерахувати грошові кошти з поточного рахунку позивача в розмірі 108 230,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1167 від 18.05.2016 року, в розмірі 4 400,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1161 від 17.05.2016 року, в розмірі 4 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1165 від 17.05.2016 року, в розмірі 400,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1164 від 17.05.2016 року на рахунок УДКСУ у м. Житомирі ККДБ, в розмірі 500,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1160 від 17.05.2016 року на рахунок ПрАТ «Київстар», в розмірі 5 021,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1166 від 17.05.2016 року на рахунок Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, в розмірі 24 800,00 грн. відповідно до платіжного доручення №1162 від 17.05.2016 року на рахунок ТОВ «Смерека-Плюс», в розмірі 148,80 грн. відповідно до платіжного доручення №1163 від 17.05.2016 року на рахунок ПУАТ «Фідобанк», визнати дії відповідача щодо невиконання зазначених платіжних доручень неправомірними та, такими, що порушують право позивача на розпорядження власними грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов Договору банківського рахунку №287392 від 23.10.2013 року.
Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/16462/16. Розгляд справи призначено на 12.10.2016 року.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
23.10.2013 року між відповідачем (далі - банк) та позивачем (далі - клієнт) (разом - сторони) укладено Договір банківського рахунку № 287392 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок/-ки у національній валюті України та іноземних валютах (надалі - рахунок) за заявою про відкриття поточного рахунка клієнта з поданням до банку необхідних документів відповідно до вимог чинного законодавства України та в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Національного банку України, надалі - Банківські правила.
Відповідно до п. 1.2. Договору заява клієнта про відкриття рахунку є невід'ємною частиною Договору, в якій зазначаються номер та валюта рахунку.
Так, на виконання умов Договору та на підставі заяви позивача про відкриття поточного рахунку банком було відкрито позивачеві рахунок № 26002000287392.
Рахунок відкривається банком клієнту для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору, банківських прав, вимог чинного законодавства України, а також за допомогою дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці (п. 2.4. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України та банківських правил (у т.ч. щодо здійснення інвестиційної діяльності в Україні - у випадку відкриття інвестиційного рахунку), за винятком обмеження розпорядженням рахунком відповідно до чинного законодавства України
Відповідно до п. 2.2. Договору клієнт має право вимагати від банку своєчасного та повного здійснення розрахунково-касового обслуговування.
Згідно п. 2.31. Договору банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, передбачених законодавством України та банківськими правилами. При цьому, розрахунки за платіжними документами клієнта, що надійшли до банку упродовж його операційного часу, проводити в той же день, а ті, що надійшли після закінчення операційного часу - не пізніше наступного банківського дня.
Даний Договір укладений на невизначений строк і набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін (п. 7.1. договору).
Позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення умов Договору банківського рахунку №287392 від 23.10.2013 року, у зв'язку із чим відповідач зобов'язаний виконати платіжні доручення №1167 від 18.05.2016 року на суму 108 230,00 грн., №1161 від 17.05.2016 року на суму 4 400,00 грн., №1165 від 17.05.2016 року на суму 4 000,00 грн., №1164 від 17.05.2016 року на суму 400,00 грн., №1160 від 17.05.2016 року на суму 500,00 грн., №1166 від 17.05.2016 року на суму 5 021,00 грн., №1162 від 17.05.2016 на суму 24 800,00 грн., №1163 від 17.05.2016 року на суму 148,80 грн.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що з огляду на перебування ПАТ "Фідобанк" у процедурі ліквідації, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення на підставі положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.
Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Відповідно до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.
Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.
17.05.2016 року позивач звернувся до відповідача із платіжними дорученнями №1161 від 17.05.2016 року на суму 4 400,00 грн., №1165 від 17.05.2016 року на суму 4 000,00 грн., №1164 від 17.05.2016 року на суму 400,00 грн., №1160 від 17.05.2016 року на суму 500,00 грн., №1166 від 17.05.2016 року на суму 5 021,00 грн., №1162 від 17.05.2016 на суму 24 800,00 грн., №1163 від 17.05.2016 року на суму 148,80 грн.
18.05.2016 року позивач звернувся до відповідача із платіжним дорученням №1167 від 18.05.2016 року на суму 108 230,00 грн.
Відповідно до виписки по рахунку залишок грошових коштів позивача станом на 18.05.2016 року складав 149 556,20 грн.
Проте станом на день вирішення спору вказані платіжні доручення не виконано, зворотного суду не доведено.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення майнового права позивача в частині вільного володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у тому числі, враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.
При цьому, суд відмічає, що доказів звернення до відповідача із іншими платіжними дорученнями позивачем не надано.
Разом з тим, як встановлено судом, 20 травня 2016 року відповідно до рішення Правління Національного банку України № 8 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно вказаного рішення розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20.05.2016 по 19.06.2016 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 959 від 9 червня 2016 року було продовжено строк тимчасової адміністрації відповідача з 20 червня 2016 року по 19 липня 2016 року включно.
19 липня 2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1265 на підставі постанови Правління Нацбанку України від 18 липня 2016 року № 142-рш у банку розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку на період з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року включно.
Вищезазначена інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).
Суд зазначає, що спеціальним законом, яким регулюється діяльність банківських установ в Україні є Закон України "Про банки і банківську діяльність".
Також спеціальним Законом України, що визначає процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким врегульована процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Тому у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
При цьому, згідно ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом; виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частиною 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що, під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Відповідно до п. 5-4 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами спору склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку щодо виконання банком (відповідачем) зобов'язань із виконання розпоряджень клієнта (позивача) про перерахування коштів з його поточного рахунку, які мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з отримання належних йому коштів.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №3-24гс15 та від 01.04.2015 у справі №3-25гс15.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію банку, задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації відповідача та у порядку, передбаченому Законом.
Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом, при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідача в процесі ліквідації банку є по суті вимогою кредитора, а її задоволення порушить вимоги чинного законодавства України, зокрема, порядок здійснення ліквідаційної процедури та черговості задоволення вимог кредиторів банку, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним і має пріоритет у регулюванні правовідносин між неплатоспроможним банком та його кредиторами, у зв'язку із чим в задоволенні позову відмовляє.
Судові витрати, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.
СуддяЮ.В. Цюкало