номер провадження справи 18/127/16
15.02.2017 справа № 908/3223/16
за позовом приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1)
до відповідача публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)
про стягнення 1022557,63 грн.
Суддя Носівець В.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 11/09/14 від 01.01.2017 р.;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 18-73 від 19.12.2016 р.; ОСОБА_3, довіреність № 18-76 від 19.12.2016 р.;
До господарського суду Запорізької області 01.12.2016 р. звернулось приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод” з позовною заявою до публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” про стягнення 1022557,63 грн., які складаються з: 580307,32 грн. неустойки, 39566,41 грн. 3% річних та 402683,89 грн. інфляційних втрат. Підставою для звернення з позовом до суду зазначено несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № 650/15Сб від 26.10.2015 р., у зв'язку з чим, враховуючи положення договору та норми чинного законодавства, позивачем нараховані до стягнення неустойка, 3% річних та інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 526, 625 ЦК України.
Ухвалою суду від 05.12.2016 року порушено провадження у справі № 908/3223/16, присвоєно справі номер провадження 18/127/16, судове засідання призначене на 18 січня 2017 року, розгляд справи відкладався на 08.02.2017 р., 15.02.2017 р., строк вирішення спору продовжувався. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за наявними у справі документальними доказами та закінчений 15.02.2017 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, просив позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання договору № 650/15Сб від 26.10.2015 р. позивач протягом січня-лютого 2016 року поставив відповідачу товар та виставив відповідні рахунки-фактури, які відповідачем сплачені, проте в результаті несвоєчасного виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар у відповідача виникає зобов'язання по сплаті суми неустойки (пені) на підставі п. 8.2 договору. У зв'язку з простроченням оплати за поставлений товар позивачем нараховано до сплати 580307,32 грн. неустойки, а також 39566,41 грн. 3% річних та 402683,89 грн. інфляційних втрат, всього у сумі 1022557,63 грн.
Відповідач у судовому засіданні проти позову частково заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, вказавши на помилки позивача, допущені останнім при складанні розрахунку неустойки та 3% річних та надавши свій контррозрахунок. Проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат відповідач заперечив у повному обсязі, зазначивши, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті (як у даному випадку) унеможливлює урахування розрахованого Державною службою статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. Відповідач також підтримав позицію, викладену у клопотанні від 06.02.2017 р. № 16-095/0602/1, в якому просив зменшити штрафні санкції (пеню), що підлягає стягненню, на 80%.
Представник позивача в судовому засіданні 15.02.2017 р. заперечив проти зменшення розміру пені на 80%, однак не заперечив проти її зменшення на 30%, залишивши вирішення клопотання на розсуд суду з урахуванням його обґрунтованості.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод” (постачальник, позивач у справі) та публічне акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів” (покупець, відповідач у справі) 26.10.2015 р. уклали договір № 650/15Сб (далі - договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю продукцію коксохімічного виробництва (далі - товар) у відповідності до сортаменту, якості, строків, в обсязі, за цінами і на умовах, передбачених в Додатках (Специфікаціях) до цього договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах цього договору. Видатки з перевезення товару від пункту відправлення до пункту призначення відносяться на покупця.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник зобов'язується здійснити поточні поставки товару, обумовленого у Додатках до цього договору, на умовах FCA залізнична станція Авдіївка Донецької залізниці (згідно правил ІНКОТЕРМС-2010), що підтверджується залізничними накладними (квитанціями). Моментом виконання зобов'язань з поставки (дата поставки) товару вважається дата календарного штемпеля станції Авдіївка на залізничній квитанції (квитанції про прийманні вантажу на маршрут або групу вагонів); протягом 5-ти днів з моменту поставки надати покупцю (його представнику) наступні документи, оформлені державною мовою: рахунок-фактуру на товар - 1 оригінал, сертифікат (свідоцтво) якості - 2 оригінала, копії залізничних накладних, завірені печаткою вантажовідправника, та/або інші товаротранспортні документи - 1 екз., акти приймання-передачі товару - 2 екз.
У п. 3.1 договору погоджено, що ціна товару за одиницю та за позиціями зазначається в Додатках (Специфікаціях) до даного договору.
За умовами п. 3.3 договору покупець оплачує кожну партію поставленого товару протягом 30 банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунків-фактур на оплату. Рахунки-фактури на оплату виставляються постачальником після фактичного відвантаження товару.
Відповідно до п. 3.4 договору покупець розраховується з постачальником за товар в грошовій формі. Оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
При цьому у п. 3.5 договору погоджено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів покупця на поточний рахунок постачальника.
Згідно п. 8.2 договору у випадку прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику від вартості неоплаченого товару пеню за кожний день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період утворення прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.
Пунктом 9.5 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016 р. та, відповідно, за грошовими розрахунками, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
До договору сторони підписали специфікації на поставку товару (горішок коксовий):
- № 1 від 26.11.2015 р. на суму 20785366,39 грн., строк поставки - листопад 2015 р.;
- № 2 від 07.12.2015 р. на суму 15230982,70 грн., строк поставки - грудень 2015 року;
- № 4 від 04.01.2016 р. на суму 20966982,70 грн., строк поставки - січень 2016 року;
- № 5 від 12.02.2016 р. на суму 13224727,51 грн., строк поставки - лютий 2016 року.
На виконання умов Договору № 650/15Сб від 26.10.2015 р. та специфікацій №№ 4, 5 до нього постачальник поставив та відвантажив за актами приймання-передачі покупцеві товар та виставив на оплату рахунки-фактури:
- № 90683624 від 27.01.2016 р. на суму 2371725,16 грн.;
- № 90684268 від 29.01.2016 р. на суму 600306,73 грн.;
- № 90701033 від 03.02.2016 р. на суму 189098,58 грн.;
- № 90698365 від 04.02.2016 р. на суму 2352648,67 грн.;
- № 90700924 від 06.02.2016 р. на суму 1157140,80 грн.;
- № 90701921 від 07.02.2016 р. на суму 574968,08 грн.;
- № 90697770 від 07.02.2016 р. на суму 1790056,60 грн.;
- № 90701501 від 09.02.2016 р. на суму 2371725,16 грн.;
- № 90700971 від 10.02.2016 р. на суму 1156343,84 грн.;
- № 90708312 від 11.02.2016 р. на суму 2371725,16 грн.;
- № 90704790 від 12.02.2016 р. на суму 1182756,65 грн.;
- № 90710376 від 13.02.2016 р. на суму 1498656,10 грн.;
- № 90712615 від 14.02.2016 р. на суму 772502,09 грн.
Відповідач оплатив поставлений товар в повному обсязі, що підтверджується виписками банку по рахунку позивача, однак допустив прострочення оплати товару, що стало підставою нарахування штрафних та компенсаційних санкцій на суму 1022557,63 грн.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, на час розгляду справи відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар, але з порушенням строків, передбачених п. 3.3 договору № 650/15Сб, що підтверджується доданими виписками по рахункам.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Вимоги про стягнення пені в розмірі 580307,32 грн. за період з 09.03.2016 р. по 21.04.2016 р. позивач обґрунтовує п. 8.2 договору.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику від вартості неоплаченого товару пеню за кожний день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період утворення прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.
За приписами частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною шостою статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З огляду на наведене судом встановлено підстави щодо стягнення пені за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.
Розрахунок заявленої до стягнення пені, здійснений позивачем, судом перевірено та визнано виконаним невірно через допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку пені. Позивачем невірно визначено граничний строк виконання зобов'язання, період нарахування пені та кількість днів прострочення, помилково взято до розрахунку день оплати боргу. Також не враховано кількість днів в 2016 високосному році. Судом здійснено перерахунок пені за допомогою бази даних “Законодавство”, відповідно до якого розмір пені за заявлений період складає 537235,58 грн. Суд визнав вимоги про стягнення пені такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 537235,58 грн. за період з 12.03.2016 р. по 20.04.2016 р., в частині стягнення 43071,74 грн. пені вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 80%. В обґрунтування даного клопотання відповідач просив суд врахувати ступінь виконання відповідачем свого зобов'язання, незначність прострочення виконання ним свого господарського обов'язку за договором поставки (максимально 30 календарних днів), а також те, що прострочення оплати не завдало збитків позивачу. Крім того, вказує, що все рухоме та нерухоме майно відповідача перебувало під арештом з серпня 2015 року по червень 2016 року, а фінансовий стан відповідача не дозволяв виконати грошові зобов'язання перед позивачем у встановлений строк.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Таким чином, зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду.
На підтвердження обставин, викладених у клопотанні про зменшення пені, відповідачем надана копія постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14.08.2015 р. ВП № 48272789, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить відповідачу, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 10198119,48 грн. Дана постанова скасована тільки у червні 2016 року ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.06.2016 р. у справі № 908/1749/15-г.
Також відповідачем надана копія постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.11.2015 р. ВП № 48808938 про розшук майна боржника, відповідно до якої оголошено в розшук автотранспортні засоби відповідача в кількості 113 одиниць. Дана постанова скасована ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.12.2015 р. у справі № 908/1749/15-г, законність якої підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016 р.
Таким чином, внаслідок неправомірних дій державних виконавців з серпня 2015 року по липень 2016 року можливість нормального здійснення відповідачем господарської діяльності була обмежена, що вплинуло на ступінь виконання відповідачем своїх господарських зобов'язань перед позивачем.
Крім того, суд враховує, що основна заборгованість відповідачем сплачена у повному обсязі, а предметом стягнення є тільки пеня та компенсаційні нарахування за час прострочення (3% річних та інфляційні втрати), час прострочення є нетривалим. Позивач не надав суду доказів понесення ним збитків за час прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Разом із цим, суд зауважує, що відповідач не надав доказів на підтвердження свого фінансового стану, зокрема, балансу та звіту про фінансові результати за І півріччя 2016 року, відомостей про рух коштів на рахунках, які б дозволили суду оцінити об'єктивну неможливість виконання відповідачем грошового зобов'язання у спірному періоді.
Враховуючи зазначене, інтереси обох сторін, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає частковому задоволенню - розмір пені слід зменшити на 30%. У зв'язку з цим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 70% від суми пені, що підлягає стягненню, а саме: 376064,91 грн. (537235,58 грн. х 70%).
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 22762,20 грн., нарахованих за період з 09.03.2016 р. по 21.04.2016 р., а також 402683,89 грн. інфляційних втрат за цей же період.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно через допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку. Позивачем невірно визначено граничний строк виконання зобов'язання, період нарахування 3% річних, кількість днів прострочення, помилково взято до розрахунку день оплати боргу, позивачем також не враховано, що 2016 рік є високосним. Згідно перерахунку річних процентів, виконаного за допомогою інформаційної системи “Законодавство”, судом встановлено, що розмір річних процентів складає 36629,70 грн. У зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення 3% річних задовольняються в частині стягнення 36629,70 грн. за період з 12.03.2016 р. по 20.04.2016 р., в частині стягнення 2936,71 грн. 3% річних у позові відмовляється.
В той же час, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають виходячи з наступного:
Згідно зі статтею 524, частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України та, відповідно, виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81).
Зазначена правова позиція викладена в пункті 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Аналогічні положення зазначені в абзаці 7 п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» в яких вказано, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).
З матеріалів справи вбачається, що у п. 2 Специфікації № 4 договору поставки № 650/15Сб, що є додатком до договору, базова ціна товару, горішку коксового, на період його поставки в січні 2016 року складала 130,00 доларів США (у Специфікації № 5 - на період його поставки в лютому 2016 року складала 125,00 доларів США відповідно) за тону сухої ваги без врахування ПДВ в Націонанальній валюті України за курсом НБУ, що діяв на дату відвантаження товару, та підлягала коригуванню за офіційним курсом НБУ на 00.00 годин дати його оплати. В подальшому, у зв'язку зі зміною офіційного курсу долара США на день фактичної оплати відповідачем рахунків-фактур, що є предметом цього позову, позивач надав відповідачу коригувальні рахунки (арк. с. 82-95), які сплачувалися останнім у відповідності до приписів ст. 530 ЦК України.
Крім того, щодо наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При розрахунку втрат від інфляції позивачем не враховано, що початком нарахування є місяць, наступний за місяцем в якому платіж мав бути здійснений. Із розрахунку вбачається, що відповідачем допускалися прострочення оплати товару, але оплата в певні періоди здійснювалась в той же місяць, в якому мав бути здійснений платіж. Щодо оплати товару в наступному місяці суд зазначає, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань.
Виходячи з вищевикладеного у позивача правових підстав для нарахування інфляційних втрат не виникло, у зв'язку з чим суд відмовляє в цій частині позову.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Заперечення відповідача частково знайшли підтвердження.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України та з урахуванням останнього абзацу п. 3.17.4. постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, ідентифікаційний код 00186542) на користь приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, буд. 1, ідентифікаційний код 00191075) 376064,91 грн. (триста сімдесят шість тисяч шістдесят чотири грн. 91 коп.) пені, 36629,70 грн. (тридцять шість тисяч шістсот двадцять дев'ять грн. 70 коп.) 3% річних та 8607,98 грн. (вісім тисяч шістсот сім грн. 98 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 27 лютого 2017 р.
Суддя В.В. Носівець