22 лютого 2017 року Справа № 911/2412/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Барицької Т.Л.,
суддів:Гольцової Л.А.,
Губенко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016
та на рішеннягосподарського суду Київської області від 23.09.2016
у справі№ 911/2412/16 господарського суду Київської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна"
доФермерського господарства "Мрія"
простягнення 500 000 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники: - ТОВ "Норвік Україна" Титорчук С.Ф., - ФГ "Мрія" Храпаль М.В., Кононов В.В.,
У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна" (надалі - позивач / ТОВ "Норвік Україна") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства "Мрія" (надалі - відповідач / ФГ "Мрія") та просило суд стягнути з останнього 500 000 грн. збитків (упущеної вигоди).
Рішенням господарського суду Київської області від 23.09.2016 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.), у справі № 911/2412/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
21.02.2017 до Вищого господарського суду України від ФГ "Мрія" надійшов відзив, за змістом якого відповідач у даній справі просить суд залишити без змін прийняті рішення та постанову, а касаційну скаргу ТОВ "Норвік Україна" - без задоволення.
Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.03.2011 між ТОВ "Норвік Україна" та ФГ "Мрія" укладено договір доручення № 21/03-1Д (надалі - договір доручення), відповідно до умов якого ТОВ "Норвік Україна" (довіритель) доручає, а ФГ "Мрія" (повірений) зобов'язується від імені відповідача вчинити комплекс необхідних правочинів для облаштування на належній відповідачу земельній ділянці, зони зеленого туризму, а саме: пляжу із повним комплексом зручностей та комунікацій; позивач має забезпечити заходи необхідні для досягнення результату, в тому числі: розробку стилістики; розробку та затвердження проектної документації та бізнес-планів; отримання необхідних дозволів та погоджень; замовлення, закупівлю та/або виготовлення матеріалів, устаткування та інвентарю; залучення будівельних компаній або робітників; контроль за ходом робіт; фінансування робіт; прийняття виконаних робіт від контрагентів; введення об'єкту в експлуатацію, тощо.
Відповідно до п.п. 4.1-4.3 договору доручення позивач у 5-ти денний термін після досягнення результатів визначених у п. 1.1 договору доручення, зобов'язаний подати відповідачу письмовий звіт з додатком підтверджувальних документів як фінансового так й іншого характеру; подання звіту не залежить від вимоги відповідача та надання йому інформації про хід виконання договору; відповідач зобов'язаний прийняти звіт позивача та затвердити його в термін 5 днів; за наявності заперечень за звітом відповідач повинен повідомити про них позивача.
Згідно з п.п. 5.1-5.4 договору доручення ціна за договором складається із загальної вартості правочинів вчинених за участю позивача на виконання договору та вартості послуг позивача; відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі витрати вчинені останнім (позивачем); відповідач зобов'язаний оплатити послуги позивача в розмірі, визначеному в додатковій угоді; відповідач повинен сплатити позивачу суми, визначені п.п. 5.2, 5.3 договору, не пізніше п'яти днів з моменту затвердження звіту довірителем.
Судами також з'ясовано, що додатковою угодою № 1 до договору доручення сторони дійшли згоди, що відповідач зобов'язаний оплатити послуги позивача в розмірі 2 500 000 грн.
Пунктом 2.2 договору доручення, в редакції додаткової угоди № 2 від 30.12.2011 до договору, передбачено, що договір укладено строком до 31.12.2013.
Звертаючись до місцевого господарського суду з позовними вимогами, ТОВ "Норвік Україна" вказувало, що на виконання умов договору доручення позивач направив відповідачу звіт повіреного від 01.07.2012 до договору доручення. Однак, відповідач, всупереч умовам договору, не виконав свого обов'язку та не затвердив звіт повіреного, у зв'язку із чим позивач вважає, що йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, які підлягають відшкодуванню відповідачем, у розмірі 500 000 грн.
У свою чергу, ФГ "Мрія", заперечуючи проти такого факту завдання збитків, вказувало, що відмова від затвердження спірного звіту повіреного від 01.07.2012 була обґрунтована тим, що даний звіт було надіслано на невірну адресу, його не було належним чином оформлено відповідно до умов договору доручення та закону, ТОВ "Норвік Україна" не було надано всі підтверджуючі документи щодо виконаних робіт, а в подальшому - не було передано жодного майна довірителю, представників ФГ "Мрія" не було допущено на земельну ділянку, захоплену позивачем та на якій він розпочав власну господарську діяльність, незаконність чого була встановлена в межах розгляду справи № 911/5484/14.
Так, рішенням господарського суду Київської області від 05.03.2015 у справі № 911/5484/14 за позовом ФГ "Мрія" до ТОВ "Норвік Україна" про усунення перешкод у здійсненні права користування земельними ділянками встановлений факт незаконного користування ТОВ "Норвік Україна" земельними ділянками площею 10,335 га в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та зазначено, що вказана земельна ділянка огороджена залізобетонним парканом та має двоє металевих воріт для входу/виходу, що на вказаній земельній ділянці розміщені: прохідна з вертушкою, будівля Міні-Бар, дерев'яний майданчик біля літнього кафе, навіс над печами (хліб-лаваш), літнє кафе (навіс, кухня, бар), роздягальня з душовим піддоном № 1, будівля Бікіні-Бар (заготовочна, бойлерна, кухня, бар, обідня зала), навіс-шезлонг (6 шт.), роздягальня з душовим піддоном № 2, громадський туалет на 5 місць, металевий склад, огорожа металева з воротами, зовнішнє освітлення, дерев'яні доріжки, стійки під парасольки (165 шт.), вигрібні ями (4 шт.), мобільні будиночки (5 шт.), майданчик для стоянки автомобілів з в'їздом до центрального входу.
Згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 4 ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Спір у даній справі виник з приводу стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмір 500 000 грн., на думку позивача, завданих йому відповідачем внаслідок відмови від затвердження звіту повіреного за нібито виконані роботи за договором доручення.
Нормами ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 у справі № 6-237цс16).
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Колегія суддів зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12).
У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Норвік Україна" під час розгляду даної справи не було надано суду жодних належних доказів на підтвердження належного виконання умов укладеного між ним та ФГ "Мрія" договору доручення, окрім копії незатвердженого звіту повіреного, які б також підтверджували розмір заявлених до стягнення збитків.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши недоведеність належними та допустимими доказами ТОВ "Норвік Україна" наявності в останнього збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 500 000 грн., відсутність протиправної поведінки відповідача та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяними збитками, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у заявленому позові.
Що стосується посилань ТОВ "Норвік Україна" в поданій касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 911/394/16 за позовом ТОВ "Норвік Україна" до ФГ "Мрія" про спонукання до виконання умов договору, в якій, як підкреслює позивач, було вказано: "Водночас, слід зазначити, що позивач не позбавлений права пред'являти відповідні вимоги, посилаючись на факт виконання ним умов договору поруки, тому, встановити юридичний факт належного виконання має господарський суд за насідком дослідження питання щодо повноти виконання умов договору та встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення боргу", то Вищий господарський суд України звертає увагу заявника касаційної скарги на те, що спір у даній справі виник у зв'язку з вимогою позивача про стягнення збитків саме у вигляді упущеної вигоди (правомірність стягнення яких так і не була доведена позивачем), а не щодо стягнення заборгованості за договором доручення № 21/03-1Д від 21.03.2011.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.
Решта доводів касаційної скарги, в цілому повторюють доводи позовної заяви та апеляційної скарги ТОВ "Норвік Україна", і не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).
Отже, в силу наведеного, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвік Україна" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та рішення господарського суду Київської області від 23.09.2016 у справі № 911/2412/16 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.Л. Барицька
Судді: Л.А. Гольцова
Н.М. Губенко