Справа № 127/23355/16-а
Головуючий у 1-й інстанції: Прокопчук А.В.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
22 лютого 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про зобов'язання вчинити дії,
постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву вх. № 3195/17 про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача на розгляд апеляційної скарги також не з'явився, надав заяву вх. № 3127/17 про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких підстав колегія суддів, керуючись положеннями статті 197 КАС України, вважає, що справу можливо розглянути в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, без фіксування судового засідання (частина 1 статті 41 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач народився 2 березня 1954 року, тобто на час виходу на пенсію позивачу було 62 роки (а.с. 6-7).
ОСОБА_2 з 03 лютого 1981 року по 09 грудня 1984 року працював помічником прокурора прокуратури Кримської області, з 10 грудня 1984 року по 22 грудня 1992 року - прокурором прокуратури Кримської області, з 22 грудня 1992 року по 18 січня 1994 року - суддею Кримського обласного суду та з 19 січня 1994 року по 20 липня 2016 року - суддею апеляційного суду Вінницької області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 9-11).
Згідно з постановою Верховної ради України № 1433-VIII від 05 липня 2016 року позивача вивільнено зі штату суддів апеляційного суду Вінницької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 20).
Відповідно до наказу голови апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року №58/2-07к позивача виведено зі штату суддів апеляційного суду Вінницької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 21).
Відповідно до довідки голови апеляційного суду Вінницької області від 02 грудня 2016 року № 5-28/134/2016 про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що заробітна плата позивача, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання суддям у відставці складає 31 680,00 грн., в тому числі оклад - 17 600,00 грн. та надбавка за вислугу років за стаж роботи понад 35 років - 80% - 14080,00 грн.
22 вересня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення довічного грошового утримання в розмірі 90% заробітної плати судді з врахуванням часу роботи на прокурорських посадах.
Листом управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці № 278/С-1 від 12 жовтня 2016 року позивачу призначено довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", як судді у відставці. Однак, у зарахуванні до стажу роботи судді періодів роботи на прокурорських посадах - відмовлено (а.с. 18-19).
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про статус суддів", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Статтею 43 Закону України "Про статус суддів" (чинного на момент призначення позивача на посаду судді) було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Частиною 2 вищевказаної статті Закону, в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів" від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ, чинної до 31 липня 2010 року, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
30 липня 2010 року набув чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI, відповідно до частини 1 статті 131 якого було передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді, зокрема, судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України.
При цьому, пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Отже, на момент обрання позивача суддею Кримського обласного суду була чинною частина 2 статті 43 Закону № 2862-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів" від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ, відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України зараховується також час роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Таким чином, період роботи позивача з 03 лютого 1981 року по 09 грудня 1984 року на посаді помічника прокурора прокуратури Кримської області та з 10 грудня 1984 року по 22 грудня 1992 року - прокурора прокуратури Кримської області, підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Крім того, у статті 141 Закону № 2453 до внесення змін Законом № 213, тобто у редакції Закону № 192, закріплювалося, що "щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання" (абзац перший частини третьої), та встановлювалося, що "у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання" (абзац другий частини третьої).
Рішенням Конституційного суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ;
- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;
- пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:
- частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".
Таким чином, стаж роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного грошового утримання, з урахуванням стажу роботи на посаді прокурора, складає 35 років 5 місяців 15 дні.
Отже, враховуючи положення частини 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, щомісячне довічне утримання позивача має становити 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання апелянта на Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року, який набув чинності з 30 вересня 2016 року, до уваги не приймає, оскільки позивач звільнений з посади судді апеляційного суду Вінницької області 5 липня 2016 року, тобто до набрання чинності даним Законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.