Справа: № 826/11252/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
22 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.,
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.,
за участю:
представника позивача Недашківської Н.С.,
представника відповідача Перепелюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Упк-Аудит Лтд.» до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Упк-Аудит Лтд.», внаслідок чого визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 26 квітня 2016 №0004981404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6360499,50 грн.; №0004991404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3816300,00 грн.; та від 18 липня 2016 №0012421404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафними санкціями у розмірі 239625,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у період з 24 по 30 березня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АДЕРАГРУП» за період з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2015 року, з ТОВ «СКАЙ БУД» за квітень 2014 року, з ТОВ «КЕПІТАЛ СИСТЕМ ГРУП» за лютий 2015 року, з ТОВ «РОНЕРС» за липень 2015 року, з ТОВ «ГОРСАН» за липень 2015 року, з ПП «АЛЬФА-ВІП» за березень 2015 року, з ТОВ "ГЛОБАЛ СОЛЮШІОН" за квітень 2015 року, з ТОВ "ТРЕЙДПРОМ-ІМПЕКС" за червень 2015 року та з контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт перевірки №53.
Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:
- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3816300,00 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 958500,00 грн., за 2015 рік на суму 2857800,00 грн.;
- п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 4240333,00 грн., в тому числі у квітні 2014 року на суму 560000,00 грн., у грудні 2014 року на суму 505000,00 грн., у січні 2015 року на суму 425000,00 грн., у лютому 2015 року на суму 1140333,00 грн., у березні 2015 року на суму 380000,00 грн., у квітні 2015 року на суму 430000,00 грн., у червні 2015 року на суму 426500,00 грн., у липні 2015 року на суму 373500,00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом 26 квітня 2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №0004981404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4240333,00 грн. за основним платежем та 2120166,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та №0004991404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3816300,00 грн. за основним платежем.
За результатами адміністративного (досудового) оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 12 липня 2016 року №15134/16/99-99-11-01-01-25 вказані ППР залишено без змін, при цьому встановлено, що відповідачем безпідставно не застосовано до позивача штрафні санкції за заниження суми податку на прибуток за 2014 рік, у зв»язку з чим відповідачем 18 липня 2016 року прийнято рішення №0012421404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 239 625,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
Колегія суддів не повню мірою погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.
Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що основним та єдиними видом діяльності позивача є діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування.
У перевіряємий період позивач перебував у договірних відносинах з ТОВ «АДЕРАГРУП», ТОВ «СКАЙ БУД», ТОВ «КЕПІТАЛ СИСТЕМ ГРУП», ТОВ «РОНЕРС», ТОВ «ГОРСАН», ПП «АЛЬФА-ВІП», ТОВ «ГЛОБАЛ СОЛЮШІОН», ТОВ «ТРЕЙДПРОМ-ІМПЕКС».
Так, позивачем, як замовником, та вищезазначеними підприємствами, як виконавцями, укладено ряд договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, за умовами яких виконавець зобов'язувався за плату надати замовнику інформаційні консультаційні послуги з обумовлених договором питань.
На підтвердження реальності господарських операцій за договорами про надання інформаційно-консультаційних послуг товариством надано суду копії відповідних договорів, актів прийому-передачі наданих послуг, актів виконаних робіт та додатків до них, карток рахунку 631, податкових накладних, банківських виписок та платіжних доручень.
Надані позивачем первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам законодавства України, що не спростовано відповідачем.
В той же час, на підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано копії документів, які розкривають зміст наданих контрагентами позивача консультаційних послуг.
Зазначені додатки до актів надання послуг являють собою конкретні письмові консультації, що відображають роботу, яку виконали контрагенти позивача, при цьому, будь яких зауважень чи претензій до якості та обсягу наданих послуг з боку позивача не було.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що послуги за вказаними договорами придбавались позивачем з метою використання їх у власній господарській діяльності та необхідністю підтримання професійного рівня власних співробітників, на підтвердження чого надано суду реєстри договорів та актів виконаних робіт по клієнтам АК-ТОВ «УПК-АУДИТ ЛТД.», доповідні записки генеральному директору АК-ТОВ «УПК-АУДИТ ЛТД.» та штатний розпис позивача за перевіряємий період.
Щодо посилань відповідача в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних рішень на податкову інформацію, акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти проведення документальних перевірок, складених контролюючими органами щодо контрагентів позивача та контрагентів контрагентів позивача, а також на відсутність у них основних фондів та виробничих потужностей слід зазначити наступне.
Податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, має прийматись податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Так, наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались, послуги не надавались.
Також не приймаються доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача відповідних виробничих потужностей, оскільки вказані обставини не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.
При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт.
Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази відповідачем суду не надано, відтак, не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
В той час, як факти надання йому послуг та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, а витрати, враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, - пов'язуються з його господарською діяльністю і підтверджуються первинними фінансово-господарськими документами.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з вказаними контрагентами суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентом мали реальний товарний характер.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).
Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
В той же час, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову по правовідносинам позивача з ТОВ «Горсан».
Так, вироком Обухівського районного суду України по справі №372/812/16-к (а.с.66-69 том 19) засуджено засновника та директора ТОВ «Горсан» за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що засновником та директором ТОВ «Горсан» ОСОБА_6 за попередньою змовою з невстановленими слідством особами було зареєстровано зазначене товариство за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Жодні первинні документи він не підписував, договори не укладав.
Верховний Суд України в постанові від 17 листопада 2015 року (справа за позовом ТОВ «Новтехпром» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень) висловив правову позицію щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, з огляду на те, що керівники постачальників не підписували первинних документів від імені очолюваних ними юридичних осіб та заперечували свою причетність до їх реєстрації та господарської діяльності.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) викладена правова позиція (що неодноразово була продубльована судом в постановах від 01.12.2015 у справі № 21-1661а15, від 02.12.2015 у справі № 21- 3849а15), відповідно до якої податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення неуповноваженими особами, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Так, статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Таким чином, отримані послуги по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Горсан» не підлягають включенню до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Водночас, колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо порушеного кримінального провадження стосовно директора ТОВ «Адерагруп» ОСОБА_7, який заперечує свою причетність до господарської діяльності Товариства, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, договір про надання послуг та інші первинні документи від імені ТОВ «Адерагруп» підписані директором ОСОБА_8, а не ОСОБА_7 (а.с.101-112 том 2) .
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 26.04.2016 №0004981404 на суму 223 125 грн. (в тому числі 178 500 грн. - за основним платежем, 44 625 грн. - за штрафними санкціями), а також №0004991404 на суму 160 650 грн. є законним та обгрутованими (а.с.63-64 том 19).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, тому постанова суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позову щодо правовідносин з ТОВ «Горсан», в іншій частині постанова суду є законною та обґрунтованою, ухваленою при правильному встановленні обставин справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують, тому підстави для повного скасування постанови відсутні.
Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 26 квітня 2016 року №0004981404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмір 223125 грн. (в тому числі 178 500 грн. - за основним платежем, 44625 грн. - за штрафними санкціями), а також №0004991404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650 грн. - скасувати.
Ухвалити в цій частині нову постанову про залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Упк-Аудит Лтд.» без задоволення.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Постанова в повному обсязі складена 27 лютого 2017 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Федотов І.В.
Ісаєнко Ю.А.