Справа № 761/33767/16-ц
Провадження № 2/761/1661/2017
14 лютого 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Рибака М.А.,
при секретарі Сівоха І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко Ольги Миколаївни, треті особи: Третя Київська державна нотаріальна контора та ОСОБА_5 про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язання вчинити нотаріальну дію, -
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко Ольги Миколаївни (далі по тексту - відповідач), третя особа: Третя Київська державна нотаріальна контора про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язання вчинити нотаріальну дію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1.
Після смерті батька позивач дізналась, що 22.02.1994 року ним було складено заповіт на її ім'я.
17.08.2016 року відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 161/02-31, а саме у видачі свідоцтва позивачу про право на спадщину за заповітом на ім'я позивача у зв'язку із неможливість ідентифікувати особу заповідача через неточності.
Такі неточності полягали у тому, що за результатами отриманої інформації від Третьої Київської державної нотаріальної контори, де було посвідчено заповіт, з'ясувалось, що заповіт було складено ОСОБА_4, 1920 року народження, тоді як фактична дата народження батька позивачки є 1933 роком.
Також для вчинення нотаріальної дії померлим було надано його паспорт НОМЕР_1, виданий Радянським РВК м. Києва 07.02.1978 року, але з невідомих причин в реєстрі нотаріальних дій щодо посвідчення заповіту було зазначено дату народження померлого як 1920 рік.
З огляду на зазначене, позивач вважав, що нотаріус безпідставно та необґрунтовано відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
Посилаючись на викладене позивач просив суд ідентифікувати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, як особу, що склала заповіт 22 лютого 1994 року, який посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори за реєстром № 6с-05; скасувати постанову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії № 161/02-31, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 22 лютого 1994 року за реєстром № 6с-05 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 22 лютого 1994 року за реєстром № 6с-05 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В процесі розгляду справи судом, в порядку ст. 35 ЦПК України було залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд про його задоволення.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові заперечення по справі, в яких просила суд відмовити у задоволенні позову в частині скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вважала її обґрунтованою у зв'язку із тим, що до компетенції нотаріуса не належить питання про встановлення факту того, що померлий ОСОБА_4, 1933 року народження, є фізичною особою ОСОБА_4, 1920 року народження, яка склала заповіт.
Представник третьої особи ОСОБА_5 проти задоволення позову не заперечував, разом із тим зазначав, що позивачем було обрано неправильний спосіб захисту її цивільних прав, оскільки належним було б звернення до суду із заявою про встановлення факту належності заповіту від 22 лютого 1994 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 або із позовом про визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4
Представник Третьої Київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі по тексту -Закон № 3425-XII).
Частиною 1 ст. 1 Закону № 3425-XII встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Частиною 2 ст. 1 Закону № 3425-XII передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Статтею 50 Закону № 3425-XII передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.
Як наголошується Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ із посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року № 2 можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.
Закон № 3425-XII поділяє об'єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 3425-XII нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону № 3425-XII, де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.
Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону № 3425-XII, підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.
Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону № 3425-XII, не є вичерпним.
За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону № 3425-XII, на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону № 3425-XII право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.
Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з'ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення.
Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ЦПК, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. 2 ст. 179 ЦПК).
Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 16), а також свідоцтвом про народження позивача (а.с. 18) та свідоцтвом про шлюб (а.с. 21).
Після смерті ОСОБА_4, 28.05.2015 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом та за законом (а.с. 52).
17.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. було винесено постанову № 161/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 22).
Вказана постанова мотивована тим, що недостатньо інформації щодо ідентифікації особи, яка слала заповіт, а також документів, які необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Так, із матеріалів спадкової справи вбачається, що 22.02.1994 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів позивачу квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 60).
Згідно із інформацією Третьої Київської державної нотаріальної контори від 19.08.2015 року, 22 лютого 1994 року в нотаріальній конторі за реєстровим № 6с-05 було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4, 1920 року народження (а.с. 67).
На запит суду, Третьою Київською державною нотаріальною конторою було надано копії сторінок з реєстру нотаріальних дій за 1994 рік з підписом про посвідчення заповіту ОСОБА_4, з якого вбачається, що рік народження заповідача записано як 1920 рік (а.с. 121).
З огляду на зазначене, за наявності вказаних розбіжностей та відсутності інформації, яка б могла ідентифікувати особу заповідача, приватний нотаріус правомірно виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
За таких обставин, вимоги позивача про скасування постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії № 161/02-31, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 22 лютого 1994 року за реєстром № 6с-05 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають.
Як і не підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко О.М. видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 22 лютого 1994 року за реєстром № 6с-05 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки такі вимоги є передчасними з огляду також на наступне.
Так, позивач, серед іншого, просив суд ідентифікувати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, як особу, що склала заповіт 22 лютого 1994 року, який посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори за реєстром № 6с-05.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, позивач просить суд захистити своє цивільне право в спосіб, що не встановлений законом, з огляду на зазначене, в задоволенні позовних вимог в частині ідентифікації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, як особу, що склала заповіт 22 лютого 1994 року, який посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори за реєстром № 6с-05 слід відмовити.
Разом із тим, із наявних в матеріалах справи документів дійсно вбачається, що ОСОБА_4, який посвідчив заповіт 22.02.1994 року є дійсно батьком позивача ОСОБА_1 та дійсною його датою народження є ІНФОРМАЦІЯ_2.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на зазначене, процесуальний закон не надає права суду виходити за межі заявлених позивачем вимог та захищати його право іншим способом, а ні ж обраний позивачем.
Разом із тим, позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом в позовному провадженні за наявності спору, або в окремому провадженні із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність на даний час правових підстав для задоволення позову, а тому в його задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3 - 14, 27 - 30, 60, 88, 209, 213 - 215, 223, 294 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко Ольги Миколаївни, треті особи: Третя Київська державна нотаріальна контора та ОСОБА_5 про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язання вчинити нотаріальну дію - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ М.А. РИБАК