Справа № 167/833/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І.І.
Провадження № 22-ц/773/319/17 Категорія: 2 Доповідач: Данилюк В. А.
21 лютого 2017 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.,
секретар Черняк О. В.,
з участю позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представників відповідача Яцюка М. С., Алієвої Л. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Рудко-Козинської сільської ради Рожищенського району Волинської області про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 12 січня 2017 року,
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 12 січня 2017 року в даній справі в задоволенні позову ОСОБА_2 до Рудко-Козинської сільської ради Рожищенського району Волинської області про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити, визнати за нею ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1
В даному судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечили, просять її відхилити.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 згідно погосподарської книги № 4 за 2001-2005роки належало ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_6, інші члени сім'ї не вказані, всього землі 0.26 га, що стверджується архівними витягами з погосподарських книг Рудко-Козинської сільської ради Рожищенського району за 1955-1957 року, 1958-1960 роки, 1961-1963 роки, 1964-1966 роки.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, його дружина ОСОБА_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_2
Згідно погосподарської книги № 6 за 2011-2015 роки господарство по АДРЕСА_1 значиться як закинутий об'єкт, за даною адресою ніхто не зареєстрований, згідно ст. 1277 ЦК України даний об'єкт відноситься до відумерлої спадщини.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.03.2016 року за адресою АДРЕСА_1 відомості за вказаними параметрами запиту відсутні.
Згідно довідки про склад сім'ї Рудко-Козинської сільської ради № 141 від 11.03.2016 року позивач ОСОБА_2 та її син ОСОБА_8 проживають в АДРЕСА_1
Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном, яке має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.
Суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив обставини справи і дав належну оцінку зібраним доказам.
До обов'язкових вимог набуття права власності на майно за набувальною давністю відноситься добросовісне заволодіння майном, відкритість та безперервність у його володінні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що безперервно відкрито володіє протягом 13 років житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що 01 листопада 2004року ОСОБА_2 звернулася в сільську раду із заявою про надання їй дозволу на поселення в будинку по АДРЕСА_1. За рішенням Рудко-Козинської сільської ради № 13/3 від 02.11.2004р. з метою кращого збереження та охорони майна, житловий будинок в АДРЕСА_1 наданий в оренду ОСОБА_2 за її заявою до встановлення спадкоємців.
На підставі рішення сільської ради від 13 липня 2003р. № 8 між Рудко-Козинською сільською радою та ОСОБА_2 укладеного договір оренди комунального майна, за умовами якого сільська рада здає в оренду належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 зі всіма господарчими спорудами та земельною ділянкою.
Пунктами 3-4 цього договору передбачено, що передача майна в оренду не дає права власності на це майно; орендар зобов'язується щомісячно до 25 числа сплачувати орендну плату в розмірі 30грн. Строк дії договору не визначено.
02 січня 2015 року між Рудко-Козинською сільською радою та ОСОБА_2 укладено договір № 1 оренди комунального майна на підставі рішення сільської ради від 07.03.2004року № 8, за умовами якого сільська рада здає в оренду належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 зі всіма господарськими спорудами та земельною ділянкою в розмірі 0,38га.
Згідно п.3 передача майна в оренду не дає права власності на це майно. Пунктом 4 передбачено, що орендар зобов'язується щомісячно до 25 числа сплачувати орендну плату в розмірі 37 грн. Дія договору визначена з 01 січня 2015р. по 31 грудня 2015р.
Отже, в даному випадку володіння будинком добросовісним визнано бути не може, оскільки позивач знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності на будинковолодіння, так як їй було достовірно відомо, що житловий будинок наданий в оренду за її заявою до встановлення спадкоємців.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що сільська рада не мала права укладати договори оренди, так як спадщина до неї у комунальну власність за ст.1277 ЦК України не переходила, оскільки відсутнє рішення суду, спростовуються нормами ЦК України. Зокрема, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.
Отже, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм Цивільного кодексу України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про нікчемність і не укладення договорів оренди. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто, виходячи зі змісту ст. 11 ЦПК, суд не має права вийти за межі позовних вимог. Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК суд може застосувати з власної ініціативи лише наслідки недійсності нікчемного правочину.
Разом з тим, вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).
Судом першої інстанції встановлено, що в листопаді 2004 року між сторонами постійно укладалися договори оренди, дія останнього договору закінчилася 31.12.2015 року, позивачем щомісячно вносилася орендна плата, отже, зі сторони ОСОБА_2 мало місце виконання певних умов цих договорів.
Крім того, позивачем не заперечується той факт, що вона проживала у спірному будинку на правах найму даного житла.
Враховуючи викладене, суд прийшов до правильного висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм законодавства і правильність висновків суду не спростовують. Рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 12 січня 2017 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді