Справа № 161/12515/16-а
Провадження № 2-а/161/75/17
26 січня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі : головуючого - судді Олексюка А.В.
при секретарі Педич Ю.С.
розглянувши у відритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Свій позов обгрунтовує тим, що він з 31.07.1997 року по 25.08.2011 року проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури Генеральної прокуратури України. 23.10.2009 року йому була призначена пенсія за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 84% від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії
На момент звільнення зі служби, тобто станом на 25.08.2011 року його вислуга років в органах прокуратури збільшилась на 2 роки та склала 14 повних календарних років та 25 днів, тому його пенсія за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» повинна нараховуватись виходячи з розрахунку 88 % від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії.
Вказує, що 30.08.2016 року звернувся до Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області із заявою про проведення йому перерахунку пенсії, з врахуванням вислуги 88% від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії відповідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії). Однак, відповідач відмовив у проведенні йому перерахунку пенсії.
На підставі наведеного просить визнати дії Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови йому в перерахунку пенсії за вислугу років протиправними та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому з 30.08.2016 року на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року у розмірі 88% від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.07.1997 року по 25.08.2011 року проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури Генеральної прокуратури України, його вислуга в органах прокуратури України на момент звільнення складала 14 повних календарних років та 25 днів
З 23.10.2009 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 84% від розміру середньомісячної заробітної плати.
30.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області із заявою про проведення йому перерахунку пенсії, з врахуванням вислуги 88% від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії відповідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії).
Однак, листом від 14.09.2016 року за № 213/С-01 відповідач відмовив ОСОБА_1 у проведенні йому перерахунку пенсії.
Відповідно до ст. 1 Конституції України: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 року, Європейській соціальній хартії від 03.05.1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення на задовільному рівні, докладати зусиль для її поступового піднесення на більш високий рівень, тощо.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до вимог ст.1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування будь-яким правом, яке визнане законом, повинно бути забезпечено виконанням без будь-якої дискримінації.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002)].
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
У цьому ж рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Таким чином, виходячи зі змісту статтей 22 та 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (у тому числі і Законом України «Про прокуратуру»), є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-348-а-13) та 17 грудня 2013 року (справа № 21-445-а-13).
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Згідно частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон) прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами І або ІІ групи, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, призначається пенсія по інвалідності. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком пенсії.
За таких обставин, необхідною умовою для перерахунку пенсії є документи, додатково подані пенсіонером, в тому числі щодо тривалості вислуги років на прокурорських посадах та розміру місячного заробітку за відповідною посадою станом на час звернення за перерахунком пенсії. Таким чином, перерахунок пенсії провадиться на підставі розрахованої органами прокуратури України довідки про розмір середньомісячного заробітку за відповідною посадою.
Не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії те, що Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону держава взяла на себе обов»язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
При цьому, положення ст. 50-1 Закону про збільшення розміру пенсії на 2 відсотки за кожен повний рік роботи понад 10 років на посадах прокурорів та слідчих, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, за своїм змістом не передбачає призначення пенсії, як реалізацію права на пенсійне забезпечення, а охоплюється поняттям саме перерахунку пенсії.
З огляду на вищенаведені обставини та правові норми, суд приходить до висновку, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір та порядок перерахунку пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Оскільки, відповідно до постанови КМ України № 1013 від 09.12.2015 року, відбулася зміна у розмірі заробітної плати працівників прокуратури, перерахунок розміру призначеної пенсії позивачу необхідно провести, виходячи із приписів ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», що діяла на час призначення пенсії.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року передбачено, що з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії /щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника консультанта народного депутата України.
Наведена норма свідчить про те, що з 01.06.2015 року не здійснюється призначення пенсій відповідно до спеціального законодавства, а саме: законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника консультанта народного депутата України, оскільки норми, які регулюють питання пенсійного забезпечення тієї категорії осіб, на яких поширюється дія цих законів, скасовані.
Аналізуючи вказані норми закону та виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, суд приходить до висновку, що зазначені положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Тому скасування порядку нарахування пенсій за спеціальними законами з 01 червня 2015 року та подальше призначення таких пенсій на загальних підставах не впливає на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, суд вважає твердження відповідача про відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року необґрунтованими тому, що він застосував нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності. Таке застосування норм права суперечить вимогам ч.1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
З'ясувавши всі фактичні дані у справі, суд вбачає протиправність дій відповідача в частині відмови позивачу в перерахунку пенсії, оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена 23.10.2009 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що відповідач діяв у порушення ст. 19 Конституції України та наведених норм права, що встановлюють порядок обрахування пенсії працівнику прокуратури, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно часу, з якого необхідно здійснити перерахунок пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок пенсії до Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області 14.09.2016 року, тому пенсія позивача підлягає перерахунку з 01.09.2016 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 10 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 11 КАС України).
Відповідно до ст. 13 КАС України особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.14 КАС України).
Врахувуючи вищенаведене, на підставіч.3 ст. 22, ч.1 ст. 58 Конституції України, статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року), Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, керуючись ст.ст. 2, 7-11, 13, 14, 71, 86, 94, ч. 2 ст. 99, 158-163, 167, 186, ч.1 ст. 244-2, 254, ч.1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати дії Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 протиправними.
Зобов'язати Луцьке об'єднане управління пенсійного фонду України Волинської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2016 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року у розмірі 88% від розміру середньомісячної заробітної плати, визначеної на день призначення пенсії.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління пенсійного Фонду України Волинської області в дохід держави 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню) судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк