Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/998/17 Головуючий у 1-й інстанції: Беспалько Т.Д.
Є.У.№ 314/4456/16 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
23 лютого 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
при секретарі: Зубковій Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, треті особи - ОСОБА_4, державний реєстратор Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним додаткового договору, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року,
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Михайлівської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним додаткового договору до договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Зазначав, що АДРЕСА_1 року помер його батько ОСОБА_5, який за нотаріально посвідченим договором оренди, укладеним з Михайлівською сільською Радою 17квітня 2002 року, набув право користування земельною ділянкою водного фонду, площею 0,0500 га, розташованою на території с.Вільноандріївка, Вільнянського району, Запорізької області, строк оренди - 50 років. В установленому законом порядку він прийняв спадщину після свого батька, до складу якої крім права користування земельною ділянкою входив також житловий будинок, оформив свої спадкові права на будинок. У березні 2016 року йому стало відомо про те, що рішенням сільської ради від 20 листопада 2012 року № 62 право користування земельною ділянкою, яку орендував його батько, передано третій особі ОСОБА_4, про що 5 квітня 2013 року були внесені відповідні зміни до договору оренди. 30 листопада 2015 року відповідні відомості про зміну орендаря були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Посилаючись на те, що в порядку ст.ст.1216, 1218 ЦК України він успадкував після смерті свого батька право користування спірною земельною ділянкою, від оренди не відмовлявся, продовжував користуватися землею, вносив орендну плату у відповідності з умовами договору, просив суд визнати недійсним та скасувати рішення сільської ради як таке, що порушує його права як землекористувача, визнати недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203,215 ЦК України, додатковий договір від 5 квітня 2013 року, укладений з ОСОБА_4, і скасувати його державну реєстрацію.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3, інтереси якого за довіреністю представляє ОСОБА_6, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи представник відповідача не з'явився, сільський голова А.М. Король направив суду заяву про визнання позову і апеляційної скарги, просив розглядати справу за відсутності представника сільської ради (а.с.118).
В письмових запереченнях проти апеляційної скарги третя особа ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу, оскільки вважає, що права позивача не порушені. На думку третьої особи, ОСОБА_5 не набув права оренди земельної ділянки, бо договір не пройшов державної реєстрації. Позивач також не успадкував право користування земельною ділянкою, оскільки не отримав свідоцтво про право на спадщину на право оренди і не повідомив власника землі про свій намір продовжувати користуватися землею. Вважає, що сільська рада з дотриманням вимог діючого законодавства передала йому право оренди спірної земельної ділянки, оскільки він правомірно користувався нею разом з батьком позивача ОСОБА_5 на підставі договору про спільну діяльність. Разом з тим, ОСОБА_4 вважає, що суд першої інстанції допустився порушень норм процесуального права, визначивши його процесуальне становище у справі як третя особа, тоді як спір щодо землі виник у позивача з ним, а не тільки із сільською радою. Позивачем оспорюється його, ОСОБА_4, права як землекористувача. Крім того, суд не залучив до участі у розгляді справи в якості співвідповідача і орган, що здійснює державну реєстрацію речових прав на землю, хоча позивач просив суд захистити його право, в тому числі і шляхом скасування державної реєстрації спірного договору оренди.
В засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу і просив задовольнити її в повному обсязі, третя особа ОСОБА_4 і його представник адвокат Мажара О.О. проти задоволення скарги заперечували із наведених вище підстав. В обґрунтування своїх заперечень заявили апеляційному суду клопотання про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які можуть підтвердити факт користування ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою разом із ОСОБА_5, а також допитати в якості свідка позивача ОСОБА_3
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, третьої особи і його адвоката, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні в частині правового обґрунтування причин відмови у позові у зв'язку із такими обставинами.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням сільської ради і додатковою угодою до договору оренди права позивача не порушені. На підставі договору про спільну діяльність, укладеного 20 вересня 2007 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, останній правомірно користувався спірною земельною ділянкою і зберіг таке право після смерті орендаря ОСОБА_5, а тому сільська рада в межах своєї компетенції правомірно прийняла рішення про внесення відповідних змін до договору оренди.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.
Встановлено, що на підставі рішення 20-ї сесії 23 скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 26 березня 2002 року №13 «Про виділення в оренду земельної ділянки для установки боксу» 17 квітня 2002 року між сільською радою і ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду строком на 50 років, відповідно до якого останньому передавалась у користування земельна ділянка площею 0,0500 га на території с.Вільноандріївка Вільнянського району Запорізької області з метою установки металевого боксу для зберігання човна та мотора до нього (а.с.8-9).
За пунктом 3 договору орендна плата визначається сторонами в сумі 125 гривень щорічно з урахуванням інфляції, яка вноситься орендарем на рахунок орендодавця не пізніше 31 грудня поточного року. За наступні роки орендна плата повинна погоджуватися до вищевказаного терміну. Розмір орендної плати може бути переглянутий , в тому числі, у випадку підвищення цін, тарифів, збільшення розміру податків на землю. У випадку зміни орендної плати сторона-ініціатор інформує другу сторону не пізніше, ніж за місць.
Пунктом 4 договору оренди орендарю заборонено відчужувати право оренди без письмового дозволу орендодавця.
Умови договору оренди не містять заборони переходу права на оренду земельної ділянки в порядку спадкування.
Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу, зареєстрований у Вільнянській податковій інспекції 18 квітня 2002 року за №16; Вільнянському районному відділі земельних ресурсів за №10 від 18 квітня 2002 року і в Михайлівській сільській раді за №6 19 квітня 2002 року (а.с.9 зворот).
АДРЕСА_1 року ОСОБА_5 помер (а.с.16).
На час смерті ОСОБА_5 його син позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім, оскільки у травні 2011 року йому виповнилося лише 15 років(а.с.15).
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5, крім позивача, являються також його дружина ОСОБА_11 - мати позивача, мешканка с.Вільноандріївка, Вільнянського району, Запорізької області, а також син ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає в Російській Федерації.
18 грудня 2014 року державний нотаріус Вільнянської державної нотаріальної контори видав спадкоємцям померлого ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину на 19/25 часток житлового будинку (а.с.18).
Протягом 2012-215 року на виконання умов договору оренди спадкоємці померлого Орендаря ОСОБА_5 вносили орендну плату за користування спірною земельною ділянкою. Платником податку у відповідних платіжних документах зазначено орендаря ОСОБА_5, оскільки зміни до договору оренди не вносилися (а.с.56,61).
16 листопада 2012 року ОСОБА_4, третя особа у цій справі, звернувся до голови Михайлівської сільської ради із заявою про внесення змін до договору оренди, укладеного з ОСОБА_5, у зв'язку зі смертю останнього, і просив визнати його, ОСОБА_4 орендарем за цим договором. (а.с.14).
Належних і допустимих доказів на підтвердження висновків суду першої інстанції про те, що спадкоємці померлого позивача відмовилися від права оренди земельної ділянки матеріали справи і не містять.
Рішенням Михайлівської сільської ради №62 від 20 листопада 2012 року «Про перехід права на оренду земельної ділянки до ОСОБА_4Г.» внесено зміни в п.1 договору оренди земельної ділянки в частині орендаря і передано право оренди ОСОБА_4 (а.с.13).
5 квітня 2013 року Михайлівська сільська рада і ОСОБА_4 уклали додатковий договір № 1 до договору оренди від 17 квітня 2002 року, за умовами якого право оренди спірної земельної ділянки перейшло до ОСОБА_4 (а.с.10).
25 листопада 2015 року державний реєстратор Шотіна К.Л. Вільнянського районного управління юстиції внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.6).
За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 3 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (стаття 5 цього Закону).
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону 2002 року - на час передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_5, визначено, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням : на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.
Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції 2008 року) передбачено право орендаря передавати орендовану земельну ділянку в суборенду за умови , якщо це передбачено умовами договору оренди, або за письмовою згодою орендодавця. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХIV «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України та цього Закону.
Отже, якщо умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці орендаря (фізичної особи - підприємця) після смерті останнього можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки, яка є предметом цього договору.
При цьому, за змістом ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, у тому числі, в разі смерті фізичної особи - орендаря за умови відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-375цс15 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України являється обов'язковою для виконання.
За ст.ст.1218, 1268 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадків, встановлених ч.ч.2-4 ст.1273 ЦК, якою передбачена така відмова тільки за згодою батьків і органу опіки і піклування. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справ доказів свідчить про те, що до складу спадкового майна, що залишилося після померлого ОСОБА_5, увійшло право оренди спірної земельної ділянки, оскільки умови нотаріально посвідченого договору оренди не містять заборони переходу права на оренду в порядку спадкування, спадкоємці не відмовлялися від виконання умов договору оренди, заяву орендарю про відмову від землекористування не подавали, щороку вносили орендну плату у передбаченому договором розмірі.
Третя особа ОСОБА_4 за життя ОСОБА_5 не набув права користування спірною земельною ділянкою, оскільки у передбаченому Законом порядку договір суборенди не укладався, його державна реєстрація не відбулася.
Висновки суду першої інстанції про те, що таке право виникло у третьої особи ОСОБА_4 за договором про спільну діяльність, не ґрунтуються на земельному законодавстві і суперечать фактичним обставинам справи.
Наявний в матеріалах справи договір-угода від 20 вересня 2007 року, за яким ОСОБА_5 передавав ОСОБА_4 частку спірної земельної ділянки для зберігання баркаса і двигуна, за що останній мав сплачувати 100 грн. (а.с.35), не являється договором про спільну діяльність, оскільки п.2.1 цього правочину сторони передбачили не втручатися у господарську діяльність один одного. За формою і змістом вказаний договір не відповідає вимогам цивільного і земельного законодавства, оскільки укладений без згоди власника земельної ділянки і не пройшов державну реєстрацію, а відтак - не набув чинності.
За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про те, що рішенням сільської ради і укладеним у 2013 році додатковим договором №1 до договору оренди права позивача не порушені, не ґрунтуються на законі.
Поза увагою суду першої інстанції залишилася і та обставина, що у відповідності до ст.654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зважаючи на те, що за умовами ст.13 Закону «Про оренду землі» (в редакції на час укладання договору) передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору оренди при передачі землі у користування на строк 50 років, договір від 17 квітня 2002 року був нотаріально посвідчений, подальші зміни до такого договору, на думку колегія, підлягають внесенню із дотриманням вимог ст.654 ЦК України, тобто нотаріальному посвідченню.
Доводи третьої особи у запереченнях на апеляційну скаргу про те, що у спадкодавця не виникло права користування спірною земельною ділянкою, оскільки договір оренди не був зареєстрований, являються неспроможними. Як вбачається із матеріалів справи, договір оренди був зареєстрований у районному відділі Земельних ресурсів у відповідності з положеннями законодавства, що діяло на час його укладання. Доводи третьої особи про те, що позивач не оформив свої спадкові права, не прийняв спадщину на спірну земельну ділянку, також не заслуговують на увагу, оскільки суперечать положенням ст.ст. 1218, 1268 ЦК України, якими забороняється приймати спадщину з умовою чи із застереженням.
Викладене свідчить про те, що при вирішенні спору судом першої інстанції грубо порушені норми матеріального права, що за змістом ст.309 ЦПК України являється безумовною підставою для скасування судового рішення.
Разом з тим, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права унеможливлюють ухвалення нового рішення про задоволення позову судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи спір щодо правомірності набуття третьою особою права користування земельною ділянкою, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спір з приводу землекористування у ОСОБА_3 виник не тільки з сільською радою, а також і з орендарем ОСОБА_4
Проте, процесуальне становище особи, з якою у позивача виник матеріально-правовий спір, у цій справі визначено як третя особа.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 26 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники.
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст.30 ЦПК).
Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК України).
Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні однієї із сторін з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК України).
Сторони, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК України, мають ще додаткові права, встановлені ст. 31 ЦПК України .
Оскільки відповідно до ст.ст. 27, 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на відміну від сторін (ст. ст. 30, 31 ЦПК України) обмежені в процесуальних правах, суд не вправі ухвалювати щодо них рішення.
Відповідно до ст. ст. 213, 215 ЦПК України рішення у справі може ухвалюватися лише щодо сторін.
Між тим, ухвалюючи рішення про правомірність передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4 і про відповідність додаткової угоди вимогам ст.ст.203,215 ЦК України, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки землекористувача, який брав участь у справі не в якості співвідповідача, а як третя особа.
За роз'ясненнями, викладеними у п.26 Постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Статтею 33 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов'язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.
Цивільний процесуальний Кодекс України виключає можливість апеляційного суду скасувати рішення, після чого, залучивши таку особу до участі у справі, вирішити справу як суд першої інстанції.
Відповідно до положень статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції..
Оскільки позивачами пред'явлено позов тільки до сільської ради і не залучено в якості співвідповідача ОСОБА_4, з яким у спадкоємця орендаря виник спір щодо права користування земельною ділянкою, у спосіб, який би відповідав вимогам земельного і процесуального законодавства, вирішити спір у суді апеляційної інстанції неможливо.
Позовні вимоги, задоволення яких призведе до фактичного позбавлення ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою, до останнього не заявлялися. Співучасть землекористувача у цій справі являється обов'язковою. Предметом позову у цій справі являється захист порушеного права користування земельною ділянкою позивача шляхом позбавлення права користування земельною ділянкою ОСОБА_4 За вказаних обставин позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню як такий, що не заявлений до особи, співучасть якої у справі являється обов'язковою.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування причин відмови у позові.
Рішення апеляційного суду у цій справі не є перешкодою для повторного звернення ОСОБА_3 з аналогічним позовом до суду із залученням до участі у справі в якості співвідповідачів як сільської ради, так і землекористувача ОСОБА_4, а також інших спадкоємців померлого орендаря.
Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року по цій справі змінити в частині правового обґрунтування причин відмови у позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: