Дата документу Справа № 335/4803/16-к
Провадження № 11-кп/778/439/17
Єдиний унікальний № 335/4803/16-к Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Категорія -ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 лютого 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
законного представника потерпілої ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015080010001206, за апеляційною скаргою прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , яка є законним представником потерпілої ОСОБА_11 , на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2016 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хрінники, Млинівського району, Рівненської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання на 1 рік та покладено обов'язки передбачені ст. 76 КК України. Задоволено частково позов ОСОБА_7 та стягнуто з ОСОБА_8 10153 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн. моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_8 витрати на залучення експерта у розмірі 3716,35 грн.
Вирішена доля речових доказів.
Згідно зі змістом вироку, 23 червня 2015 року, приблизно о 14 годині 10 хвилин, водій ОСОБА_8 не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керуючи автомобілем «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по пр. Леніна в напрямку пл. Фестивальної в м. Запоріжжя, зі швидкістю не менше, ніж 60 км/год., яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті. В цей же час, по пішохідному переходу, розташованому між пл. Фестивальною та вул. Якова Новицького, проїжджу частину пр. Леніна з права на ліво за напрямком руху автомобіля «Honda Civic», перетинали малолітні пішоходи ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перед пішохідним переходом, надаючи дорогу пішоходам в середній смузі руху зупинились транспортні засоби. Наближаючись до вищевказаного пішохідного переходу в крайній лівій смузі, водій ОСОБА_8 , маючи об'єктивну можливість заздалегідь виявити, що перед нерегульованим пішохідним переходом на сусідніх смугах зупинились транспортні засоби, не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух у лівій смузі та виїхавши на пішохідний перехід скоїв наїзд на малолітніх пішоходів ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Своїми діями водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.п. 2.1 а), 12.4, 12.9 б), 18.4 Правил дорожнього руху України.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди малолітні пішоходи ОСОБА_12 та ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження, з якими були доставлені до КУ «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня».
Згідно висновків судово-медичних експертиз тілесні ушкодження малолітніх пішоходів ОСОБА_12 та ОСОБА_11 в сукупності кваліфіковані, як ушкодження середнього ступеня тяжкості, не небезпечні для життя, але які спричинили за собою тривалий розлад здоров'я, більше 21 дня.
В апеляційній скарзі законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_7 оскаржує вирок в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , а саме просить вирок скасувати, та направити справу на новий розгляд. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначає, що висновки суду про призначення покарання не відповідає дійсності тому, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, розкаявся формально. Призначаючи покарання суд першої інстанції враховуючи обставини які пом'якшують покарання обвинуваченому, не врахував обставини, які обтяжують покарання. Крім того, потерпіла ОСОБА_7 вважає, що суд першої інстанції безпідставно частково задовольнив позовні вимоги, не врахувавши стан малолітньої потерпілої, її потреби з урахуванням понесених травм та реабілітаційний період, а також її моральний стан.
Прокурор, який приймав участь у кримінальному провадженні ОСОБА_10 в своїй апеляційній скарзі не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненому кримінальному правопорушенні та кваліфікацію його дій, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Судом належним чином не обґрунтував призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України та звільнення обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України на мінімальний строк. При цьому судом не враховано, що обвинувачений раніше був засуджений до покарання з випробуванням та вже через тиждень після звільнення від призначеного покарання вчинив новий злочин. Крім того суд першої інстанції призначив обвинуваченому занадто м'яке додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Враховуючи викладені доводи в апеляційній скарзі прокурор просить вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2016 року відносно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 роки.
В запереченнях, адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_7 , зазначено, що вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2016 року відносно ОСОБА_8 винесено правильно та обґрунтовано, не вбачається порушень норм матеріального та процесуального права. Адвокат вказує на те, що судом при постановлені вироку були враховані всі обставини, що пом'якшують покарання, обставини, які характеризують особу обвинуваченого, а також інші обставини, які впливають на призначення покарання. Доводи, які викладені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої ОСОБА_7 не можуть бути підставою для зміни вироку та призначення більш тяжкого покарання. Тому просить відхилити апеляційні скарги та залишити вирок без змін.
Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах:
-законного представника потерпілої ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити;
-обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілої і прокурора;
-прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні і просив ухвалити новий вирок, яким призначити більш суворе покарання;
перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційні скарги законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_7 і прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню, а вирок зміні в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України, колегія суддів не досліджує і не перевіряє вирок в частині доведеності вини ОСОБА_8 і правильності кваліфікації його дій, оскільки в апеляційних скаргах питання про це не порушується.
Дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані за ст.286 ч.2 КК України.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд першої інстанції, обираючи вид і міру покаранняОСОБА_8 , належним чином врахував обставини, передбачені законом і, зазначивши у вироку, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий злочин, але у скоєному щиро покаявся та визнав свою провину повністю, відшкодував потерпілим завдану шкоду, має двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, займається благодійною діяльністю, що визначив мінімальне покарання, передбачене санкцією статті обвинувачення.
Крім того, суд першої інстанції, приймаючи до уваги наявність кількох пом'якшуючих покарання обставин, а також поведінку ОСОБА_8 під час досудового розслідування, яка визнана такою, що відповідає існуючим моральним принципам, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, на підставі чого звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає як тяжкості скоєного злочину, так і особі обвинуваченого, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав для застосування до ОСОБА_8 більш суворого покарання з мотивів, які наведені в апеляційних скаргах.
В той же час, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій ОСОБА_11 , визначений судом є таким, що явно не відповідає сукупності фізичних і моральних страждань, завданих потерпілій. Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення в цій частині, зазначив про те, що посилання на наявність і глибину моральних страждань потерпілої внаслідок ДТП є виправданими і заслуговують на увагу, в той же час, визнав доводи позивача в частині тривалості моральних страждань, тяжкості отриманої травми, тривалості реабілітаційного періоду після лікування, можливості відновлення життєвих стосунків доведеним лише на суму 70000 грн., що на думку колегії суддів не відповідає наведеним у позові обставинам, що складають зміст завданої моральної шкоди. Оскільки ОСОБА_8 під час досудового розслідування сплатив 60000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, на підставі чого суд першої інстанції задовольнив вимоги частково в сумі 10000 грн., колегія суддів вважає за необхідне вирок в зазначеній частині змінити і стягнути зі ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_7 задовольнити частково;
апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2016 року відносно ОСОБА_8 змінити в частині вирішення цивільного позову законного представника потерпілої ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 грн.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4