донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
14.02.2017 справа №913/1189/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Не з'явився Не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ
на рішення господарського суду Луганської області
від 19 грудня 2016 р. (повний текст рішення складено та підписано 22.12.2016р.)
у справі № 913/1189/16 (суддя Старкова Г.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ
до про Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго”, м. Київ визнання договору неукладеним та визнання відсутніми зобов'язання
Рішенням господарського суду Луганської області від 19.12.2016р. у справі №913/1189/16 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ до Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго”, м. Київ про визнання договору неукладеним та визнання відсутніми зобов'язання - відмовлено у повному обсязі.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ подана апеляційна скарга, відповідно до якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за одночасної наявності двох умов, які необхідні для залишення позову без розгляду як то: неподання витребуваних судом документів та неявка позивача, господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Сторони наданим їм правом не скористалися, у судове засідання не з'явились. Про час та дату судового засідання сповіщені належним чином. Відповідач на адресу апеляційного суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго” про визнання відсутніми зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ перед Публічним акціонерним товариством “Донбасенерго” за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а багатосторонній договір від 11.06.2015 неукладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”.
За твердженням позивача, останній здійснює діяльність на території Луганської області з постачання (продажу) електричної енергії за регульованим тарифом та з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на підставі ліцензії НКРЕ України від 17.05.2006 серії АБ №220850.
На підставі Закону України “Про електроенергетику”, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №263 від 07.05.2015 “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження” (надалі - постанова КМУ №263 від 07.05.2015), згідно з пунктом 1 Постанови купівля та продаж з 1 травня 2015 р. електричної енергії, переміщеної з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - неконтрольована територія), на іншу територію України (далі - контрольована територія) та/або з контрольованої території на неконтрольовану територію (далі - різниця перетоків електричної енергії), здійснюється на контрольованій території оптовим постачальником електричної енергії та на неконтрольованій території суб'єктами господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на електроустановках, розташованих на неконтрольованій території та визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості (далі - виробники електричної енергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території), та/або публічним акціонерним товариством “ДТЕК Донецькобленерго” у Донецькій області і товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” у Луганській області.
Таким чином, як зазначає позивач, останній фактично з 01.05.2015р. здійснює постачання електричної енергії на неконтрольовану державною владою України територію Луганської області відповідно до Постанови №263 від 07.05.2015р.
Також, позивач зазначає, що листом №01-1.16/02019 від 28.07.2016р. відповідач звернувся до позивача з вимогою укласти між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу електроенергії між виробником та постачальником, типову форму якого розроблено та затверджено координаційним центром відповідно до багатостороннього договору, укладеного 11.06.2015р. учасниками ринку електричної енергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а також підписати акти приймання-передачі електроенергії за період травень 2015 року - квітень 2016 року в кількості 126 698 027 кВт. г. вартістю 21 704 811,95 грн.
При цьому, в якості обґрунтування своїх вимог відповідач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” є учасником багатостороннього договору з ПАТ “Донбасенерго”, за яким на позивача покладається обов'язок здійснювати закупівлю електричної енергії, виробленої Старобешівською ТЕС Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго”, та зобов'язання укласти з ПАТ “Донбасенерго” двосторонній договір купівлі- продажу електричної енергії.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вимогою встановити відсутність зобов'язання позивача перед відповідачем за багатостороннім договором від 11.06.2015р., який укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та визнати неукладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” багатосторонній договір від 11.06.2015р. з огляду на невизначення нормами чинного законодаства порядку та обов'язку суб'єктів електроенергетики щодо укладення багатостороннього договору, а також відсутність переліку осіб, які повинні бути сторонами такого договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки спосіб захисту, обраний позивачем, не передбачений законом. Крім того, задоволення позовних вимог не призведе до захисту права позивача, таке рішення не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм його виконання.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №913/1189/16; розглянувши доводи апеляційної скарги; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ та скасування рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2016р. у справі №913/1189/16 з огляду на наступне.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні приписи містяться у статті 20 Господарського кодексу України.
Таким чином, захист цивільних прав здійснюється способами, переліченими в статті 16 Цивільного кодексу України, а також іншими способами, передбаченими законом або договором, а відтак цей перелік не є вичерпним. Проте, використання інших способів захисту прав допускається лише при наявності прямої вказівки закону. При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу позивача на те, що судовий захист порушеного права чи інтересу повинен відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, тобто повинен бути ефективним.
Реалізуючи передбачене статтями 8, 55 Конституції України право на судовий захист, при зверненні до суду, особа вказує в позовній заяві власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Законодавчо визначені способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Як зазначено вище, предметом даного спору є визнання відсутніми зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” перед ПАТ “Донбасенерго” за багатостороннім договором від 11.06.2015р., що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території та визнання неукладеним багатостороннього договору від 11.06.2015р. зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”.
Враховуючи зміст вказаних норм законодавства України, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання відсутніми зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” перед ПАТ “Донбасенерго” за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, які провадять діяльність на неконтрольованій території, та визнання багатостороннього договору від 11.06.2015р. неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України. Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими нормативно - правовими актами України.
Крім того, вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.
Вказане також відповідає вищенаведеним приписам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України.
Відтак, враховуючи встановлені обставини справи, висновок суду першої інстанції про те, що визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договорами способам захисту прав є правомірним, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у позові, а не залишення позову без розгляду є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, ч.1 ст. 8 зазначеного вище Закону передбачено, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно з п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12 2011 № 18 (далі - постанова пленуму ВГСУ № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Приписами п. 3.13 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 передбачено, що у разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 4.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;
- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК. У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Отже, судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи за недостатністю доказів, які були витребувані, - залишити позов без розгляду.
Подання позивачем документів, які не можуть бути прийняті судом в якості належних та достатніх доказів для задоволення позову, має наслідком відмову в їх задоволенні з обґрунтуванням цього висновку не доведеністю позовних вимог, а не залишення позову без розгляду.
У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції наведено достатньо підстав, необхідних для відмови у задоволенні позовних вимог. Посилання скаржника на те, що останнім не забезпечено явку представника у судове засідання оцінюється колегією суддів критично, оскільки ухвалами господарського суду Луганської області від 07.11.2016р та від 21.11.2016р. явка сторін віднесена на їх розсуд.
Більш того, приписами п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, а тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.
Також, згідно 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження відповідача, зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2016р. у справі №913/1189/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 19 грудня 2016 р. у справі № 913/1189/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Марченко О.А.
Судді: Зубченко І.В.
ОСОБА_3О