ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.02.2017Справа №910/24203/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"
до Аграрного фонду,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної установи "Інституту громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України",
про стягнення 38 012,05 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Гоцко Р.В. - представник, довіреність №04-02/17 від 28.12.2016;
від відповідача: Делявська Г.М. - представник, довіреність без номеру та дати;
від третьої особи: Губська АВ. - представник, довіреність №7.7/352 від 06.02.2017;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 38 012,05 грн. заборгованості за санітарно-епідеміологічну оцінку зразків цукру, в тому числі 3% в розмірі 24,91 грн. за прострочення грошового зобов'язання, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов укладеного між Державною установою "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" та відповідачем Договору № 992 від 28.03.2016 в частині своєчасної оплати за надані Державною установою послуги зі санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру, право вимоги за яким відступлено до позивача на підставі Договору про відступлення права вимоги №14/16 від 14.04.2016, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано 3 % річних у зазначеному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24203/16 та призначено до розгляду на 09.02.2017. Цією ж ухвалою Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну установу "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України".
В судове засідання 09.02.2017 з'явились уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив №40-07/71 від 31.01.2017 на позовну заяву, в якому Аграрний фонд підтвердив наявність та розмір заявленої позивачем до стягнення заборгованості. При цьому представником відповідача зазначено, що відсутність затвердженого паспорту бюджетної програми стосовно витрат Аграрного фонду пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експорту об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду на 2016 року виключає фінансування будь-яких заходів, в тому числі і проведення оплати санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру, зокрема, відповідно до умов Договору № 992 від 28.03.2016 р. Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
Крім того, до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано письмові пояснення №02-08/1/197 від 02.02.2017, в яких останній повідомив суд, що у провадженні господарських судів України або інших органах України, які в межах своєї компетенції можуть вирішити спір, немає спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Письмові пояснення разом з доданими до нього додатковими доказами судом долучено до матеріалів справи.
Також, до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи подано письмові пояснення №1.02/343 від 03.02.2017 щодо обставин справи, в яких Державною установою "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" повідомлено про виконання нею умов Договору № 992 від 28.03.2016 в повному обсязі. Письмові пояснення разом з доданими до нього додатковими доказами судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 09.02.2017 суду не надано.
Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 09.02.2017 клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судовому засіданні 09.02.2017 представник позивача виклав та підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та надав відповіді на питання суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2017 заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та надав відповіді на питання суду.
Представник третьої особи в судовому засіданні 09.02.2017 надав пояснення по справі, відповів на запитання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані учасниками судового процесу докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 28 березня 2016 року між Державною установою "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" (виконавець за основним договором, третя особа у справі) та Державною спеціалізованою бюджетною установою "Аграрний фонд" (замовник за основним договором, відповідач у справі) укладено Договір №992 (далі - Основний договір), згідно предметом якого є санітарно-епідеміологічна оцінка зразків цукру.
Розділами 2-9 Основного договору сторони погодили вартість оцінки, порядок розрахунків, зобов'язання сторін, відповідальність сторін, порядок обігу документації, термін дії договору тощо.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє 30.06.2016 р., але у будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами. Умови даного договору застосовуються до відносин, що виниклим з 24.03.2016 (відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України) (розділ 4 Основного договору).
Вказаний основний договір підписаний представниками замовника та виконавця та засвідчений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до умов п. 3.2 Основного договору виконавець зобов'язується виконати санітарно-епідеміологічну оцінку зразків цукру згідно з предметом договору відповідної якості, а замовник зобов'язується здійснити оплату та прийняти, і підписати акт здачі-приймання санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру.
В матеріалах справи також наявна заява Аграрного фонду № 1 від 10.03.16 р. щодо проведення санітарно - епідеміологічної оцінки зразків цукру виробників, зазначених в заявці.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищевказаного Основного договору третьою особою було надано відповідачу послуги з виконання санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру на суму 37 987,14 грн., що підтверджується відповідним підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками обох підприємств Актом №1 від 28.03.2016 здачі-приймання санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Заперечення щодо факту отримання по кількості та якості наданих третьою особою послуг з санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру за вказаним актом в матеріалах справи відсутні.
Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг та/або наявності письмових претензій або зауважень щодо наданих позивачем послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання третьою особою умов Основного договору з боку відповідача відсутні.
Будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Державною установою "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, судом встановлено, що третьою особою виконано прийняте на себе зобов'язання по наданню послуг з санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру, обумовлених Основним договором, а відповідачем, у свою чергу, прийняті надані послуги без будь - яких зауважень.
Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Пунктами 2.1. та 2.2. Основного договору сторони погодили, що оплата проводиться у національній грошовій одиниці України, шляхом перерахування коштів у розмірі 100% на розрахунковий рахунок виконавця згідно рахунка-фактури та акту виконання санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру. Загальна вартість становить 37 987,14 грн. (31 655,95 грн.+20%ПДВ 6 331,19 грн.).
При цьому в матеріалах справи наявна копія кошторису до Основного договору, згідно якого ціна роботи становить 37987,14 грн. з ПДВ та підписаного виконавцем та замовником протоколу погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною Основного договору, згідно якого вартість послуг санітарно - епідеміологічної оцінки зразків цукру становить 31655,95 грн. + ПДВ 6331,19 грн., всього 37987,14 грн., та зазначено, що цей протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів між виконавцем та замовником.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання третьою особою зобов'язання з надання послуг санітарно - епідеміологічної оцінки зразків цукру, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акт здачі - прийомки вказаних послуг, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень, а також засвідчений печатками сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг.
Отже, підписання замовником (відповідачем) акту здачі - прийомки наданих послуг з санітарно - епідеміологічної оцінки зразків цукру, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з санітарно - епідеміологічної оцінки зразків цукру.
У відповідності до умов п. 2.1 Основного договору виконавцем було виставлено відповідачу як замовнику рахунок - фактуру № 992 від 28.03.2016 на суму 97987,14 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо повної оплати наданих за Договором послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед Державною установою "Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" за наведеним Договором в розмірі 37 987,14 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Окрім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 14 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (новий кредитор за договором, позивач у справі), Державною установою «Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» (первісний кредитор за договором, третя особа у справі) та Державною спеціалізованою бюджетною установою «Аграрний фонд» (боржник за договором, відповідач у справі) укладено договір №14/16 про відступлення права вимоги (далі - Договір), який спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим Договором та законодавством України, первісним кредитором новому кредиторові права грошової вимоги (далі - право вимоги), належного первісному кредиторові, за яким новий кредитор стає кредитором за договором №992 від 28.03.2016, укладеного між первісним кредитором та боржником, в частині взаємовідносин по виконанню санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру (далі - Основний договір).
За цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним договором (пункт 1.3. Договору).
Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили предмет договору, оплату та порядок розрахунків, особливі умови та порядок виконання зобов'язань, відповідальність сторін і вирішення спорів, строк договору тощо.
Згідно п. 6.1 Договору цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2016р., але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Вказаний Договір підписано представниками первісного та нового кредиторів та боржника та засвідчено печатками сторін.
Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що первісний кредитор передає новому кредитору належне йому право вимоги виконання зобов'язання боржником, що виникло за Основним договором, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Основним договором після повної сплати новим кредитором первісному кредитору зазначеної в пункті 3.1. цього договору суми компенсації. За цим Договором під зобов'язаннями боржника розуміється грошовий борг (грошове зобов'язання) у сумі 37 987,14 грн., що виник внаслідок несплати боржником виконання санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру (пункт 2.2. Договору).
Відповідно до пункту 2.3. Договору боржник стає зобов'язаним здійснити свій обов'язок по сплаті грошового боргу (грошового зобов'язання) у сумі 37 987,14 грн., замість первісного кредитора новому кредиторові, після повної сплати новим кредитором первісному кредитору зазначеної в пункті 3.1. Договору суми компенсації.
Так, згідно п.3.1 Договору за передане право вимоги до боржника за основним договором у порядку, визначеному цим Договором новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію в розмір 37 987,14 грн. не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання Договору.
Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
При цьому як визначено сторонами в п.4.1 Договору боржник не заперечує проти заміни первісного кредитора новим кредитором в основному договорі щодо сплат боржником грошового боргу (грошового зобов'язання), зазначеного в п.2.2 цього Договору, і підписуючи зі своєї сторони цей договір підтверджує, що є належним чином повідомлений про заміну кредитора по основному договору та не висуває щодо цього ніяких заперечень.
Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Так, згідно п. 4.3 Договору підписуючи вказаний Договір новий кредитор підтверджує, що йому були передані усі копії документів, що підтверджують право вимоги до божника.
У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Вказаним приписам цивільного законодавства кореспондують умови п. 1.2 Договору, згідно якого первісний кредитор та боржник несуть відповідальність перед новим кредитором за достовірність існування грошового боргу (грошового зобов'язання) за Договором № 992 від 28.03.2016 у сумі, встановленій пунктом 2.2. цього Договору.за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов'язків.
Отже, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Окрім того, за умовами п.2.4 Договору новий кредитор займає місце первісного кредитора в праві вимоги до боржника, що виникло з основного Договору в обсязі 37987,14 грн., після повної сплати новим кредитором первісному кредитору зазначеної в п.3.1 Договору суми компенсації.
Зокрема, в матеріалах справи наявна копія виписки з рахунку ПАТ «Аграрний фонд» за 15.04.2016 щодо перерахування грошових коштів в сумі 37 987,14 грн. на рахунок третьої особи як «сплати компенсації за передане право».
Таким чином, позивач - Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» отримало право вимоги до відповідача - Державної спеціалізованої бюджетної установи «Аграрний фонд» щодо сплати грошових коштів в сумі 37987,14 грн. за надані послуги з санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру, які підлягають оплаті відповідачем на підставі умов Основного договору та згідно законодавства України.
За таких обставин судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні, обумовленому Основним договором, первісного кредитора - Державної спеціалізованої бюджетної установи «Аграрний фонд» на нового кредитора - Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд», в результаті якого новий кредитор - Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» отримало право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати заборгованості за Основним договором (Договір №992 від 28.03.2016) та Договором №14/16 від 14.04.2016 про відступлення права вимоги.
Разом з тим, за твердженнями позивача, після укладення відповідач свої грошові зобов'язання щодо оплати наданих третьою особою послуг з належним чином не виконав та кошти за санітарно-епідеміологічну оцінку зразків цукру у сумі 37 987,14 грн. позивачу не перерахував.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу №02-08/4/2482 від 08.12.2016, копія якої наявна в матеріалах справи та в якій ПАТ «Аграрний фонд» вимагав від відповідача протягом 7 (семи) днів з дня отримання вимоги сплатити заборгованість у сумі 37 987,14 грн.
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Погашення заборгованості з оплати за надані третьою особою послуги Аграрним фондом здійснене не було.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству «Аграрний фонд» грошових коштів у розмірі 37 987,14 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору № 992 від 28.03.2016 та Договору №14/16 про відступлення права вимоги відповідач від 14.04.2016 не виконав, в результаті чого у Аграрного фонду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №992 від 28.03.2016 та/або Договору №14/16 про відступлення права вимоги від 14.04.2016 суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.
При цьому, відповідно до матеріалів справи, а саме поданого Аграрним фондом відзиву на позовну заяву останній не заперечує щодо наявності основної заборгованості за Договором №14/16 від 14.04.2016 про відступлення права вимоги на підставі Договору №992 від 28.03.2016 в розмірі 37 987,14 грн., однак зазначає, що оскільки Аграрний фонд є державною спеціалізованою бюджетною установою відповідно оплата за надані послуги здійснюються за рахунок бюджету.
Крім того, в обґрунтування неможливості проведення оплати за надані третьою особою послуги відповідач зазначає, що пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №543 від 06.07.2005, передбачено, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства та погоджено з Мінфіном.
Однак суд вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).
Бюджетні установи, для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
При цьому, незважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.
Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ, заснованих на державній власності.
Згідно частини 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб «бюджетні установи» і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.
Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність бюджетної установи та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.05) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12, від 13.10.2009 (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.2012 у справі №11/446 (судової палати у господарських справах).
Таким чином, відсутність бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування оплати за надані послуги з санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, згідно якої зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства, витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються, оскільки між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Зважаючи на те, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Бюджетного кодексу України), за висновками суду у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. А тому відсутність у відповідача необхідних бюджетних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилось відповідно до приписів глави 50 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 987,14 грн. основної заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати коштів за надані третьою особою послуги з санітарно-епідеміологічної оцінки зразків цукру відповідно до умов Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 24,91 грн. за період з 16.12.2016 по 23.12.2016, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
Згідно пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої судом за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних за період з 16.12.2016 по 23.12.2016 судом встановлено, що нарахований позивачем в сумі 24,91 грн. розмір процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату наданих третьою особою послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 24,91 грн. процентів річних.
Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи, що спір виник з вини відповідача, суд приходить до висновку, що відповідно до ч. 2 ст.49 Господарського процесуального Кодексу України судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. має бути покладений на відповідача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 38926880) 37 987,14 грн. (тридцять сім тисяч дев'ятсот вісімдесят сім гривень чотирнадцять копійок) основного боргу, 24,91 грн. (двадцять чотири тисячі дев'яносто одну копійку) процентів річних та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 23 лютого 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон