"20" лютого 2017 р. Справа № 922/3325/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з'явився;
відповідача - Максимовський С.О., за довіреністю від 10.01.2017 року №08-11/92/2-17;
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 - ОСОБА_3, за довіреністю від 02.12.2016 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх.№3407Х/1-18) та апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції - ОСОБА_2, м. Харків (вх.№269Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р.
у справі №922/3325/16
за позовом Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Садівниче товариство "Південний - 1", м. Харків
до відповідача Харківської міської ради, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Харків
про часткове скасування рішення
У вересні 2016 до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради звернулось ОСТ "Дружба колективів", в якому просило скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 р. №82 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_2, для ведення садівництва.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю; скасовано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 року №82 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_2, для ведення садівництва.
Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 року апеляційну скаргу відповідача було повернуто на підставі п.1, 2 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.
Харківська міська рада, повторно, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Крім того, апелянт звернувся з клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2016р. апеляційну скаргу Харківської міської ради було повернуто на підставі п.п.1, 2 ч.1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2016р. суддею доповідачем по справі №922/3325/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) поновлено Харківській міській раді строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2017р.
В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає про те, що позивачем при зверненні до суду з позовом невірно обраний спосіб захисту, так як факт припинення правовідношення не пов'язаний з предметом спору у даній справі - скасуванням рішення Харківської міської ради.
Крім того, посилається на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення з позовом до господарського суду, оскільки про оскаржуване рішення Харківської міської ради йому було відомо ще з 2000 року, тобто, з дня реєстрації його як юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.
16.01.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, проти задоволення апеляційної скарги заперечує (вх.443)
17.01.2017р. на адресу суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких остання просить апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову (вх.№487), які долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року, розгляд апеляційної скарги Харківської міської ради відкладено на 20.02.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та третьої особи.
Особа, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, зазначаючи про те, що оскаржуване рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки безпосередньо впливає на її права та обов'язки, та вважаючи, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки - ОСОБА_2, м. Харків, з рішенням місцевого господарського суду, також, не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Одночасно апелянт звернувся з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки про існування оскаржуваного рішення їй стало відомо лише після його прийняття місцевим господарським судом.
Крім того, апелянт просив залучити її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
В обґрунтування вказаного клопотання, зокрема, зазначає про те, що предметом спору є оскарження рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, яке безпосередньо впливає на її права та обов'язки.
Так, апелянт в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що спірна земельна ділянка належить їй на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності від 29.05.1995 року.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.01.2017р. суддею доповідачем по справі №922/3325/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року, поновлено ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, прийнято її апеляційну скаргу до провадження та спільного розгляду з апеляційною скаргою Харківської міської ради, м. Харків та призначено її до розгляду на 20.02.2017 року, залучено ОСОБА_2 до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
07.02.2017 року на адресу суду від Харківської міської ради надійшли додаткові пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просить задовольнити апеляційну скаргу (вх.№1386), які долучені до матеріалів справи.
20.02.2017 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копій листа Центральної об'єднаної державної податкової інспекції від 16.02.2017 року № 2834/10/20-30-13-03-14 та Витягу з державного земельного кадастру про те, що ОСОБА_2 зареєструвала земельну ділянку АДРЕСА_2 в Управлінні Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області 09.02.2017 року, якій було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2. (вх.№1846)
У судовому засіданні 17.01.2017 року та 20.02.2017 року представник відповідача та представник третьої особи, яка не заявляє самотсійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 підтримали доводи викладені в апеляційних скаргах та просили їх задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача у судове засідання 17.01.2017 року та 20.02.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102220652083, №6102220651990, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у судове засідання 17.01.2017 року та 20.02.2017 року, також, не з'явився, до суду повернулась копія ухвали від 17.01.2017 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була направлена третій особі за належною адресою, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - за не запитом.
Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, а також те, що їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960 року задоволено клопотання товариства садоводів "Дружба колективів" та дозволено йому оформити відвід ділянки землі за списком товариства, який погоджений виконкомом Дзержинської райради депутатів трудящих 18 грудня 1959 року; головного архітектора міста зобов'язано відвести ділянку в натурі, начальнику міськжитлоуправління - оформити відводи, склавши договір з товариством садоводів "Дружба колективів" на весь масив садів. Всі попередні рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих про відвід ділянок окремим підприємствам відмінені та закріплено весь масив садів за правлінням "Дружба колективів".
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №68 від 08.02.1961 року затверджено поданий управлінням головного архітектора міста проект червоних ліній земельної ділянки колективних фруктових садів на пос. Олексїївка, зобов'язано головного архітектора міста винести червоні лінії в натурі та закріпити їх геодезичними знаками та скласти план.
Надалі, 15.03.1961р. між міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів "Дружба колективів" Дзержинського р-ну м. Харкова було укладено договір, відповідно до умов якого останньому було надано в безстрокове (постійне) користування зазначену вище земельну ділянку в м. Харкові, пос. Олексїївка.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995р. №82, на підставі заяв членів садівничих товариств Південний-1", "Південний-2", "Південний-3", "Пенсіонери" масиву "Дружба колективів" про передачу у приватну власність земельних ділянок, які надані їм для ведення садівництва, матеріалів інвентаризації цих ділянок, згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 20.12.1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", ст.ст. 6, 57 Земельного кодексу України (від 18.12.1990 року, в редакції 05.05.1993р., чинного на той час), та відповідно до рішення XXVII сесії XXI скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 21.04.1994 року № б/н "Про приватизацію земельних ділянок у м. Харкові", передано громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву "Дружба колективів" згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по АДРЕСА_2 для ведення садівництва.
Відповідно до Інформаційної довідки голови правління садівничого товариства "Південний-1" за вих. №15 від 12.05.2016р., в період від 19.12.2013р. по 12.05.2016р. членські, цільові внески та інші платежі за земельну ділянку АДРЕСА_2 ніким не сплачувались. При проведенні перевірки членства в садівничому товаристві "Південний-1" з 01.04.2014 р. по 31.12.2015р. підтвердження членства по земельній ділянці №44 не надходило та в реєстрі членів садівничого товариства "Південний-1" ніхто не значиться. Вказана земельна ділянка занедбана, та не використовується за своїм цільовим призначенням. Громадянка ОСОБА_2 не є членом садівничого товариства "Південний-1"
Позивач, вважає, що існуванням на даний час рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995р. №82 в частині, що оспорюється, порушуються його права та інтереси.
Так, з припиненням членства в садівничому товаристві "Південний-1", припинилися і правовідносини ОСОБА_2, щодо користування вказаною земельною ділянкою, виходячи зі змісту п. 1.3.3. Статутів обох Товариств та ч.1 ст. 8 ЦК України, до відносин між Товариством та вказаною особою закріпленою за неприватизованою ділянкою застосовувалися умови оренди (суборенди), що є різновидом користування.
А систематична несплата земельного податку або орендної плати (чи прирівняних до неї платежів), є не лише підставою для виключення з членів Товариства, а й підставою припинення права користування земельною ділянкою (відповідно до п. д ст. 141 Земельного кодексу України).
15.11.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі розгляду справи апеляційний суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Нормами статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин, відповідно до закону.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка мас певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень, вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Так, предметом позову у даній справі є скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів в частині передачі у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_2, для ведення садівництва.
Згідно статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Отже, право використання землі є елементом права власності на землю нарівні із правами володіння та розпорядження.
Право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Таким чином, Конституція України передбачає можливість не протиправного позбавлення (припинення) права власності, - в межах існуючого правового поля.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів", підставами для визнання акту недійсним є невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов: невідповідність актам цивільного законодавства України та порушення цивільних права або інтересів.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позов зазначив про недотримання ОСОБА_2 процедури реєстрації права власності на земельну ділянку АДРЕСА_2.
Разом з тим, як вбачається з державного акту на право приватної власності на землю від 29.05.1995 року серії ХР-31-01-027963, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за реєстровим номером №132, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0606 га за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 201)
Вказаний державний акт на право приватної власності на землю було видано на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 року за №82, пунктом 24 додатку до якого, ОСОБА_2 надано у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_2.
Доказів того, що зазначений державний акт є скасованим або ж визнаний недійсним, матеріали даної справи не містять.
Недотримання процедури реєстрації земельних ділянок є похідним від рішення Харківської міської ради та не може свідчити про його незаконність.
Крім того, вказаним рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.02.1995р. №82 не визначено строків отримання документів, які посвідчують право власності особам, зазначеним у додатках до рішення, в тому числі і третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, що не позбавляє вказаних осіб можливості оформити та зареєструвати відповідне право у будь - який час.
Також, апелянтом - ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, в якості додаткового доказу, надано лист управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області від 17.01.2017 року №К-15/0-39/0/24-17 про те, що станом на 29.12.2012 року в управлінні обліковується державний акт на право приватної власності на землю №132 від 29.05.1995 року серії НОМЕР_3, за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0606 га для ведення садівництва, виданий ОСОБА_2
У вказаному листі, окрім іншого зазначено про те, що з 01.01.2013 року набули чинності зміни до статті 126 Земельного кодексу України та до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до яких державну реєстрацію прав на земельні ділянки здійснюють суб'єкти державної реєстрації прав. (а.с.172)
Крім того, апелянтом надано копію листа Центральної об'єднаної державної податкової інспекції від 16.02.2017 року № 2834/10/20-30-13-03-14, в якому вказано на те, що ОСОБА_2 перебуває на податковому обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області як платник плати за земельну ділянку загальною площею 0,0606 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельний податок не сплачує відповідно до п.п.281.1.3, п.281.1, ст. 281 Податкового кодексу України.
За змістом п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", відповідно до частини першої статті 101 ГПК, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Вказані додаткові докази приймаються колегією суддів, оскільки апелянт не приймав участі у розгляді справи господарським судом першої інстанції та був позбавлений можливості надати такі докази з причин, що не залежали від нього.
Окрім того, зазначені обставини свідчать про те, що вказана земельна ділянка, яка спірним рішенням Харківської міської ради від 08.02.1995 року №82 була передана третій особі на стороні відповідача у приватну власність, щодо відповідної процедури її оформлення в установленому законом порядку, знаходиться в стані "правомірного очікування".
Так, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Також, у пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року, яке згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має застосовуватись при розгляді справ як джерело права, зазначається, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (сf., Ргеssоs Соmpanіа Naviera S.А. v. Веlgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N332, с. 21, п. 31).
За таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції про недотримання ОСОБА_2 процедури реєстрації земельної ділянки є передчасним.
А отже, позивачем не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням Харківської міської ради його прав та інтересів, а також невідповідність спірного акту вимогам законодавства.
Отже, право на приватну власність з огляду на порядок її оформлення у вигляді правомірних очікувань є об'єктом правового захисту.
Крім того, не можливо взяти до уваги посилання позивача на невиконання обов'язків з боку ОСОБА_2, зокрема, щодо несплати членських внесків як підставу для скасування оскаржуваного рішення виконавчого комітету Харківської міської ради та позбавлення особи "правомірного очікування" оформлення права власності.
Разом з тим, положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що скасування рішення Харківської міської ради вимагається позивачем як реалізація передбаченого п. 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способу захисту цивільного інтересу - припинення правовідношення.
Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, з посиланням на статті 125, 126 Земельного кодексу України та статті 79 Закону України "Про державний земельний кадастр" дійшов висновку про те, що у особи, визначеної в додатку до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради - ОСОБА_2 не виникло право власності на земельну ділянку №44.
Тобто, позивачем при зверненні до господарського суду Харківської області з відповідним позовом не обґрунтовано які саме правовідносини він просить припинити, що дає підстави для сумніву у вірності обраного ним способу захисту прав і законних інтересів як суб'єкту господарювання.
Щодо посилань Харківської міської ради та Корнілової В.С. щодо наявності обґрунтованих підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, утому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно - територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду з позовом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення) моменти.
Так, дійсно, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, легалізації громадських формувань, Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів" було зареєстроване 11.12.2000 року.
У відомостях про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована особа, товариство садоводів "Дружба колективів" не значиться.
Зазначена інформація також відсутня і у Статуті об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів".
Разом з тим, у рішенні виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 року №82 вказано про те, що воно прийнято за клопотанням, зокрема, Ради садівничих товариств масиву "Дружба колективів".
Таким чином, позивачу могло стати відомо про оскаржуване рішення з 11.12.2000 року, тобто, з дати реєстрації юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.
Також, Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16, зокрема, зазначив про таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєї правової позиції щодо порушення оскаржуваним рішенням його прав та інтересів.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
А отже, доводи викладені в апеляційних скаргах Харківської міської ради та ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та зібраними по справі доказами.
Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи та порушив норми процесуального права, які є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, а саме: прийняття рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, а тому рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в позові повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 99, 101, п.2 ст. 103, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків задовольнити.
Апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Харків задовольнити
Рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3325/16 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків про скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 року №82 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_2 для ведення садівництва відмовити повністю.
Стягнути з Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків (пр. Науки, 65, м. Харків, 61103, код ЄДРПОУ 23142049) на користь Харківської міської ради, м. Харків (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код 04059243) 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків (пр. Науки, 65, м. Харків, 61103, код ЄДРПОУ 23142049) на користь ОСОБА_2, м. Харків (АДРЕСА_1, ід. код. НОМЕР_1) 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 24.02.2017 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Слободін М.М.