ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.02.2017Справа №910/1314/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрік груп»
до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО»
про повернення 150 000,00 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Пелюк С.С. - представник за довіреністю від 02.12.2016
від відповідача не з'явилися
В судовому засіданні 22.02.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрік груп» до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» про повернення 150 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2016 ТОВ «Електрік груп» помилково перерахував на поточний рахунок Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6587 від 01.11.2016. Виявивши помилку платежу, позивач в усному порядку звернувся до відповідача з проханням повернути помилково отриманні кошти. 13.12.2016 відповідач повернув частину коштів у сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4805 від 13.12.2016. Грошові кошти в сумі 150 000,00 грн так і не були повернуті відповідачем, у зв'язку з чим позивачем неодноразово направлялися письмові повідомлення щодо повернення безпідставно набутих коштів. Оскільки, відповідачем вказані вимоги позивача залишені без реагування, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 150 000,00 грн з посилання на ст.1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2017 порушено провадження у справі № 910/1314/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 22.02.2017.
У судове засідання, призначене на 22.02.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору.
Також представник позивача у судовому засіданні підтримав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в розмірі 150 000,00 грн.
Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких воно ґрунтується, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Між тим, як вбачається із заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову від 02.02.2017 остання не містить обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування позивача про можливість невиконання рішення, без надання належних доказів та без зазначення фактичних обставин, на підтвердження викладеного в заяві.
Таким чином, припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому заява про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, через загальний відділ діловодства суд подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити свого представника у судове засідання через участь в іншому судовому процесі.
Представник позивача заперечував щодо задоволення клопотання відповідача, зазначивши при цьому, що відповідачем не надано доказів щодо неможливості з'явитися у судове засідання, а відтак на думку позивача, відповідачем вчиняються дії щодо затягування процесу.
Судом дослідження клопотання представника відповідача про відкладення та встановлено, що останнє не обґрунтоване та не містить жодних доказів на підтвердження обставин, що викладені у ньому.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Твердження представника відповідача про неможливість з'явитися у судове засідання через поважні причини, не надаючи жодного доказу, не може бути підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
З урахуванням викладених обставин, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 22.02.2017 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01 листопада Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрік груп» (надалі - позивач) згідно з платіжним дорученням № 6587 перерахувало на поточний рахунок Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» (надалі - відповідач) грошові кошти у сумі 200 000,00 грн., з призначенням платежу «за кабель, згідно з рахунку № 906 від 31.10.2016».
Як вбачається із матеріалів справи, рахунок № 906 від 31.10.2016 виставлений ТОВ «Електроліга» позивачу для сплати за кабель - АВВГ1Х240 у кількості 4,00 на суму 218 400,00 грн.
За доводами позивача грошові кошти згідно з платіжним дорученням № 6587 від 01.11.2016 було помилково перераховано на рахунок відповідача, оскільки жодних договорів з останнім не укладалося.
Також позивач зазначає, що13.12.2016 відповідачем частково було повернуто грошові кошти у сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4805 від 13.12.2016, завірена копія якого міститься в матеріалах справи. Решту суми 150 000,00 грн, яку отримано відповідачем без належних правових підстав, так і не було повернуто позивачу, відповіді на вимоги від 11.01.2017 та 17.01.2017 не надано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про примусове стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 150 000,00 грн.
Таким чином, спір у даній справі виник у зв'язку із безпідставним, на думку позивача, набуттям відповідачем грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимога позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ст. 1090 Цивільного кодексу України).
Приписами ст. 1091 Цивільного кодексу України встановлено, що банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлення відповідальності суб'єктів переказу визначається нормами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Зокрема, стаття 1 вказаного Закону містить визначення наступних термінів і понять:
- отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі;
- неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;
- переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою;
- помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі;
- платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.
Отже, виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», помилковим переказом є рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Як встановлено судом під час розгляду справи та не спростовано відповідачем, грошові кошти в сумі 200 000,00 грн були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, зворотного матеріали справи не містять. Відповідачем в свою чергу було визнано факт помилково отриманих коштів та частково повернуто у сумі 50 000,00 грн.
При цьому, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
-по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» (04074, м.Київ, вул. Вишгородська, буд. 14; ідентифікаційний код 20006134) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрік груп» (76009, м. Івано-Франківськ, вул. Кардинала Любочівського, буд. 9; ідентифікаційний код 37582580) 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.02.2017.
Суддя Пукшин Л.Г.