ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.02.2017№910/21416/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
про стягнення 39 292,50 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Писаренко О.І. за довіреністю від 11.12.2012;
від відповідача: Будова Н.М. за довіреністю від 25.10.2016.
Приватне акціонерне товариство «Київський електровагоноремонтний завод» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Регіональну філію «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» сплатити витрати по зберіганню на території позивача металобрухту, що утворився за Договором № ПЗ/НРП-151053/НЮ на модернізацію моторвагонного рухомого складу від 21.07.2015 в сумі 39 292,50 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21416/16, її розгляд призначено на 12.01.2017 року.
12.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.
Судове засідання 12.01.2017 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного розгляд справи призначено на 30.01.2017 року.
26.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/21416/16, в судовому засіданні 30.01.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.02.2017 року.
31.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання, яким позивач зазначає, що відповідачем за позовом, є не Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», та в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» витрати по зберіганню на території позивача металобрухту, що утворився за Договором № ПЗ/НРП-151053/НЮ на модернізацію моторвагонного рухомого складу від 21.07.2015 в сумі 39 292,50 грн.
03.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» збитки в сумі 39 292,50 грн., завдані невиконанням вимог Договору № ПЗ/НРП-151053/НЮ на модернізацію моторвагонного рухомого складу від 21.07.2015.
В судовому засіданні 06.02.2017 року судом було прийнято до розгляду подане 31.01.2017 року позивачем клопотання, яким останній зазначає, що відповідачем за позовом, є не Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», та в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» витрати по зберіганню на території позивача металобрухту, що утворився за Договором № ПЗ/НРП-151053/НЮ на модернізацію моторвагонного рухомого складу від 21.07.2015 в сумі 39 292,50 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеного клопотання.
В судовому засіданні 06.02.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.02.2017 року.
В судовому засіданні 13.02.2017 року судом було розглянуто подану позивачем заяву про зміну предмету позову, та вирішено відмовити у прийнятті означеної заяви до розгляду, виходячи з наступного.
Як на тому наголошено у п. 3.11. постанови пленуму ВГСУ від 26.11.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (п. 3.12. постанови пленуму ВГСУ від 26.11.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Дослідивши зміст поданої позивачем заяви про зміну предмету позову судом встановлено, що фактично в ній позивач змінив як предмет, так і підставу позову, що суперечить приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд відмовляє у прийнятті вищевказаної заяви до розгляду, у зв'язку з чим розглядає первісно заявлені позовні вимоги.
В судовому засіданні 13.02.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.02.2017 року проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 13.02.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
21.07.2015 року між сторонами було укладено Договір № ПЗ/НРП-151053НЮ на модернізацію моторвагонного рухомого складу (далі - Договір) відповідно до умов якого позивач (виконавець) прийняв на себе зобов'язання щодо надання послуг у 2015 році з модернізації під час капітального ремонту КРП електросекцій серії ЕР9МЄ згідно ТУ 35.2-01124483-046-2004 «Елетропоїзди серії ЕР9М з наднормативним терміном служби. Капітальний ремонт для продовження терміну служби (КРП) Технічні умови» з повідомленням № 105.12.011-11 про зміну № 1 та «Правилами капітльного ремонту КР-1, КР-2 електропоїздів і електросекцій ЕР1, ЕР2в/і, ЕР9в/і» ЦТ-0113.
Позивач стверджує, що він належним чином виконав всі роботи по вищевказаному Договору, проте відповідач не вивіз весь металобрухт, який фактично утворився при наданні послуг по Договору, і на території позивача знаходиться металобрухт в обсязі 14 тон 136 кг., а також більше 100 тон не вивезеного металобрухту.
Позивач зазначає, що у Договорі не вказано про плату чи безоплатність збереження металобрухту позивачем, проте в силу п. 7.7. Договору останній відповідає за збереження металобрухту відповідно до норм цивільного законодавства.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 39 292,50 грн. витрат по зберіганню металобрухту за спірним Договором за період з 30.10.2015 по 18.11.2016 (403 дні), виходячи з того, що вартість зберігання металобрухту за 1 добу становить 97,50 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини сторін, пов'язані з поверненням металобрухту, який утворився при виконанні позивачем капітального ремонту МВРС Замовника та не відповідає ознакам зворотніх відходів і належить відповідачу, врегульовані Розділом 7 Договору.
Так, згідно з п. 7.2. Договору виконавець повертає (передає), а замовник приймає за Актом приймання-передачі металобрухт, який фактично утворюється при виконанні капітального ремонту МВРС замовника відповідно до укладеного Договору на капітальний ремонт МВРС і який не відповідає ознакам зворотних відходів.
Відповідно до п. 7.3. Договору виконавець утворює на підприємстві комісії з обліку металобрухту, який фактично утворився при ремонті виконавцем МВРС, вузлів та агрегатів Замовника. Вказані комісії з обліку металобрухту складають акти, в яких зазначається фактична вага та марка металобрухту, що утворився з матеріалів та комплектуючих виробів, які підлягають поверненню при виконанні капітального ремонту виконавцем МВРС, вузлів та агрегатів замовника. На підставі фактичних даних, зазначених в Актах комісій з обліку металобрухту складаються Акти приймання-передачі металобрухту між виконавцем та замовником. Вищезазначені акти комісії (комісій) з обліку металобрухту в обов'язковому порядку додаються до Актів приймання-передачі металобрухту між виконавцем та замовником. Замовник має право контролювати фактичне утворення металобрухту при ремонті виконавцем МВРС, вузлів та агрегатів.
Виконавець зобов'язується щомісячно письмово повідомляти замовника про кількість металобрухту, фактично утвореного при виконанні капітального ремонту МВРС. Сторони підписують Акти приймання-передачі металобрухту на протязі 5 днів після закінчення капітального ремонту кожної одиниці ремонту МВРС (п. 7.4. Договору).
Згідно з п. 7.5. Договору виконавець повертає (передає), а замовник зобов»язується прийняти металобрухт за адресою виконавця та вивезти його протягом строку проведення виконавцем ремонту МВРС, вузлів та агрегатів замовника, але не пізніше ніж 40 робочих днів з моменту підписання Акту приймання-передачі металобрухту.
В силу п. 7.6. Договору представник замовника при прийнятті металобрухту повинен розписатися за отримання металобрухту та видати представнику виконавця доручення на отримання даної партії металобрухту.
За умовами п. 7.7. Договору виконавець відповідає за збереження металобрухту перед замовником відповідно до норм цивільного законодавства, які регулюють правовідносини сторін при укладанні договору на капітальний ремонт МВРС.
Частиною 1 статті 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
Відповідно до статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Водночас, проаналізувавши зміст умов укладеного між сторонами Договору не передбачено ні обов'язку відповідача відшкодовувати позивачу плату за зберігання та витрати на зберігання металобрухту, ні розміру таких витрат, ні строків їх відшкодування.
При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження понесених ним фактичних витрат по зберіганню металобрухту.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за зберігання металобрухту, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість заявлених позовних вимог, вони не підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.02.2017.
Суддя М.Є. Літвінова