13.02.2017 Справа № 904/12260/16
За позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧОЇ ФІРМИ "СЕРВІС", м. Дніпро
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ ПЛАТІНУМ", м.Дніпро
про стягнення 10 953,86 грн.
Суддя: Ніколенко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 20.01.17;
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність від 04.01.17.
.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧА ФІРМА "СЕРВІС" звернулось до ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ ПЛАТІНУМ" про стягнення 10 953,86 грн. заборгованості за поставлений товар.
Ухвалою суду від 27.12.16 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.02.17.
Заявою від 30.01.17 позивач збільшив позовні вимоги до 24 105,67 грн.
Ухвалою суду від 01.02.17 розгляд справи відкладений на 13.02.17.
Представник позивача у судове засідання з'явився, підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, надав пояснення по справі, відповів на поставленні питання.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, заперечив проти позову, надав пояснення по справі, відповів на поставленні питання.
Справа розглядається за наявними матеріалами, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).
В порядку статті 85 ГПК України, у судовому засіданні 13.02.16 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі рахунку - фактури №011096-13 від 17.12.13, за накладною №011096-13 від 27.12.13 та довіреністю №5417 від 27.12.13, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 042,20 грн.
Також, на підставі рахунку - фактури № 00203-14 від 13.01.14, за накладною № 000203-14 від 29.01.14 та довіреністю № 399 від 28.01.14, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 911,66 грн.
За накладною №011096-13 від 27.12.13 відповідачем була здійснена часткова оплата в розмірі 5000,00 грн. (платіжне доручення № 14488 від 29.05.14). Сума, яка залишилась несплаченою становить 5 042,20 грн.
За накладною №000203-14 від 29.01.14 відповідачем була здійснена часткова оплата в розмірі 5000,00 грн. (платіжне доручення № 20196 від 23.02.15 та платіжне доручення № 12570 від 26.02.14). Сума, яка залишилась несплаченою становить 5 911,66 грн. Всього, за двома накладними заборгованість відповідача за несплачений ним товар складає 10 953,86 грн.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами, у спрощений спосіб (шляхом прийняття до виконання рахунків фактур, складання видаткових накладних з довіреностями, отриманням товару), укладено договір поставки товару.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" N 14 від 17.12.2013 та п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).
Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити вартість отриманого товару з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Однак, відповідач порушив умови договору і не розрахувався повністю за отриманий товар з позивачем. Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 10 953,86 грн.
Заперечення відповідача про те, що він не отримував товар за накладною №000203-14 від 29.01.14 спростовується наявними доказами у справі і не можуть бути взяті до уваги з наступного.
Так, відповідно до п. 2.5 Наказу Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Особа, яка у спірних правовідносинах одержала товарно-матеріальні цінності від імені відповідача, мала таку довіреність і передала її позивачу (а.с. 15). Крім того, в подальшому відповідач схвалив такі дії шляхом здійснення часткової оплати вартості отриманого товару (а.с. 16-17).
З цих самих міркувань відсутня необхідність у проведенні почеркознавчої експертизи особи яка проставила свій підпис на накладній №000203-14 від 29.01.14.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення суми основного богу в розмірі 10 953,86 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних:
за видатковою накладною №011096-13 від 27.12.13 за період з 28.12.13 по 27.01.17;
за видатковою накладною №000203-14 від 29.01.14 за період з 30.01.14 по 27.01.17
Всього в сумі 1 222,51 грн.
Розрахунок 3% річних наданий позивачем, не відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, не правильно враховує періоди нарахувань.
За розрахунком суду, стягненню підлягає 3% річних в розмірі 1 162,47 грн. з наступного розрахунку:
1) за видатковою накладною №011096-13 від 27.12.13:
- від суми 10042,20 грн. за період прострочки з 28.12.13 по 28.05.14;
- від суми 5042,20 грн. за період прострочки з 29.05.14 по 27.01.17;
2) за видатковою накладною №000203-14 від 29.01.14:
- від суми 10 911,66 грн. за період прострочки з 30.01.14 по 22.02.15
- від суми 8911,66 грн. за період прострочки з 23.02.15 по 25.02.15
- від суми 5911,66 грн. за період прострочки з 26.02.15 по 27.01.17.
Крім того, у зв'язку із порушенням умов договору, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 11 929,30 грн. згідно наступного розрахунку:
за накладною №011096-13 від 27.12.13 за період січень - травень 2014; червень 2014- грудень 2016;
за №000203-14 від 29.01.14 за період січень 2014 - лютий 2015, березень 2015 - грудень 2016.
Розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, не відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, неправильно враховує періоди нарахувань, містить арифметичні помилки. Зокрема, позивачем невірно заявлено період застосування індексу інфляції в днях. Так, відповідно до п. 3.2 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.13 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Також, листом ВСУ № 62-97Р від 03.04.1997 надані наступні рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ: сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період с урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Враховуючи, що за накладною №011096-13 від 27.12.13 строк оплати сплив 28.12.13, то позивач має право нараховувати інфляційні втрати починаючи з січня 2014 по квітень 2014 від суми 10042,20 грн. та з травня 2014 по січень 2017 від суми 5042,20 грн.;
за накладною №000203-14 від 29.01.14 строк оплати сплив 30.01.14, то позивач має право нараховувати інфляційні втрати починаючи з лютого 2014 по січень 2015 від суми 10911,66 грн. та з лютого 2015 по січень 2017 від суми 5911,66грн.
За розрахунком суду інфляційні втрати за ці періоди складають 11 765,46 грн.
Тому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 11 765,46 грн.
Відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на Відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 181, 193 Господарського Кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530,610, 611, 612, 625,712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ ПЛАТІНУМ" (49000, АДРЕСА_1 код 36441363) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧОЇ ФІРМИ "СЕРВІС" (49098, м. Дніпро, вул. Донецьке шосе,7/226, код 25021641) суму основного боргу в розмірі 10 953,86 грн., 3% річних в розмірі -1 162,47 грн., інфляційних втрат в розмірі 11 765,46 грн. та судовий збір у сумі 1366,20 грн.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.
Повне рішення складено 22.02.17
Суддя М.О.Ніколенко