22 лютого 2017 року Справа № 910/27025/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Стратієнко Л.В.
суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.
за участі представників: позивача: відповідача: прокуратури: Іжаківський А.О. Безсмертна Н.В. Кравчук О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Федерації професійних спілок України
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року
у справі№ 910/27025/14
за позовомзаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
доФедерації професійних спілок України
про визнання права власності та витребування майна
У грудні 2014 р. заступник прокурор міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до Федерації професійних спілок України про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс учбово-спортивну базу "Святошин", що знаходиться за адресою: Житомирське шосе, 19 км у м. Києві загальною площею 5 803,90 кв. м, а саме: спальний корпус № 1 (літера "Г"), площею 1 304,20 кв. м; трансформаторну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв. м; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв. м; медико-відновлювальний центр (літера "З"), площею 224,70 кв. м; насосну (літера "К"), площею 132,60 кв. м; спальний корпус № 2 (літера "Л"), площею 334,60 кв. м; клуб-їдальню (літера "М"), площею 1 738,80 кв. та просив витребути вказане майно.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 (суддя - Головіна К.І.) у задоволені позову відмовлено.
Стягнуто з Федерації професійних спілок України на користь державного бюджету України судовий збір.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 (головуючий - Майданевич А.Г., судді - Сулім В.В., Гаврилюк О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 скасовано та прийняти нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - учбово-спортивну базу "Святошин" по Житомирському шосе, 19 км у м. Києві, загальною площею 5 803,90 кв. м, а саме: спальний корпус №1 (літера "Г") площею 1 304,20 кв. м; трансформаторну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв. м; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв. м; медико-відновлювальний центр (літера "З") площею 224,70 кв. м; насосну (літера "К") площею 132,60 кв. м; спальний корпус № 2 (літера "Л") площею 334,60 кв. м; клуб-їдальню (літера "М") площею 1 738,80 кв.
Витребувано від Федерації професійних спілок України у державну власність в особі Фонду державного майна України майновий комплекс - учбово-спортивну базу "Святошин" по Житомирському шосе, 19 км у м. Києві загальною площею 5 803,90 кв. м, а саме: спальний корпус № 1 (літера "Г") площею 1 304,20 кв. м; трансформаторну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв. м; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв. м; медико-відновлювальний центр (літера "З") площею 224,70 кв. м; насосну (літера "К") площею 132,60 кв. м; спальний корпус № 2 (літера "Л") площею 334,60 кв. м; клуб-їдальню (літера "М") площею 1 738,80 кв.
Стягнуто з Федерації професійних спілок України до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати.
В касаційній скарзі відповідач Федерації професійних спілок України, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, майновий комплекс учбово-спортивної бази "Святошин", що знаходиться за адресою Житомирське шосе, 19 км. у м. Києві (спірне майно) побудований за радянських часів та перебував у віданні організацій профспілок СРСР.
Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.
Постановою XIX з'їзду профспілок СРСР від 27.10.1990 "Про особливості профспілок СРСР" встановлено, що профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР. Отже, профспілки були єдиною загальносоюзною громадською організацією з єдиною власністю без розмежування її на республіканські та інші профспілкові організації.
Як було встановлено апеляційним судом, 18.11.1990 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України (далі - Федерація) був укладений договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, за умовами якого за Федерацією закріплено на праві власності майно відповідно до додатку до договору.
Згідно з додатком до цього договору Федерації було передано спірний майновий комплекс балансовою вартістю 1 974 300 карбованців, введений в експлуатацію 1974 року (п. 210 додатку).
22.09.2004 за відповідачем було зареєстровано право власності на спірний майновий комплекс відповідно до свідоцтва про право власності серії САА № 384289 від 22.09.2004, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва № 1281-В від 22.09.2004.
Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки № 1427-XII від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Указом Президії Верховної Ради України № 1452-ХІІ від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України № 1540-ХІІ від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю.
Постановою Верховної Ради України № 2116-XII від 14.02.1992 "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" визначено, що функції з управління державним майном покладено на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України № 2558-XII від 07.07.1992 "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" - на Фонд державного майна України.
Постановою Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР до визначення їх правонаступників вирішено майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, передати Фонду державного майна України - тимчасово.
Постановою Верховної Ради України № 3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СPCP після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української PCP від 03.08.1990 №143-ХІІ "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української PCP" встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.
Отже, господарські суди прийшли до правильного висновку, що будь-яке майно (в тому числі спірне), яке за час існування Союзу РСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності і не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України. Будь-які зміни власника такого майна суперечать державному суверенітету і економічним інтересам держави.
Згідно з ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року N 1906-IV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
Витребування спірного майна на користь держави в особі Фонду державного майна України (без згоди якого майно не могло бути відчужене) з володіння Федерації професійних спілок України відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 387 ЦК, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.
Таким чином, суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Водночас, місцевий господарський суд, встановивши, що позивач у встановлені законом строки для захисту свого цивільного права або інтересу не звернувся із вказаним позовом, поважних причин для поновлення строку позовної давності не довів, відмовив у задоволенні вказаного позову з цих підстав.
Проте, погодитись з такими висновками місцевого суду неможливо, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
За ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Аналогічна правова норма містилася і в ст. 71 ЦК Української РСР.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Таким чином, норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Апеляційний суд врахувавши, що прокурору стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно у жовтні 2014 році, за наслідками проведеної ним перевірки, а позивач не знав про порушення свого права до звернення прокурора з відповідним позовом, прийшов до правильного висновку, що позов був поданий прокурором в межах позовної давності.
Крім того, виконання Фондом своїх обов'язків не є безумовною підставою для наявності у нього відомостей про порушення права державної власності.
Отже, апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позов та скасував рішення місцевого суду.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційної інстанції, оскільки не спростовують встановленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016, постановленої відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд
касаційну скаргу Федерації професійних спілок України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року у справі за № 910/27025/14 - без змін.
Головуючий, суддя Л. Стратієнко
Суддя І. Вовк
Суддя І. Кондратова