ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
22 лютого 2017 року № 826/16545/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Балась Т.П., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавної фіскальної служби України
довідділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
провизнання протиправною та скасування постанови,
Державна фіскальна служба України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016 ВП №52006529.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова винесена відповідачем безпідставно, оскільки Державна фіскальна служба України листом від 24.08.2016 №16713М/5/99-99-12-01-01-16 повідомила про неможливість виконання судового рішення, на виконання якого відкрито виконавче провадження, з проханням звернутися державного виконавця до суду із заявою про зміну порядку та способу виконання такого судового рішення, яка залишилась без відповіді.
Відповідач проти позову заперечив, надав витребувані судом матеріали виконавчого провадження.
З огляду на викладене, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №826/494/16, виданого 04.08.2016 Окружним адміністративним судом міста Києва, про визнання протиправними дій Державної фіскальної служби України щодо виключення суми ПДВ податкової накладної від 12.06.2015 №1 у розмірі 10 767546,67 грн., яку було зареєстровано у системі електронного адміністрування податку на додану вартість 03.07.2015, зі складу суми, на яку товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; зобов'язання Державної фіскальної служби України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних на 10767546,67 грн. ПДВ податкової накладної від 12.06.2015 №1, зареєстровану продавцем товариством з обмеженою відповідальністю «КУСТОС - ІНВЕСТ» у системі електронного адміністрування податку на додану вартість 03.07.2015, та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2016 (ВП №52006529), якою, зокрема, боржнику (Державній фіскальній службі України) встановлено строк для добровільного виконання рішення до 29.08.2016.
З огляду на невиконання боржником у встановлений для цього строк судового рішення, на підставі якого відкрито вказане виконавче провадження, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016, якою з боржника - Державної фіскальної служби України - стягнуто виконавчий збір у розмірі 2040,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Приписами частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (частина друга статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина перша статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Приписами частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
За твердженнями позивача, Державна фіскальна служба України у встановлений для добровільного виконання строк повідомила державного виконавця про причини неможливості виконання судового рішення, з огляду на неможливість виконання судового рішення у порядку та спосіб, встановлений судом, та звернулася до останнього з проханням звернутися до суду про зміну способу та порядку його виконання.
У той же час, з наявних у матеріалах справи копій матеріалів виконавчого провадження №52006529, лист Державної фіскальної служби України від 24.08.2016 №16713М/5/99-99-12-01-01-16 надійшов до відповідача лише 20.10.2016 за вх. №17670-0-26-16, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.
Відтак, станом на момент винесення оскаржуваної постанови у відповідача була відсутня інформація про існування у боржника причин невиконання судового рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що приписами частини першої статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Проте, Державна фіскальна служба України у вказаному листі фактично висловлює незгоду з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/494/16, на виконання якої 04.08.2016 видано виконавчий лист, що не є поважною причиною невиконання судового рішення.
При цьому, частиною першою статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Таким чином, позивач, як сторона виконавчого провадження, не позбавлена права самостійно звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Також, поза увагою суду не залишився той факт, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №52006529 від 31.10.2016, з огляду на лист Державної фіскальної служби України про те, що 31.10.2016 у системі електронного адміністрування податку на додану вартість збільшено суму, на яку товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних на 10 767 546,67 грн. ПДВ податкової накладної від 12.06.2015 №1, зареєстровану продавцем товариством з обмеженою відповідальністю «Кустос-Інвест» у системі електронного адміністрування податку на додану вартість 03.07.2015 та відображено відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ.
Отже, твердження Державної фіскальної служби України про неможливість виконання судового рішення, з огляду на неможливість виконання судового рішення у порядку та спосіб, встановлений судом, спростовано самим позивачем, а саме: шляхом надання державному виконавцю протилежної інформації про виконання судового рішення, що слугувало підставою для закінчення виконавчого провадження.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги викладене, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Літвінова А.В.
Суддя Балась Т.П.
Мазур А.С.