Справа № 815/6323/16
22 лютого 2017 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бутенко А.В.,
за участю секретаря - Філімоненко А.О.,
сторін:
представник позивача - Дмітрієва О.П. (по довіреності),
представник відповідача - Мітлицький І.В. (по довіреності),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» до Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування рішення № 21 від 03.10.2016 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» (далі - ТОВ «Березівський хлібороб» або позивач) до Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Комінтернівська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській обл. або відповідач), в якому позивач просить суд скасувати рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування №21 від 03.10.2016р., прийняте відповідачем.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав зазначених в адміністративному позові (а.с. 4-12).
Представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснивши, що рішення було винесено законно, на підставі діючого законодавства, а тому є правомірним з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с. 55-59).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
ТОВ «Березівський хлібороб» зареєстроване 06.03.2008р. за №15291020000000456 та з 11.03.2008р. перебуває на податковому обліку за №3492 у Комінтернівській ОДПІ ГУ ДФС.
Позивач є платником спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість в сфері сільського господарства з 01.05.2009 року.
Судом встановлено, що ТОВ «Березівський хлібороб» подавались до Комінтернівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області та до Березівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи.
03.10.2016р. відповідачем прийнято Рішення №21 про виключення сільськогосподарського підприємства - ТОВ «Березівський хлібороб» з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування (а.с. 13).
Не погодившись із зазначеним рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінюючи оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування прийняте на підставі того, що комісією при аналізі реєстраційних даних та господарської діяльності підприємства встановлено наступні ризики: ТОВ «Березівський хлібороб» використовується земельна ділянка загальною площею 1485,0 га на підставі договорів оренди з власниками земельних часток (паїв), та із загальної площі землі, яка перебуває в користуванні в 2016 році у підприємства - 11,64 відсотків від загальної площі (172,94 га), яка перебуває у користуванні, пройдено державну реєстрацію, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 69346886 від 29.09.2016 року.
Крім того, з урахуванням п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, відповідачем зазначено у рішенні щодо ризиків подальшого застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ.
Також, як зазнається в оскаржуваному рішенні, сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, відповідно до розділу ІІ Закону України «Про оренду землі» мають в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцем; відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право оренди землі виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Отже, сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, право оренди, якими не підтверджено даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не може вважатися власно виробленою з метою застосування спеціально режиму оподаткування ПДВ.
Крім того, сільськогосподарське підприємство протягом 12 послідовних звітних податкових періодів надавало податкову звітність; мало сукупну вартість поставок всіх товарів (послуг) 9440893,0 грн., що перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів (послуг).
Реєстраційна заява платника податку на додану вартість за формою №1-ПДВ та заява про зняття сільськогосподарського підприємства з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за формою №3-РС сільськогосподарським підприємством до контролюючого органу не надані.
Таким чином, підставами зняття з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування та/або реєстрації як платника податку на додану вартість на загальних підставах у рішенні визначено те, що за результатами наведеної інформації комісія дійшла висновку, що згідно з п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею.
Окрім зазначеного, оскаржуване рішенні містить посилання на висновки комісії, створеної відповідачем відповідно до наказу № 160 від 01 серпня 2016 року (а.с.60-61) та на протокол №48 від 03.10.2016 року (а.с.62-67).
Як вбачається із зазначеного вище протоколу серед іншого в резолютивній частині зазначено, що ТОВ «Березівський хлібороб» не виконується основна умова п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, а саме: постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах.
Таким чином, підставою для прийняття відповідачем спірного рішення слугував протокол №48 від 03.10.2016 року із відповідними реєстраційними даними по підприємству позивача, у висновках якого комісією встановлено перевищення позивачем обсягу 25 відсотків поставок несільськогосподарських товарів відповідно до п. 209.11 ст. 209 та п. 209.12 ст. 209 ПК України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Згідно з п. 209.1 статті 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
Відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені п.209.11 ст.209 ПК України.
Як вбачається з п. 209.11 статті 209 ПК України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.
Пунктом 209.12 статті 209 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарське підприємство виключається з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування у разі, коли: а) підприємство подає заяву про зняття його з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування та/або про його реєстрацію як платника зазначеного податку на загальних підставах: б) підприємство підлягає реєстрації як платник податку на загальних підставах; в) щодо підприємства прийняте рішення про припинення шляхом ліквідації або реорганізації.
Отже, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників податку на додану вартість як суб'єктів спеціального режиму оподаткування врегульовано Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 року № 1130, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 року за № 1456/26233 (надалі - Положення).
Відповідно до п. 6.21 розділу VI «Реєстрація платників податку на додану вартість як спеціального режиму оподаткування» Положення сільськогосподарське підприємство виключається з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування у разі, коли: а) підприємство подає заяву про зняття його з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування та/або про його реєстрацію як платника ПДВ на загальних підставах; б) підприємство підлягає реєстрації як платник ПДВ на загальних підставах; в) щодо підприємства прийняте рішення про припинення шляхом ліквідації або реорганізації.
Згідно п.6.23 Положення, виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування на підставі, визначеній у підпункті "б" пункту 6.21 цього розділу, може бути здійснене за самостійним рішенням контролюючого органу у порядку, визначеному пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу (пункт 6.11 цього розділу).
Пунктом 6.11 Положення визначено, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 209 розділу V Кодексу. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених статтею 209 розділу V Кодексу та цим Положенням; таке підприємство вважається платником ПДВ на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.
Згідно із пунктом 6.13 вказаного Положення у випадку, визначеному пунктом 6.11 цього розділу, не пізніше 20 календарного дня з моменту досягнення перевищення сільськогосподарське підприємство зобов'язане подати до контролюючого органу, в якому воно зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування, заяву про зняття з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за формою N 3-РС (додаток 9), а також заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість на загальних умовах за формою № 1-ПДВ.
Пунктом 6.14 цього Положення передбачено, що якщо сільськогосподарське підприємство не подає заяви (заяв) у строки, встановлені пунктом 6.13 цього розділу, та контролюючий орган за результатами документальної невиїзної перевірки (на підставі поданих податкових декларацій), планової або позапланової виїзної перевірки встановить факт перевищення, то незалежно від строку, який пройшов із часу досягнення перевищення, контролюючий орган приймає рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування за формою № 6-РРС (додаток 10). На підставі такого рішення контролюючий орган виключає сільськогосподарське підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, проводить реєстрацію такого підприємства як платника ПДВ на загальних умовах за процедурами перереєстрації.
У цьому випадку дата реєстрації платником ПДВ не змінюється, датою виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування є дата підписання рішення про виключення з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, датою, з якої сільськогосподарське підприємство вважається платником ПДВ на загальних підставах, є перше число місяця, в якому було допущено перевищення.
Отже, суд доходить висновку, що у випадку недотримання суб'єктом спеціального режиму оподаткування вимог пункту 209.11 статті 209 ПК України (тобто, якщо платник поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг) та за умови неподання ним заяви про зняття з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за формою № 3-РС, контролюючий орган приймає рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування за формою № 6-РРС виключно за результатами документальної невиїзної перевірки (на підставі поданих податкових декларацій), планової або позапланової виїзної перевірки, оформленої відповідним актом, що встановить факт перевищення.
Відповідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України).
Відповідно до п.77.4 ст.77 та п.78.4 ст.78 ПК України про проведення документальної планової та позапланової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Пунктами 77.9 ст.77 та п.78.8 ст.78 ПК України визначено, що порядок оформлення результатів документальної планової та позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79 ПК України).
Відповідно до п.85.2, п.85.8 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом (п.86.1 ст.86 ПК України).
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем доказів проведення документальної невиїзної перевірки (на підставі поданих податкових декларацій), планової або позапланової виїзної перевірки позивача, за результатами якої було б встановлено факт перевищення 25% поставок несільськогосподарських товарів відповідно до п.209.11, п.209.12 ст.209 ПК України до суду не надано.
Поряд з цим, у своїх запереченнях відповідач не спростовує, що така перевірка не проводилось, натомість у матеріалах справи наявний протокол робочої групи № 48 від 03.10.2016 року (а.с.62) та результати опрацювання зібраної податкової інформації від 03.10.2016 року(а.с.87).
Суд звертає увагу відповідача, що чинне податкове законодавство не передбачає такої підстави для винесення рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування як протокол робочої групи, а робоча група не є органом, до компетенції якого належить право на проведення перевірок дотримання вимог податкового законодавства.
Отже, висновки, викладені відповідачем у відповідному протоколі робочої групи та результатах опрацювання зібраної податкової інформації не можуть слугувати підтвердженням належної перевірки позивача, адже такої не проводилось, а тому й не можуть породжувати негативні наслідки для підприємства.
Таким чином, слід дійти висновку про порушення Комінтернівською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській обл. процедури, яка передбачена для винесення спірного рішення про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.
Аналогічних висновків дійшла колегія судів Вищого адміністративного суду України, що викладені в ухвалі від 23.11.2015 року у справі № К/800/37608/14.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно приймалося лише за результатами аналізу даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, та податковий орган фактично виходив з того, що сільськогосподарська продукція, вирощена позивачем на орендованих земельних ділянках на підставі договорів, щодо яких не здійснено державної реєстрації, не може вважатися продукцією власного виробництва.
Відповідно до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суд звертає увагу відповідача, що право оренди землі за договорами, укладеними до 1 січня 2013 року не підлягало реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Позивачем задекларовано низку договорів оренди на загальну площу 301,3747 га, які укладені в 2012 році, але не зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно у відомостях про наявність земельних ділянок (додаток 1 до декларації платника єдиного податку 4 групи), які не враховані Відповідачем, такі дані Держгеокадастру не перевірені.
Окрім цього, підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільськогосподарської продукції, сплата за них орендної плати є господарською операцією, яка визначена Податковим кодексом України як «оренда» незалежно від додержання процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах. Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.
З урахуванням зазначеного, слід дійти висновку, що оформлення відповідного договору без його реєстрації не може впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку сільськогосподарського товарного виробництва.
Пунктом 209.11 ст.209 Податкового кодексу України визначено підстави, за яких на платника не поширюється спеціальний режим оподаткування, серед яких відсутня така підстава як порушення порядку державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, на яких вирощується сільськогосподарська продукція товаровиробником.
При цьому, порушення вимог законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, за наявності встановленого факту реалізації платником фіксованого сільськогосподарського податку вирощених сільськогосподарських товарів на орендованих земельних ділянках в обсязі, не меншому, ніж 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, не може бути самостійною підставою для висновку, що такі товари не є власною продукцією підприємства у розумінні п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, та, відповідно, підставою для висновку щодо невиконання підприємством вимог спеціального режиму оподаткування.
Вказана правова позиція та висновки суду підтверджуються судовою практикою, яка викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 25.08.2016 року (справа №К/800/1007/16), постанові Вищого адміністративного суду від 08.08.2016 року (справа №К/800/36893/14), ухвалі Вищого адміністративного суду від 31.08.2016 (справа №К/800/37233/15), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2016 року (справа №К/800/29463/13), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року (справа № К/800/23259/16).
Відповідно до положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.
Відповідно до положень ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» до Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування рішення № 21 від 03.10.2016 року підлягає задоволенню.
Згідно приписів ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.6-8, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» до Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 21 від 03.10.2016 року.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» (код ЄДРПОУ 35403793, адреса: 67030, Одеська обл., Миколаївський р-н, с. Новопетрівка, вул. Чкалова, 62) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39526842) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 23.02.2017 року.
Суддя Бутенко А.В.
.