21 лютого 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2276/16
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом
позивача ОСОБА_1
до відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування постанови
09.12.2016 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про
- визнання протиправною та скасування постанови № 52428679 від 31.10.2016, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Василенко Ю.О. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 79836,24 грн;
- визнання протиправною та скасування постанови № 52428679 від 31.10.2016, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Василенко Ю.О. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн.
26.01.2017 представник позивача надала до суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови № 52428679 від 31.10.2016, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Василенко Ю.О., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн.
З огляду на положення пункту 5 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника позивача.
В обґрунтування решти позовних вимог позивач зазначив, що оскаржена постанова № 52428679 від 31.10.2016 є протиправною та підлягає скасуванню з тих підстав, що фактично державним виконавцем не було стягнуто з позивача жодних коштів на користь стягувача - ПАТ "Форум Банк". При цьому відповідачем відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми.
Позивач 16.12.2016 надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 72/. 26.01.2017 представник позивача надала до суду клопотання про розгляд справи №816/2276/16 у порядку письмового провадження /а.с. 149/.
У письмових запереченнях відповідач зауважив, що спірна постанова прийнята відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а за таких обставин позовні вимоги, на думку відповідача, є необґрунтованими та не підлягають задоволенні.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника /а.с.103-104/.
За таких обставин та з урахуванням приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
08.06.2016 Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист у справі № 554/18122/14-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість всього у розмірі 798362,41 грн /а. с. 107/.
ПАТ "Форум Банк" 30.09.2016 звернувся до відповідача з заявою про примусове виконання вказаного виконавчого листа.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 03.10.2016 відкрито виконавче провадження № 52428679 з виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави, виданого 08.06.2016 у справі № 554/18122/14-ц /а.с. 111/.
31.10.2016 у виконавчому провадженні № 52428679 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 37, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 125/.
Постановою від 31.10.2016 ВП № 52428679 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 79836,24 відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 129/.
Позивач не погодилась з вказаною постановою та оскаржила її до суду.
Стосовно клопотання позивача, заявленого в прохальній частині позовної заяви, про поновлення строку звернення до суду, пропущеного з поважних причин /а.с. 10/, та викладених у позові обставин, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За загальним правилом згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, суд враховував обставини справи - позивач 29.11.2016 дізналася про існування спірної постанови ВП № 52428679 про стягнення виконавчого збору, 02.12.2016 ознайомилась зі змістом цієї постанови.
Також суд враховує те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У Рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та практику ЄСПЛ, суд вважає за можливе визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим адміністративним позовом поважними.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, правомірність оскаржуваних дій та постанови, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).
05.10.2016 набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, згідно з яким примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Отже, єдиною передумовою (підставою) для стягнення виконавчого збору з боржника є фактичне примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 31.10.2016 у виконавчому провадженні № 52428679 повернуто виконавчий документ стягувачу відповідно до вимог пункту 1 частини першої 1 статті 37, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 125/.
Так, згідно з пунктом першим частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідач у письмових запереченнях посилається на норми частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження, згідно з якими у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас, відповідачем не надано до суду жодних доказів про фактичне примусове виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави, виданого 08.06.2016 у справі № 554/18122/14-ц; не зазначено розмір суми, яка фактично стягнута з позивача, повернута, або вартість майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Суд наголошує на тому, що виконавчий збір відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" стягується виключно за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута. Приписи частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають автоматичного стягнення виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою.
З урахуванням викладеного, відповідач безпідставно та незаконно прийняв оскаржувану постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 799,06 грн за позовні вимоги майнового характеру щодо визнання протиправними та скасування постанов від 31.10.2016 у ВП № 52428679 про стягнення виконавчого збору в розмірі 79836,24 грн та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн. Позивач заявою від 26.01.2017 просив залишити без розгляду вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови від 31.10.2016 у ВП № 52428679 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн. Оскільки судом задоволені позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови від 31.10.2016 у ВП № 52428679 про стягнення виконавчого збору в розмірі 79836,24 грн, то, керуючись частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 798,36 грн.
Крім того, за приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Позивачем до суду надано клопотання про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн /а.с. 96/.
На підтвердження понесення позивачем витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 06.12.2016 №71, ордер на надання правової допомоги ПТ №007221 від 12.12.2016, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, розрахунки вартості наданої правової допомоги від 16.12.2016, квитанцію від 12.12.2016 № 75/ПО на суму 3000,00 грн /а. с. 97-101/.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 №4191-VI (у редакції, чинній на момент подання розрахунку вартості надання правової допомоги) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Документально підтверджена сума витрат на правову допомогу становить 3000,00 грн, її розмір відповідає наведеним вище вимогам Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 90, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Клопотання представника позивача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови № 52428679 від 31.10.2016, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Василенко Ю.О., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн залишити без розгляду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 31.10.2016 ВП № 52428679 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 79836,24 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 798 (сімсот дев'яносто вісім) гривень 36 (тридцять шість) копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Т.С. Канигіна