ухвала
іменем україни
08 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ситнік О.М., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11 - на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 березня 2015 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що йому на праві власності належало 87/100 частини жилого будинку по АДРЕСА_1.
Вищезазначений житловий будинок належав також третім особам: ОСОБА_8 - 13/200 частини та ОСОБА_9 - 13/200 частини.
11 січня 2012 року між ним та ОСОБА_7 було укладено договір дарування належної йому частини будинку. Однак, укладаючи договір дарування від 11 січня 2012 року, він фактично укладав договір купівлі-продажу належної йому частини житлового будинку.
Враховуючи вказане, позивач просив визнати вищевказаний договір дарування частини спірного будинку від 11 січня 2012 року удаваним правочином. Визнати, що між ним та відповідачкою 11 січня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу 87/100 частини житлового будинку. Визнати недійсним договір купівлі-продажу 87/100 частини житлового будинку.
Застосувати двосторонню реституцію та повернути сторони в первісний стан, визнавши за ним право власності на 87/100 частини спірного житлового будинку.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 вересня 2013 року, позов ОСОБА_6 було задоволено.
Визнано удаваним правочином договір дарування 87/100 частини будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, укладений 11 січня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Визнано, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу частини будинку.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 87/100 частини будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, укладений 11 січня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Повернуто сторони у первісний стан та визнано за ОСОБА_6 право власності на 87/100 частини житлового будинку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 вересня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2014 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним правочином задоволено частково.
Визнано договір дарування частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд від 11 січня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Науменко Тетяною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 28 удаваним правочином.
Визнано, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 11 січня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу 87/100 часток будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних споруд.
В решті заявлених вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 11 березня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2014 року скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу НауменкоТетяна Миколаївна, про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинковолодіння АДРЕСА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_11 - просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав наміру укладати договір дарування належної йому на праві власності частини будинку, оскільки такий договір створив би для нього небажані наслідки, а саме: відсутність іншого житла, факт безробіття, заборгованість за аліментами на утримання неповнолітньої дитини.
ОСОБА_6, як стверджує в своїй позовній заяві до суду, вирішив продати частину належного йому житлового будинку, а за вилучені від продажу кошти придбати квартиру в м. Черкаси, оскільки іншого житла не мав, не мав засобів для існування та здійснення капітального ремонту будинку.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що матеріалами справи доведена відсутність згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору купівлі продажу спадкового майна позивача (перш за все щодо його оцінки), який останній мав на меті, відсутність встановлених законодавством умов, необхідних для укладання вказаного виду договору, а тому не можна визнати в даному випадку вчинення між сторонами 11 січня 2012 року у вигляді договору дарування договору купівлі-продажу частини спадкового будинковолодіння.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 належало на праві власності 87/100 частки жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом НОМЕР_1, виданого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 05 лютого 2011 року, за реєстровим № 1-125, зареєстрованого 10 травня 2011 року Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 29896255, номер запису 3631 у книзі 68.
Згідно з довідкою КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»від 25 травня 2011 року 13/100 частки вказаного будинку належить ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - по 13/200 частки кожному на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою черкаською державною нотаріальною конторою 24 серпня 1982 року № 2-2892.
11 січня 2012 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір дарування, згідно з яким позивач подарував відповідачу належні йому на праві власності 87/100 частки будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1.
Договір дарування посвідчений приватний нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т.М. та зареєстрований у реєстрі за № 28.
Також апеляційним судом встановлено, що восени 2011 року відповідач ОСОБА_7, яка зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_13, були сусідами позивача, були обізнані про те, що останній зловживав спиртними напоями та проживав один після смерті матері, оглянувши будинок, виявили бажання придбати належну позивачу частку та запропонували вирішення усіх питань з нотаріального оформлення правочину взяти на себе.
11 жовтня 2011 року ОСОБА_7 була зареєстрована в його будинку як піднаймач. Однак коштів за житловий будинок, як наголошує позивач, він від відповідачка не отримував.
Позивач був переконаний, що фактично між ними укладається договір купівлі-продажу, і вже коли ОСОБА_7 та ОСОБА_13 знесли його хату, не розрахувавшись при цьому, фактично залишивши його без житла та засобів існування, він усвідомив увесь той жах, що відбувся, та шахрайство з їхньої сторони.
Матеріали справи належних і допустимих доказів на підтвердження доводів ОСОБА_7 щодо сплати ще до оформлення договору дарування позивачу 100 000 грн як вартості належної йому спадкової частини будинку, що свідчить про проведення з позивачем розрахунку за подарований їй житловий будинок, відповідачем не надано, як, і даних про те, що вона мала або розраховувала на такі кошти. Не вказано нею і на джерела витребування таких доказів.
Також встановлено, рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 жовтня 2012 року у справі № 2-1207/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним, у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено, як безпідставних.
Позивач, стверджуючи, що при укладенні договору дарування він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, вважаючи, що вчиняє правочин з купівлі-продажу належної йому частки будинку, указаних обставин не довів. Навпаки, було встановлено, що 11 січня 2012 року між сторонами був укладений саме договір дарування, що ОСОБА_6 при цьому перебував при здоровому розумі та ясній пам'яті, розумів значення своїх дій, був попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (з окрема з вимогами щодо недійсності правочину), стверджував разом з відповідачем, що договір не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки (п. 7 договору).
Як роз'яснено в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони (мається на увазі, що обидві сторони) умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
При цьому, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач відповідно до ч. 3 ст. 10; ч. 2 ст. 59; ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України має довести сам факт укладання удаваного правочину; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Проте зазначене позивачем не доведене і судом не встановлено.
Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11 відхилити.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий0Головуючий0 Головуючий О.М. Ситнік
Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак
