Ухвала
іменем україни
15 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,
Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року,
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 06 грудня 2005 року б/н у розмірі 7 192 грн 36 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 2 495 грн 49 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 878 грн 49 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процента складова) - 318 грн 68 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 договору б/н від 06 грудня 2005 року, остання отримала кредит у розмірі 3 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначив, що підписання цього договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Позивач стверджує, що відповідач не виконував належним чином умов укладеного між сторонами кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка до цього часу не погашена.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, указаний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 192 грн 36 коп. та судові витрати у сумі 1 460 грн 80 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.
Частинами 1, 2 ст. 303 ЦПК України установлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу, і відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов'язання. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Судом установлено, що між сторонами 06 грудня 2005 року укладено договір б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Договір складається із заяви позичальника, Тарифів надання кредиту, Умов та Правил надання банком послуг та Правил користування платіжною карткою.
Згідно з п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно виходив із того, що додані позивачем до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг не датовані, тому неможливо зробити висновок про те, чи діяли вони на час виникнення правовідносин між сторонами.
Крім того, встановивши, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи надання кредиту, які визначають розмір відсотків, штрафів, пені, термін дії договору, а також строки платежів за кредитом, не містять підпису позичальника, суд з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, дійшов правильного висновку, що ці Умови та Правила і Тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
У зв'язку з цим суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи представника позивача стосовного того, що договір від 06 грудня 2005 року відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банком послуг продовжує діяти внаслідок щорічної автоматичної пролонгації.
Також установлено, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 30 червня 2015 року відповідач здійснила останній платіж 30 серпня 2012 року у сумі 500 грн.
За таких обставин правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні указаного позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності при зверненні 04 листопада 2015 року до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач, оскільки право позивача на стягнення з відповідача заборгованості виникло з вересня 2012 року.
На спростування доводів представника позивача про те, що на теперішній час картковий рахунок та кредитний договір є чинними, а тому правових підстав вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності немає, суд правильно зазначив правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, згідно з якою пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також (враховується), що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов'язань за договором не виконав.
Установивши, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а також, що боржник не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором від 06 грудня 2005 року, суд обґрунтовано вважав відсутніми підстави для пролонгації строку дії цього договору.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а також дослідив нові докази із порушенням порядку, установленого ч. 2 ст. 303 ЦПК України.
Зокрема, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги та не перевірив належним чином доводів позивача про те, що після вересня 2012 року ОСОБА_3 продовжувала користуватися платіжною карткою, та не врахував, що термін дії зазначеної картки встановлений до 01/14 року, що підтверджується виписками за рахунком відповідача та наданим позивачем скріншотом.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд в основу обґрунтування рішення поклав нові докази, які надані позивачем до суду апеляційної інстанції, проте залишив поза увагою вимоги ч. 2 ст. 303 ЦПК України, згідно з якою апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, проте таких обставин не встановлено.
Навіть у разі прийняття цього доказу, в апеляційного суду були відсутні підстави вважати, що термін дії картки встановлений до січня 2014 року, оскільки згідно зі скріншотом, який знаходиться на а. с. 99, до січня 2014 року - карта № 4149437103114078, а в заяві про надання кредитних коштів позичальника ОСОБА_3 від 06 грудня 2005 року (а. с. 8, 78) номер карти інший - 5457082904223596.
У зв'язку з цим для висновків про те, що суд першої інстанції помилково вважав пропущеним строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом в апеляційного суду не було підстав, а висновок апеляційного суду про задоволення позову суперечить вищевказаним нормам матеріального права та наявним у справі доказам.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року скасувати, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Дем'яносов
Судді: Ю.Г. Іваненко
А.О.Леванчук
А.В.Маляренко
О.В.Ступак