іменем україни
15 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Кафідової О.В., Висоцької В.С., Умнової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення частини вартості ремонтних робіт у квартирі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 08 серпня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначала, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2012 року шлюб між ними було розірвано.
Вказувала на те, що під час перебування у шлюбі вона разом з відповідачем придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку їм було передано забудовником без внутрішніх комунікацій, штукатурних робіт тощо, у зв'язку із чим, ними за спільні кошти було проведено роботи, за рахунок яких вартість квартири значно збільшилась.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 25 листопада 2014 року визнано за нею право спільної сумісної власності на 304/100 частин квартири, решта - у власності відповідача.
Посилаючись на наведене та на те, що вартість проведеного ними ремонту становить 104 337 грн, із урахуванням того, що на ремонт належної відповідачу частки квартири було витрачено 72 618 грн 60 коп., просила стягнути з ОСОБА_5 на свою користь грошові кошти, які були витрачені нею на ремонт його частини квартири у розмірі 36 309 грн 30 коп.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 36 309 грн 30 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, правильно виходив з того, що до укладення шлюбу із позивачем, ОСОБА_7 придбав частину необхідних для ремонту матеріалів, та ним було проведено частину необхідних ремонтних робіт, що підтверджується належними та допустимими доказами, тоді як ОСОБА_4 не було надано будь-яких доказів на підтвердження факту придбання нею будівельних чи інших матеріалів, які були використані для ремонту квартири АДРЕСА_1, що є її процесуальним обов'язком (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, оскільки сам факт перебування у шлюбі з відповідачем та прийняття будинку, в якому розташована зазначена вище квартира, в експлуатацію, не свідчить про те, що відповідач набув майно за рахунок іншої особи - ОСОБА_4 без достатньої правової підстави.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Кафідова
В.С. Висоцька
О.В. Умнова