13 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Довбня Ігор Вікторович, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2016 року,
У травні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_8, після смерті якого відповідно до ст. 1220 ЦК України, відкрилася спадщина на житловий будинок, що розташований по вулиці АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок.
Після смерті батька позивачі, як спадкоємці першої черги, звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О. із заявами про прийняття спадщини.
Однак, їм стало відомо, що 11 серпня 2014 року ОСОБА_8 склав заповіт на користь ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Довбнею І.В., реєстраційний номер № 884.
Зазначали, що у день підписання заповіту ОСОБА_8 перебував у вкрай тяжкому та пригніченому стані у зв'язку із онкологічною хворобою, що супроводжувалося постійними сильними болями, а тому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, у зв'язку з чим просили визнати, складений ОСОБА_8 11 серпня 2014 року, заповіт недійсним
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів (ст. ст. 57, 60 ЦПК України) на підтвердження того, що на момент складання та посвідчення заповіту від 11 серпня 2014 року ОСОБА_8 перебував у такому стані коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому підстави для застосування положень ст. ст. 203, 215, 225 ЦК України та визнання заповіту недійсним, відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_8 був матеріально залежний від ОСОБА_6, оскільки отримав у борг від останнього під розписку 8 000 грн, тому це спонукало його до складання оспорюваного заповіту (ст. 233 ЦК Україні), необгрунтовані, оскільки доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт було складено за наявності насильства, обману чи помилки суду не надано. Не доведено суду також і те, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.О. Писана
І.М. Завгородня
Л.М. Мазур