Ухвала
08 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоЛуспеника Д.Д.,
суддів:Журавель В.І.,Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року,
У квітні 2015 року державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») звернулося до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що у 2014 році ним були надані послуги з розміщення в санаторії-профілакторії «Портовик» ОСОБА_1 . Відповідно до анкети санаторію-профілакторію «Портовик» Оверчук І.В. 07 квітня 2014 року була розміщена та проживала до 18 жовтня 2014 року в санаторії-профілакторії «Портовик» як дружина старшини військової частини № НОМЕР_1 (м. Севастополь), яка переселилася із м. Севастополя. Підставою для поселення відповідача в санаторії-профілакторії «Портовик» став лист комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації № 06-2/48/485 від 04 квітня 2014 року (листом гарантовано оплату послуг з розміщення у санаторії-профілакторії «Портовик» сімей військовослужбовців в кількості 95 осіб).
Разом з тим, 07 жовтня 2014 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, що переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», згідно якої особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, призначається адресна допомога для покриття витрат на проживання. У порушення наведеної норми ОСОБА_1 починаючи із 07 жовтня 2014 року не вносила оплати за своє проживання в санаторії-профілакторії « ОСОБА_2 », у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 3 255 грн, яку позивач просив стягнути із ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову ДП «Адміністрація морських портів України» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову ДП «Адміністрація морських портів України». В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ДП «Адміністрація морських портів України», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що на підставі листа комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації № 06-2/48/485 від 04 квітня 2014 року (листом гарантовано оплату послуг з розміщення у санаторії-профілакторії «Портовик» сімей військовослужбовців в кількості 95 осіб) ОСОБА_1 07 квітня 2014 року була розміщена та проживала до 18 жовтня 2014 року в санаторії-профілакторії «Портовик» як дружина старшини військової частини № НОМЕР_1 (м. Севастополь), яка переселилася із м. Севастополя.
Відмовляючи позивачу у стягненні із ОСОБА_1 плати за проживання в санаторії-профілакторії « ОСОБА_2 » у період з 07 жовтня 2014 року (дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505) по 18 жовтня 2014 року, апеляційний суд виходив із того, що між ОСОБА_1 та ДП «Адміністрація морських портів України» не виникли зобов'язальні правовідносини.
Висновки апеляційного суду відповідають нормам матеріального права та обставинам справи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа має право на: безпечні умови життя і здоров'я; створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Правильно встановивши характер спірних правовідносин, норму права, яка їх регулює, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами ст. 212 ЦПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання з оплати послуг з проживання та харчування ОСОБА_1 первісно виникли між Одеською обласною державною адміністрацією як гарантом зобов'язань держави та ДП «Адміністрація морських портів України». На час вселення ОСОБА_1 самостійно у зобов'язання із позивачем не вступала, договором для неї обов'язки не визначені, а тому підстави позову ДП «Адміністрація морських портів України» є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги на правильність вирішення справи судом не впливають.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відхилити.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик