8 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення коштів по депозитному вкладу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом про повернення коштів по депозитному вкладу, посилаючись на те, що 18 січня 2012 року він уклав договір з публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк», банк) про строковий банківський вклад строком на 6 місяців, сума вкладу складає 3000 доларів США. Договором передбачено нарахування 8,5% по вкладу щомісячно. 28 серпня 2014 року позивач звернувся у відділення банку із заявою про отримання суми вкладу та процентів по ньому, але листом від 28 серпня 2014 року в отриманні суми вкладу та процентів по ньому було відмовлено з тих підстав, що депозитний вклад було відкрито на території АР Крим. У зв'язку з наведеним позивач просив визнати відмову ПАТ КБ «Приватбанк» в поверненні йому суми вкладу та процентів такою, що не відповідає вимогам закону, стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» нарахувати та виплатити йому проценти по вкладу в розмірі, передбаченому договором, тобто 8% річних від суми вкладу за весь час користування ПАТ КБ «Приватбанк» його грошима з 1 грудня 2014 року по день виплати банком всієї суми вкладу повністю.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 3000 доларів США депозитного вкладу з нарахованими відсотками 806,79 доларів США, а всього 3 806,79 доларів США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати в частині задоволення позову та залишити в силі рішення місцевого суду.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні позивач надав оригінал його заяви на оформлення вкладу від 18 січня 2012 року, додаткову угоду від 18 січня 2012 року та квитанції на підтвердження внесення до банку суми вкладу, копію якої він до позову не додавав. З наданої позивачем квитанції не вбачається яку суму вкладу він вніс до банку, не видно дату здійснення касової операції, на квитанції відсутня печатка банку. За таких обставин, суд позбавлений можливості пересвідчитися, що позивачем дійсно вносилися кошти у розмірі 3000 доларів США як вклад. Крім того, позивачем не надано суду ощадну картку, довідку банку про наявність на особовому рахунку позивача будь-яких коштів. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають через їх недоведеність.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підтвердження того факту, що сторонами дійсно було укладено договір банківського вкладу (депозиту) позивачем надано договір на оформлення вкладу «Стандарт, 12 міс.» та додаткову угоду. Сума вкладу - 3000 доларів США, процентна ставка - 8% річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць. Згідно додаткової угоди банк підвищив розмір процентної ставки на 0,5% річних на строк до 18 січня 2013 року, всього 8,5 % річних. Наведені письмові докази мають необхідні реквізити та є належними доказами, в розумінні ч.2 ст.59 ЦПК України. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову - стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі 3000 доларів США та нарахованих відсотків за період з 18 січня 2012 року по час звернення з позовом до суду - грудень 2014 року у розмірі 806,79 доларів США.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 січня 2012 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк» у відділенні, що розташоване в АР Крим, було укладено договір банківського вкладу, який складався із заяви на оформлення вкладу «Стандарт, 12 міс.» (а.с. 4) та додаткової угоди (а.с. 5). Сума вкладу - 3000 доларів США, процентна ставка - 8% річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць. Згідно додаткової угоди банк підвищив розмір процентної ставки на 0,5% річних на строк до 18 січня 2013 року.
28 серпня 2014 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з письмовою заявою про повернення грошових коштів за зазначеним договором, разом з тим, кошти банком повернуті не були. Банк у відповіді від 28 серпня 2014 року послався на те, що відсутня законодавча база, яка б визначала юридичний статус та основи діяльності банківської системи в АР Крим.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони(вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України
від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з п. 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові №6-118цс14від 29 жовтня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Виходячи із положень ст. ст. 57-64 ЦПК України, належними письмовими доказами є будь-які документи, що містять фактичні дані, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, при цьому письмові докази подаються в оригіналі.
Позивач на підтвердження укладення між сторонами договору банківського вкладу надав оригінал його заяви на оформлення вкладу від 18 січня 2012 року, додаткову угоду від 18 січня 2012 року та квитанції на підтвердження внесення до банку суми вкладу.
Разом з тим, надана позивачем квитанція не містить необхідних реквізитів, з неї не вбачається яку суму вкладу внесено до банку, неможливо встановити дату здійснення касової операції, на квитанції відсутня печатка банку. Крім того, позивачем не було надано ощадну картку, довідку банку про наявність на особовому рахунку будь-яких коштів.
Оскільки позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами факт внесення ним коштів у розмірі 3000 доларів США як вклад, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та з цих підстав відмовив у задоволенні позову.
Вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції вищевказаних норм, з урахуванням встановлених обставин не врахував, висновків місцевого суду щодо недоведеності позовних вимог з посиланням на належні і допустимі докази не спростував. Не врахував ту, обставину, що позивачем не було подано оригінал квитанції про внесення ним на депозитний рахунок коштів у розмірі 3000 доларів США, а надана ним квитанція такого факту не підтверджує.
При встановленні фактичних обставин справи судом першої інстанції норми процесуального права не порушені. При ухваленні судового рішення правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах.
За таких обставин, рішення апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст.339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 жовтня 2015 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
суддіТ.Л. Ізмайлова
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська