1 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ткачука О.С. Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Іваничівський районний сектор Державної міграційної служби України у Волинській області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, про зобов'язання зняти з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку і договору купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування будинку, скасування державної реєстрації права власності та про повернення житлового будинку і земельної ділянки у власність, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року,
У липні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1, зобов'язати Іваничівський районний сектор ДМС України у Волинській області зняти ОСОБА_7 з реєстрації у цьому будинку.
Позов мотивовано тим, що 27 січня 2015 року між позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Разом з тим, після укладення договору, виявилось, що відповідач залишається зареєстрований у житловому будинку, який продав та добровільно знятися з реєстрації наміру немає.
Вважаючи свої права як нового власника придбаного житлового будинку порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним житловим будинком.
У вересні 2015 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки для його обслуговування. В обґрунтування вимог зустрічного позову посилався на те, що наміру продавати житловий будинок не мав, а ОСОБА_6 заволодів його житлом шляхом обману. Вчинення зазначених правочинів не відповідало його дійсному волевиявленню, у зв'язку із чим просив визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки для його обслуговування від 27 січня 2015 року, скасувати їх державну реєстрацію.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 24 листопада 2015 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 від 27 січня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Билень Н.П. та зареєстрований у реєстрі за № 2-50. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 січня 2015 року посвідченого державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Билень Н.П. та зареєстрований за № 2-50 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким первісний позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_7, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову і частково задовольняючи зустрічний позов виходив з того, що вимоги ОСОБА_6 за первісним позовом є надуманими та безпідставними, а зустрічний позов ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним підлягає задоволенню, оскільки відчуження житлового будинку продавцем за вказаним договором не відповідало його внутрішній волі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7, відчуживши житловий будинок ОСОБА_6, одночасно втратив право користування цим житлом. Тому позовна вимога ОСОБА_6 як нового власника житла до ОСОБА_7 про визнання його таким, що втратив право користування цим житловим будинком підлягає задоволенню. Оспорюваний ОСОБА_7 договір купівлі-продажу житлового будинку повністю відповідає вимогам ст.ст. 655, 657 ЦК України, а його посвідчення державним нотаріусом Билень Н.П., допитаної судом в якості свідка, було здійснено з додержанням вимог ч. 2 ст. 207 та ст. 209 ЦК України. ОСОБА_7 не довів тих обставин, що оспорюваний правочин купівлі-продажу житлового будинку він вчинив під впливом умисного обману з боку покупця нерухомого майна ОСОБА_6 щодо істотних умов договору, що вплинуло на його волевиявлення продати будинок.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову про визнання договору недійсним і скасування державної реєстрації цього договору.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 січня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Билень Н.П.
За умовами цього договору ОСОБА_7 продав ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В цей же день право власності покупця ОСОБА_8 на вказане будинковолодіння було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
3 лютого 2015 року ОСОБА_6 отримав виготовлений КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» технічний паспорт на придбаний житловий будинок.
ОСОБА_7, продавши житловий будинок залишається зареєстрований у ньому.
На підставі зібраних у справі доказів, зокрема із показів допитаних свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до ст. 638 ЦК України не можна вважати, що сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України даний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених ним. Даний висновок суду ґрунтувався також на тому, що п. 5.8 договору купівлі - продажу житлового будинку укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 27 січня 2015 року не виконувався. Зокрема, у зазначеному пункті вказано, що продавець стверджує, що за вище вказаною адресою ні члени його сім'ї, ні треті особи, не проживають, не зареєстровані, будинкова книга, технічна та інша житлова документація на житловий будинок передані покупцеві. З показів нотаріуса вбачається, що ОСОБА_7 мав намір там
проживати.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7 було направлене на перехід права власності на його майно до ОСОБА_6 після його смерті за умови спільного проживання. ОСОБА_7 не мав наміру укладати договір купівлі-продажу житлового будинку, і цей правочин не був спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним. ОСОБА_7, як особа, яка вчинила правочин помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, а тому суд вважає, що такий правочин слід визнати недійсним.
На ці ж обставини посилався у зустрічному позові і ОСОБА_7
Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, апеляційний суд вказаним обставинам та доказам жодної оцінки не надав, висновків місцевого суду та доводів ОСОБА_7 не перевірив, не врахував наступного.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинкупісля укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як:вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірному будинкупісля укладення договору.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-372цс16, яка, відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_7 посилався на те, що належний йому житловий будинок він передав ОСОБА_6 в рахунок майбутнього догляду, жодних коштів за продаж будинку не отримував, іншого місця проживання не має. При цьому, у якості правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач посилався на ст.ст. 229, 230, 233 ЦК України, які є взаємовиключними.
Разом з тим, не надавши належну оцінку обставинам, на які посилалися сторони, не визначившись з підставами зустрічного позову та нормою закону, яка підлягає застосуванню, не перевіривши висновки місцевого суду про наявність правових підстав для визнання правочину недійсним за ст. 229 ЦК України, апеляційний суд відмовив у зустрічному позові, обмежившись посиланням на недоведеність факту укладення договору під впливом обману (ст. 230 ЦК України).
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин не встановив, не перевірив доводів позивача щодо неправильного сприйняття ним фактичних обставин оспорюваного договору та відсутність волевиявлення щодо відчуження або продажу спірного будинку, відсутність у нього іншого житла.
Крім того, визнавши ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком, апеляційний суд не перевірив чи відповідає такий спосіб захисту змісту правовідносин, що виникли між сторонами, та яке саме право ОСОБА_6 підлягає судовому захисту, в чому полягає його порушення.
В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.
Апеляційним судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.
За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року скасувати.
Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
суддіВ.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська