1 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ткачука О.С. Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_7, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року,
У травні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу у зв'язку з невиконанням зобов'язання по оплаті вартості 1/5 частини квартири у розмірі 128 004,96 грн; 3% річних у розмірі 11 520,44 грн; інфляційних витрат в розмірі 87 939,40 грн; 199 129,52 грн понесених витрат на ремонт квартири; 1 358,48 грн витрат за житлово - комунальні послуги та 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач перебував на квартирному обліку із складом сім'ї з 5 осіб. Відповідач є його племінником. Згідно договору про фінансування будівництва житла за програмою «70*30» від 3 листопада 2010 року, позивач прийняв участь у фінансуванні будівництва житлового будинку № 13 у 26-му мікрорайоні житлового масиву «Вигурівщина - Троєщина» із розрахунком 70% - за рахунок громадян, 30% - за кошти міського бюджету. За умовами п. 4 додаткового договору від 28 квітня 2011 року ним помилково було внесено 70% коштів за квитанціями на загальну суму 640 024,84 грн. 16 травня 2011 року він отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого власниками квартири є 5 осіб, в тому числі і відповідач (по 1/5 частини). Разом з тим, останній відмовляється повертати кошти за 1/5 частину квартири, за проведений ремонт у ній та не сплачує комунальні послуги.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у рахунок вартості 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 128004,96 грн та витрати на комунальні послуги у розмірі 1358,48 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Представник відповідача, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються сторонами в частині відмови у задоволенні позову, тому не перевіряються касаційним судом на предмет законності і обґрунтованості у цій частині.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором про фінансування будівництва не виконав, грошові кошти у належній йому частці не сплатив. Законом передбачено обов'язок відповідача утримувати свою власність, проте останній за комунальні послуги не сплачує.
Вказані висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_9 разом із родиною у складі 5 осіб перебував на квартирному обліку в Оболонській районній у м. Києві державній адміністрації.
3 листопада 2010 року між ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_12 та Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради було укладено договір про фінансування будівництва житла за програмою «70*30», за умовами якого будівництво здійснюється за кошти громадян (70 %) та кошти міського бюджету (30 %).
28 квітня 2011 року між сторонами укладено додатковий договір.
Згідно квитанцій позивачем було сплачено на виконання договору про фінансування будівництва житла грошові кошти в розмірі 640 024,84 грн.
Відповідно до витягу з розпорядження від 28 жовтня 2010 року, вся родина позивача була знята з квартирного обліку.
16 травня 2011 року позивачу видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Власниками квартири є позивач ОСОБА_9 та члени його сім'ї ОСОБА_10, ОСОБА_7 (відповідач), ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в рівних частках (по 1/5 частині).
Згідно довідки № 2 від 26 січня 2016 року, за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року позивачем було сплачено на утримання квартири 6 792, 42 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 4 ст. 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Вказані норми встановлюють правові наслідки виконання солідарного обов'язку одним із боржників. Такий боржник набуває права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (інше може бути встановлено договором або законом) за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
При реалізації боржником, який виконав солідарний обов'язок, права на зворотну вимогу відбувається трансформація (перетворення) зобов'язання, а саме основне солідарне зобов'язання перетворюється на регресне часткове, а боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням, набуває статусу кредитора по відношенню до інших боржників за регресним зобов'язанням.
Встановивши, що за договором про фінансування будівництва житла від 3 листопада 2010 року ОСОБА_7 був одним із солідарних боржників перед Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, а зобов'язання перед кредитором у повному обсязі виконав ОСОБА_9, суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених норм, дійшли обґрунтованого висновку, що останній набув право регресної вимоги до кожного з решти боржників у рівній частці, а тому позивач на законних підставах має право вимагати від відповідача сплати 1/5 частини від сплачених за квартиру коштів.
Відповідач не заперечує того факту, що він є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 і від своєї частки на користь позивача не відмовлявся.
Суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивач, сплативши кошти за всіх солідарних боржників набув право зворотної вимоги, проте реалізація такого права залежить від волі самої особи, яка виконала зобов'язання за інших боржників. Позивач з такою вимогою до пред'явлення позову до відповідача не звертався, тому прострочення грошового зобов'язання не настало.
Згідно ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд правильно застосував вказані норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний нести витрати за утримання будинку і прибудинкової території пропорційно до розміру своєї частки, незалежно від проживання у цій квартирі.
При встановлені фактичних обставин справи судами попередніх інстанцій не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судових рішень правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
суддіВ.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська