09 лютого 2017 року м. Київ К/800/29337/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Мороза В.Ф.,
Донця О.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Золочівської міської ради Львівської області про повернення коштів,-
ОСОБА_2 звернувся до суду позовом до Золочівської міської ради Львівської області, у якому просив визнати неправомірні дії Золочівської міської ради Львівської області щодо неповернення коштів і зобов'язати останню повернути перераховані їй кошти для придбання квартири для його сім'ї з урахуванням переводу в гривні.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач відмовляється повернути ОСОБА_2 кошти, виділені позивачу на придбання житла.
Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та члени його сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_4 у зв'язку з радіоактивним забрудненням унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС направлялися для працевлаштування та забезпеченням житлом з м. Сарни Рівненської області до м. Золочів Львівської області.
Відповідно до довідки Золочівської міської ради Львівської області ід 14 липня 2009 року № 140 ОСОБА_2 та члени його сім'ї зараховані на квартирний облік при виконкомі міської ради в загальну чергу № 360 та позачергову № 19 від 24 серпня 1990 року. Золочівською міською радою Львівської області направлено спілці «Львівмісцевпром» лист із проханням перерахувати кошти у сумі 70 тис. крб. вартості квартири для закінчення будівництва житлового будинку, в якому мала бути виділена квартира ОСОБА_2
17 жовтня 1991 року на рахунок Золочівської міської ради Львівської області надійшли кошти в сумі 70 тис. крб. із спілки «Львівмісцевпрому» на виділення квартири ОСОБА_2
Пізніше шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 розірвано, а їх квартирна черга відповідно до рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради від 23 вересня 2009 року № 286 розділена.
У подальшому ОСОБА_2 удруге одружився і проживає з дружиною в Сарненському районі Рівненської області, а ОСОБА_3 із донькою отримали квартиру в м. Золочеві.
Вважаючи, що Золочівська міська рада Львівської області повинна повернути ОСОБА_2 кошти, перераховані для придбання для його сім'ї квартири, в сумі 70 тис. крб., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що кошти, скеровані на придбання квартири для позивача, не є власними коштами останнього.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Питання забезпечення громадян, які евакуйовані, відселені (відселяються) або самостійно переселилися (переселяються), жилими приміщеннями, врегульовано статтею 32 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою, серед іншого, встановлено наступне.
Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються жилими приміщеннями, як правило, у спеціально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність.
Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, за новим місцем проживання включаються підприємствами, установами та організаціями, де вони працевлаштовані, або місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до окремих від інших категорій списків для позачергового одержання житла без подання документів про здачу приміщення, яке вони займали. При цьому громадяни, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, користуються пільгою, передбаченою пунктом 10 статті 20 цього Закону, незалежно від реєстрації місця проживання.
Органи місцевого самоврядування щорічно виділяють для забезпечення жилою площею вказаних громадян 15 процентів всього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями), для чого Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям, на території яких самостійно переселяються громадяни з території радіоактивного забруднення, цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що самостійно переселилися.
Для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.
Якщо жила площа будинку (квартири), що купується, перевищує 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель, збудованих не за встановленими проектами, сплачує громадянин.
Громадянам, які збудували чи купили за власні кошти жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також жилі приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими радами за обраним місцем проживання.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства і громадяни, а також власники жилих будинків і квартир звільняються від сплати державного мита при укладенні договорів купівлі-продажу будинків і квартир.
Кабінет Міністрів України виділяє Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям, на територію яких самостійно переселяються (переселилися) громадяни відповідно до статті 4 цього Закону, капіталовкладення для придбання житла.
Громадяни мають право на індивідуальне житлове будівництво з позачерговим одержанням земельних ділянок з гарантованим забезпеченням необхідними будівельними матеріалами, укладанням договорів з підрядними організаціями на будівництво будинків садибного типу, а також на позачерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів незалежно від строків проживання і реєстрації місця проживання у даному населеному пункті. При цьому громадянам Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем будівництва житла виділяються кошти з розрахунку 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї.
Розмір і порядок виділення коштів для будівництва житла встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти на будівництво житла відраховуються з загальних капіталовкладень, які виділяються Кабінетом Міністрів України для будівництва житла. У цьому разі громадяни втрачають право на забезпечення житлом, передбачене пунктами 1, 2, 3 цієї статті.
З викладеного вище та загального аналізу Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що єдиною підставою для повернення коштів громадянам у правовідносинах, пов'язаних із забезпеченням громадян, які евакуйовані, відселені (відселяються) або самостійно переселилися (переселяються) з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є купівля відповідного житлового приміщення за власні кошти громадянина. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.
У свою чергу, суди правильно встановили, що кошти, перераховані для придбання квартири для позивача, не є власними коштами останнього. Такі кошти підлягають використанню відповідними суб'єктами владних повноважень для придбання або будівництва житла для відповідної категорії громадян. Спір щодо невикористання чи неналежного їх використання такими суб'єктами підлягає вирішенню в прядку, встановленому законом, а не шляхом стягнення коштів безпосередньо на користь переселених осіб, які очікують (очікували) позачергового одержання житла.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами надана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допущено.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: