Рішення від 16.02.2017 по справі 920/1266/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

16.02.2017 Справа № 920/1266/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1266/16

за позовом - Державної екологічної інспекції у Сумській області, м. Суми,

до відповідача - Глухівського комунального виробничого управління водогінно-каналізаційного господарства, м. Глухів Сумської області,

про стягнення 1323504,40 грн.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 3/-09 від 03.01.2017,

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 14/1-09 від 13.01.2017.

В судовому засіданні, розпочатому 18.01.2017 року о 10 год. 00 хв. відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви до 10 год. 30 хв. 07.02.2017 року та до 11 год. 00 хв. 16.02.2017 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача в доход місцевого бюджету Глухівської міської ради 1323504,40 грн. шкоди, завданої внаслідок здійснення забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування із зарахуванням 30 % - до Державного бюджету України, 70 % - до місцевого бюджету.

Відповідно до відзиву № 3 від 11.01.2017 року на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем відсутня дата його складання, а також в акті перевірки, у позовній заяві та розрахунку суми збитків зазначені різні періоди у які на погляд позивача, відповідач здійснював водокористування без спеціального дозволу.

Відповідач посилається на факт недоведеності позивачем заподіяння ним шкоди навколишньому природному середовищу, вжиття ним всіх необхідних заходів по вчасному отриманню дозволу на спеціальне водокористування та відсутність вини відповідача у вчиненні порушення природоохоронного законодавства.

Відповідач зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.11.2014 року у справі № 904/1197/14, відсутні правові підстави для майнової відповідальності до суб'єкта господарювання у випадку неможливості подання документів для одержання дозволу з незалежних від нього причин. Рішення про скасування дозволу на спеціальне водокористування УКР 3109 СУМ від 28.12.2007 року з терміном дії до 01.01.2014 року не приймалося, дозвіл продовжував свою дію після 01.01.2014 року, відповідач сплачував рентну плату за спеціальне водокористування, а також згідно Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, а тому відповідач не міг зупинити здійснення водопостачання населенню м. Глухів, оскільки державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах гарантованого першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб (частина перша статті 6 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

Представник позивача у письмових поясненнях з урахуванням відзиву на позовну заяву відповідача б/н від 03.02.2017 року (вх. № 1149 від 02.02.2017) не погоджується з обставинами, які викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить суд задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме: забір та використання підземних вод підтверджується актом планової перевірки від 05.07.-25.07.2016 року, який підписано керівником відповідача без будь-яких зауважень стосовно виявлених порушень. А тому представник позивача вважає безпідставними твердження відповідача щодо відсутності в його діях вини.

Також представник позивача вважає посилання відповідача на те, що на його думку дозвіл на спеціальне водокористування УКР 3109 СУМ від 28.12.2007 року з терміном дії до 01.01.2014 року не є припиненим безпідставним, оскільки дозвіл на спеціальне водокористування є строковим дозвільним документом з установленим терміном дії, який закінчується з настанням відповідної календарної дати.

У додаткових поясненнях від 09.02.2017 року представник позивача зазначає, що відповідач безпідставно ототожнив розміри ставки рентної плати зі способами її обрахування та сплати, оскільки позивач не є платником рентної плати і при обрахунку розміру заподіяної шкоди ним застосовано показник аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання підземних вод на території Сумської області, який на липень 2016 року склав 54,37 грн.

На підставі викладеного представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області від 12.12.2011 року № 136, Інспекція є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища на території Сумської області.

В період з 05.07.2016 року по 25.07.2016 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в присутності головного начальника Глухівського комунального виробничого управління водогінно-каналізаційного господарства ОСОБА_6 та головного інженера ОСОБА_7 проведено планову перевірку по дотриманню відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Позивач у позовній заяві зазначає, що перевіркою встановлено факт здійснення відповідачем в період з 01.01.2014 року по 25.04.2015 року забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушення статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

Згідно статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 3 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно статті 6 цього ж Кодексу, води (водні об'єкти) є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Стаття 48 Водного кодексу України передбачає, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Частина дев'ята статті 44 Водного кодексу України передбачає, що водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Частина перша статті 49 згаданого Кодексу передбачає, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Стаття 111 Водного кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Розрахунок розміру шкоди позивачем здійснено відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року № 767/16783, затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009 року за № 389, і відповідно наданого позивачем розрахунку, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в наслідок самовільного водокористування складає 1323504,40 грн.

Стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведення позивачем факту заподіяння ним шкоди навколишньому природному середовищу, вжиття ним всіх необхідних заходів по вчасному отриманню дозволу на спеціальне водокористування та відсутність вини відповідача у вчиненні порушення природоохоронного законодавства.

В позовній заяві позивач зазначає, що перевіркою встановлено факт здійснення відповідачем в період з 01.01.2014 року по 25.04.2015 року забір та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

В акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, в якому відсутня дата його складання, зазначено, що в термін 01.01.-25.04.2014 року у підприємства (відповідача) був відсутній дозвіл на спеціальне водокористування і здійснювалося сома вільне водокористування, що є порушенням вимог статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

В розрахунку розміру відшкодування збитків, який додано позивачем до позовної заяви, зазначено, що відповідач в період з 01.01.2014 року - 25.04.2015 року здійснював забір та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування і за цей період проведено розрахунок збитків.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в редакції чинній на час перевірки, за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості як дату складення та інші відомості.

Фактично дозвіл на спеціальне водокористування отримано відповідачем 25.04.2014 року, тобто через чотири місяці з моменту закінчення дії попереднього дозволу на спеціальне водокористування УКР 3109 СУМ від 28.12.2007 року (з 01.01.2014), а відповідно до наданого позивачем розрахунку розміру відшкодування збитків (а.с. 17), розмір збитків нараховано позивачем відповідачеві за один рік та чотири місяці.

Крім того, у розрахунку розміру відшкодування збитків з посиланням на звіт відповідача про використання води за 1-й квартал 2014 року форми № 2-ТП зазначено, що об'єм води, використаний відповідачем самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів складає 486851 м3, тоді як у самому звіті про використання води за 1-й квартал 2014 року форми № 2-ТП (а.с. 16) та акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами (а.с. 10-13) зазначено, що відповідачем здійснено забір 378,3 тис. м3 підземних вод.

Основним видом діяльності відповідача є надання послуг населенню, підприємствам і організаціям м. Глухів по забезпеченню питною водою, а також прийняття та очищення стічних вод. Дана діяльність здійснюється на підставі ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення серії АЕ № 199648 від 31.01.2004 року з терміном дії до 30.01.2019 року, спеціального дозволу на користування надрами № 5706 від 16.01.2013 року, виданого Державною службою геології та надр України, терміном дії до 20 років, та Правил прийняття стічних вод підприємств у комунальні системи каналізації міста, затверджених рішенням Глухівської міської ради № 283 від 17.09.2002 року.

Відповідно до спеціального дозволу на користування надрами № 5706 від 16.01.2013 року відповідачу надано право на видобування питних підземних вод, придатних для господарсько-питного водопостачання з Глухівського родовища (свердловин №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6), терміном на 20 років.

Також при проведенні перевірки відповідачем було надано позивачеві дозвіл на спеціальне водокористування УКР 3109 СУМ від 28.12.2007 року з терміном дії до 01.01.2014 року та дозвіл на спеціальне водокористування УКР 0049 СУМ від 25.04.2014 року з терміном дії до 25.04.2017 року.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин, забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі таких документів: дозволу на спеціальне водокористування або дозволу на користування надрами (у разі використання підземних вод); ліцензії на господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення; державного акта на право постійного користування або на право власності на землю; технічного проекту на розміщення водопровідних мереж, споруд та устаткування, погодженого і затвердженого в установленому порядку; сертифіката відповідності та висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи на фасовану питну воду.

З наведеного випливає, що відповідач здійснює забір води на підставі спеціального дозволу на користування надрами для видобування прісних підземних вод № 5706 від 16.01.2013 року з терміном дії 20 років, що відповідає вимогам статті 16 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».

Згідно статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Проте, господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до правової природи правовідносин сторін, в даному випадку на позивача покладається обов'язок довести наявність та розмір шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Шкода у цивільному праві розуміється як знищення або зменшення особистого чи суспільного блага.

Згідно пункту 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на приписи статті 22 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, відповідальність за заподіяння шкоди настає при наявності усіх перелічених складових.

Відповідно до практики Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.11.2014 року у справі № 904/1197/14, відсутні правові підстави для застосування майнової відповідальності до суб'єкта господарювання у випадку неможливості подання документів для одержання дозволу з незалежних від нього причин.

У даному випадку позивачем не доведено наявності вини відповідача у здійсненні ним у період з 01.01.2014 року по 25.04.2014 року забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, оскільки відповідач довів суду, що ним здійснювалися дії щодо вжиття всіх необхідних заходів по вчасному отриманню дозволу на спеціальне водокористування за вказаний період, зокрема, з метою продовження дозволу на спеціальне водокористування відповідач звертався до Департаменту екології Сумської обласної державної адміністрації 07.11.2013 року, за два місяці до закінчення дії дозволу на спеціальне водокористування УКР 3109 СУМ від 28.12.2007 року, але заява відповідача розглянута не була, письмової відповіді на адресу відповідача не надходило, проте усно повідомлено про необхідність отримання нового дозволу. В період з 07.11.2013 року по 27.01.2014 року відповідачем були надіслані всі необхідні документи для отримання нового дозволу на спеціальне водокористування до Державної служби геології та надр України, зокрема, листом № 45/1-09 від 27.01.2014 року відповідачем надіслано необхідні документи для отримання дозволу на спеціальне водокористування до Державної служби геології та надр України, обробка яких останнім здійснювалася майже чотири місяці, і 25.04.2014 року відповідачем отримано дозвіл на спеціальне водокористування УКР 0049 СУМ від 25.04.2014 року з терміном дії до 25.04.2017 року.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю та неправомірністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 21.02.2017.

Суддя ОСОБА_8

Попередній документ
64888753
Наступний документ
64888755
Інформація про рішення:
№ рішення: 64888754
№ справи: 920/1266/16
Дата рішення: 16.02.2017
Дата публікації: 27.02.2017
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Сумської області
Категорія справи: