20.02.2017 Справа № 904/12523/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОНДО", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Суддя Ярошенко В.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 1 від 26.12.2016
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 23/01/2017юр від 23.01.2017
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОНДО" про стягнення заборгованості у розмірі 178411, 68 грн., пені у сумі 18911, 64 грн., 3% річних у сумі 1554, 38 грн., інфляційні втрати у розмірі 11657, 57 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 8 від 25.05.2016 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 31.01.2017.
31.01.2017 від відповідача надійшло лопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 31.01.2017 розгляд справи відкладено на 20.01.2017.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 20.02.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників стоірн, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
25.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тондо" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 8 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується виготовити та відпустити покупцю бетони та розчини марок зазначених у специфікаціях, партіями згідно замовленню покупця, що є невід'ємною частиною дійсного договору.
Згідно з п. 1.2 договору, покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити її на умовах діючого договору.
Ціна продукції узгоджується сторонами на момент подач замовлення покупцем та фіксується в рахунку та накладній постачальника (п. 2.1 договору).
Пунктом 3.3 договору встановлено, що датою поставки вважається дата отримання продукції покупцем, вказаної в товарно-транспортній накладній.
Оплата продукції виконується у два етапи:
- 70 % вартості продукції сплачується за фактом поставки;
- 30 % з відстрочкою платежу на термін 45 календарних днів в національній валюті України за банківськими реквізитами постачальника в уповноваженому банку, або іншими формами розрахунків, що не суперечать законодавству України (п. 5.1 договору).
На виконання умов договору, позивач за період з 18.07.2016 по 01.08.2016 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 178411, 80 грн., що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, підписаними обома сторонами. Також, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату вищевказаної суми (арк. с. 96-149).
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого за вищевказаний період товару на суму 0, 12 грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 178411, 68 грн., про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.01.2017 (арк. с. 95).
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними не надано доказів повної його оплати на суму 178411, 68 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 178411, 68 грн.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 18911, 64 грн. за період з 14.09.2016 по 30.12.2016.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 7.1 договору, за невиконання своїх зобов'язань, передбачених діючим договором, сторони несуть одна перед одною відповідальність в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої, неякісної продукції (продавець), або від суми не перерахованої до сплати за продукцію у відповідний термін (покупець) за кожен день прострочи платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 15151, 67 грн., оскільки позивачем не враховано, що за період з 14.09.2016 по 30.12.2016 пеня із розрахунку 0,1% боргу за кожен день прострочення оплати більше пені, нарахованої із розрахунку подвійної облікової ставки річних за кожен день прострочення оплати, а також, позивачем не враховано, що строк оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної від 01.08.2016 № 253, з урахуванням положень п. 5.1 договору, настав лише 16.09.2016.
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 14.09.2016 по 30.12.2016 у розмірі 1554, 38 грн. та інфляційні втрати за період вересень-листопад 2016 року у сумі 11657, 57 грн.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 1554, 38 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 8296, 85 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 3051, 22 грн.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тондо" (50007, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Дзержинського, буд. 38, оф. 25; ідентифікаційний код 31736464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 67; ідентифікаційний код 32097622) основний боргу у розмірі 178411, 68 грн., пеню у сумі 15151, 67 грн., три відсотки річних у розмірі 1554, 38 грн.. інфляційні втрати у сумі 8296, 85 грн. та 3051, 22 грн. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 21.02.17
Суддя ОСОБА_3