13.02.2017 Справа № 904/11653/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексим", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна", м. Дніпро
про стягнення 227 193 грн. 75 коп.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1, дов. № 70 від 02.12.2016р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансексим" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" заборгованість в розмірі 227 193 грн. 75 коп., з яких: 197 100 грн. - пеня, 26 437 грн. 50 коп. - інфляційні втрати, 3 656 грн. 25 коп. - 3% річних, відповідно до умов договору від 15.10.2014р. № 203/14.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 15.10.2014р. № 203/14. та укладених на його виконання Специфікацій № 1 від 15.10.2014р. та № 2 від 24.04.2015р. в частині своєчасної доставки оплаченого позивачем товару, що стало підставою для нарахування позивачем пені за несвоєчасну поставку товару за Специфікацією № 1 від 15.10.2014р. відповідно до умов п. 7.3 ОСОБА_2, а також 3% річних та інфляційних втрат за не поставку частково оплаченого позивачем товару за Специфікацією № 2 від 24.04.2015р.
Відповідач позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов від 10.01.2017р. № 7 зазначив, що відповідач порушив строки поставки товару за Специфікацією № 1 з вини позивача, оскільки з боку позивача за весь період поставки не надійшло жодної письмової заявки, як того вимагають умови договору. Крім того, часткові оплати за рахунком № 347-К, виставленим на передплату вартості товару за Специфікацією № 1, проводились з боку позивача вже за межами строків поставки, проте товар отримувався позивачем без жодних зауважень щодо строку поставки. Вказує, що позивачем при розрахунку пені порушені вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України. Вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано жодних доказів направлення на адресу відповідача вимоги та претензії, на які він посилається у позовній заяві. Просив в позові відмовити.
23.01.2017р. позивач надав письмові пояснення на відзив відповідача від 20.01.2017р., в яких зазначив, що відповідач порушив зобов'язання по поставці 29 колісних пар згідно Специфікації № 1, оскільки у визначений строк - до кінця грудня 2014р. зазначена продукція у повному обсязі поставлена не була. Після закінчення строку виконання зобов'язань за вказаною Специфікацією відповідач самостійно визначав строки відвантаження продукції та кількість партій продукції. Крім того, по факту готовності продукції рахунки на оплату залишкової вартості колісних пар від відповідача на адресу позивача не надходили; відповідач не надавав позивачу рахунки до оплати при повідомленні позивача про готовність відповідної партії товару до відвантаження. Щодо строків нарахування пені позивач зазначив, що нараховував пеню за кожен день прострочення від суми непоставленого товару, тобто за весь період прострочення, відповідно до умов п. 7.3 ОСОБА_2.
В судове засідання 13.02.2017р. представник позивача не з'явився, надав клопотання від 10.02.2017р. № 10022017 про розгляд справи без участі представника ТОВ "Трансексим".
Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалася перерва з 11.01.2017р. по 31.01.2017р.
В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
15.10.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансексим" (покупець) укладено договір № 203/14 (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити колісну продукцію, що у подальшому іменується «товар», найменування, сортамент, кількість, ціна, якої зазначені у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного ОСОБА_2, що є невід'ємною його частиною (п. 1.1 ОСОБА_2).
За умовами п. 10.1 ОСОБА_2, в редакції додаткової угоди від 31.12.2014р. № 1, Договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2015р., а в частині невиконаних зобов'язань за ОСОБА_2 - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Згідно п. 2.5 ОСОБА_2 ціна ОСОБА_2 визначається вартістю товару, що поставляється згідно специфікацій, що є невід'ємною частиною ОСОБА_2.
Відповідно до п. 3.1 ОСОБА_2 товар за даним ОСОБА_2 поставляється партіями на умовах та в строки, визначені сторонами у додатках до даного ОСОБА_2
Продавець повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження по телефону, факсу чи телеграфу (п. 3.2 ОСОБА_2).
Згідно п. 4.1 ОСОБА_2 покупець здійснює розрахунок за товар, що поставляється по даному ОСОБА_2 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок покупця в порядку та строки, передбачені у додатках до даного ОСОБА_2.
На виконання умов ОСОБА_2 сторонами укладені Специфікації № 1 від 15.10.2014р. та № 2 від 24.04.2015р. (надалі - Специфікація № 1, Специфікація № 2)
Так, відповідно до умов Специфікації № 1 продавець у строк жовтень-грудень 2014р. зобов'язався поставити покупцю на підставі письмових заявок останнього колісні пари МР7.1СБ у кількості 29 одиниць за ціною 37 500 грн. 00 коп., загальною вартістю 1 305 000 грн. 00 коп.
Згідно узгодженого сторонами порядку оплати, покупець здійснює оплату партії товару, що поставляється, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 50% оплати протягом 3 банківських днів з дати виставлення рахунку та 50% оплати по факту готовності продукції протягом 3 банківських днів з дати виставлення рахунку.
На виконання умов Специфікації № 1 відповідач виставив позивачу рахунок № 347-К від 21.10.2014р. на суму 1 305 000 грн. 00 коп., відповідно до якого позивачем внесено 50% передплати в розмірі 652 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 21.10.2014р.
Відповідач в порушення умов ОСОБА_2 та Специфікації № 1 у визначений строк жовтень-грудень 2014р. товар у повному обсязі позивачу не поставив.
Згідно видаткових накладних № 4421190 від 16.03.2015р., № 4457190 від 15.05.2015р., № 532190 від 03.06.2015р., № 508190 від 31.12.2015р. колісні пари у кількості 29 одиниць поставлені позивачу у період з березня по грудень 2015р.
16.03.2015р. позивачем на банківський рахунок відповідача перераховані ще 225 000 грн. 00 коп. в рахунок оплати вартості колісних пар за Специфікацією № 1, що підтверджується банківською випискою за 16.03.2015р.
Відповідно до п. 7.3 ОСОБА_2 у випадку порушення графіку поставки продукції понад 15 робочих днів продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки від суми непоставленого товару.
Позивач стверджує, що відповідачем були порушені умови ОСОБА_2 та Специфікації № 1 щодо своєчасної поставки продукції згідно узгодженого сторонами графіку, у зв'язку із чим позивачем нарахована до сплати відповідачу пеня за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. із розрахунку вартості непоставленого товару в сумі 270 000 грн. у загальному розмірі 197 100 грн. 00 коп.
Крім того, відповідно до умов Специфікації № 2 продавець у строк травень-серпень 2015р. зобов'язався поставити покупцю на підставі письмових заявок останнього колеса для чугуновозів ТУ У 35.2-23365425-592-2005 у кількості 150 одиниць за ціною 11 000 грн. 00 коп., загальною вартістю 1 980 000 грн. 00 коп.
Згідно узгодженого сторонами порядку оплати, покупець здійснює оплату партії товару, що поставляється, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 50% передплати протягом 3 банківських днів з дати виставлення рахунку та 50% передплати протягом 2 банківських днів до початку відвантаження.
На виконання умов Специфікації № 2 відповідач виставив позивачу рахунок № 309-К від 27.04.2015р. на суму 1 980 000 грн. 00 коп., відповідно до якого позивачем внесено 50% передплати в розмірі 990 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 05.06.2015р.
Відповідач в порушення умов ОСОБА_2 та Специфікації № 2 у визначений строк товар позивачу не поставив.
У відповідь на лист позивача від 18.04.2015р. № 130 відповідач надав лист від 27.05.2015р. № 1247, в якому зазначив, що через відсутність письмових заявок покупця на поставку коліс для чугуновозів в односторонньому порядку визнав Специфікацію № 2 не діючою, а перераховану за них передплату використав для оплати вартості колісних пар за Специфікацією № 1. Крім того, відповідач визнав наявність передплати за продукцію за ОСОБА_2 в сумі 562 500 грн. 00 коп., яку на вимогу позивача від 31.08.2016р. № 16083101 та претензію від 25.10.2016р. № 16102501, повернув 29.11.2016р., що підтверджується платіжним дорученням № 11899 від 29.11.2016р.
Як зазначає позивач, з моменту отримання вимоги позивача від 31.08.2016р. № 16083101 (02.09.2016р.) у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу передплату в сумі 562 500 грн. 00 коп.
У зв'язку із тим, що вимога позивача виконана відповідачем лише 29.11.2016р., позивач вбачає підстави для нарахування відповідачу 3% річних за період з 10.09.2016р. по 29.11.2016р. в сумі 3 656 грн. 25 коп. та інфляційні втрати за вказаний період в розмірі 26 437 грн. 50 коп.
На час розгляду справи доказів сплати відповідачем нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат матеріали справи не містять.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі укладеного договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, умовами Специфікації № 1 визначений строк поставки відповідачем колісний пар у кількості 29 одиниць протягом жовтня-грудня 2014р.
Проте, згідно видаткових накладних № 4421190 від 16.03.2015р., № 4457190 від 15.05.2015р., № 532190 від 03.06.2015р., № 508190 від 31.12.2015р. колісні пари у кількості 29 одиниць поставлені позивачу у період з березня по грудень 2015р., тобто із порушенням узгодженого сторонами строку.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що станом на 31.12.2014р. (граничний строк поставки товару згідно Специфікації № 1) визначена Специфікацією № 1 продукція відповідачем поставлена не була.
Згідно ст.. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому, суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Як встановлено судом, позивач на підставі п. 7.3 ОСОБА_2 здійснив розрахунок пені за період з 01.12.2015р. по 31.12.2015р. із розрахунку вартості непоставленого товару в сумі 270 000 грн. у загальному розмірі 197 100 грн. 00 коп.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки при проведенні розрахунку пені позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно перерахунку, здійсненого господарським судом, до стягнення з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 98 280 грн. 00 коп. за період з 01.01.2015р. по 02.07.2015р.
Водночас, господарський суд відхиляє твердження позивача, що оскільки в ОСОБА_2 відсутня умова щодо припинення нарахування пені через шість місяців з дня коди зобов'язання повинно бути виконане, а умовами п. 7.3 ОСОБА_2 передбачене нарахування пені за кожен день прострочення, ним підставно нарахована пеня за період понад шість місяців.
З вказаного приводу у п. 2.5 постанови пленуму від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Вищий господарський суду України зазначає, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Разом з тим, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за не поставку частково оплаченого позивачем товару за Специфікацією № 2 від 24.04.2015р., є безпідставним оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі-продажу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. ОСОБА_2 може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Вказаної правової позиції дотримується й Верховний Суд України в постанові від 15.10.2013р. у справі № 5011-42/13539-2012.
За наведених обставин, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 26 437 грн. 50 коп. та 3 656 грн. 25 коп. 3% річних слід відмовити.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені договором, майново-господарські зобов'язання перед позивачем з поставки замовленого позивачем товару, чим порушив умови укладеного із позивачем ОСОБА_2 та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 98 280 грн. 00 коп. пені - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.
Заперечення відповідача в частині причин порушення графіку поставок за Специфікацією № 1 судом відхиляються, оскільки спростовуються матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону.
Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (49005, м. Дніпро, вул. Пісаржевського, б. 1-А, код ЄДРПОУ 33668606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексим" (50086, м. Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, б. 13, код ЄДРПОУ 30950277) 98 280 грн. 00 коп. (дев'яносто вісім тисяч двісті вісімдесят грн. 00 коп.) пені, 1 474 грн. 20 коп. (одну тисячу чотириста сімдесят чотири грн. 20 коп.) витрат по сплаті судового збору.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його підписання.
Суддя ОСОБА_3
Повне рішення складено - 20.02.17