ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 лютого 2017 року № 826/8161/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації «Спілка Порятунку Голосіїва», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи Служба безпеки України, товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівна компанія № 7» про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Громадська організація «Спілка Порятунку Голосіїва» (далі також - ГО «Спілка Порятунку Голосіїва, позивач-1), ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач-2), ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , позивач-3), ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , позивач-4) з позовною заявою до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - департамент, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба безпеки України (далі також - СБУ, третя особа-1), товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівна компанія № 7» (далі також - ТОВ «Домобудівна компанія № 7», третя особа-2), в якій просять суд визнати протиправними і скасувати Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки надані Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18 грудня 2012 року за №16843/0/18-1/009-12 (далі також - Містобудівні умови та обмеження).
У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа № 826/8161/16 і не була ним розглянута, на підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі № 826/8161/16 визначено суддю Качура І.А.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2017 року справу № 826/8161/16 прийнято до провадження суддею Качуром І.А. та призначено судове засідання на 09 лютого 2017 року.
В обґрунтування своїх вимог, позивачі зазначають, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають основній містобудівній документації населеного пункту - Генеральному плану міста Києва на період до 2020 року, у зв'язку з чим Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідності до пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109, не мав права видавати Містобудівні умови та обмеження.
Позивачі є власниками житла у будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що оточують місце будівництва. Відхилення намірів забудови території від містобудівної документації призводять до порушення планувальних та архітектурних вимог до містобудівної діяльності, чим порушуються охоронювані законом інтереси власників житла у будинках.
Під час розгляду справи представники позивачів позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.
Департамент, в своїх запереченнях просив суд в задоволенні адміністративного позову повністю відмовити, оскільки при наданні третій особі-1 Містобудівних умов та обмежень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений положеннями законодавства України.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представники третіх осіб в ході розгляду справи заперечували проти позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову, наявних в матеріалах адміністративної справи.
Враховуючи приписи вимог ч. 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Київської міської ради (далі також - КМР) від 18 березня 2004 року № 123/1333 «Про оформлення права користування земельними ділянками», зокрема, оформлено Службі безпеки України, за умови виконання п. 16.1 цього рішення, право постійного користування земельною ділянкою площею 4,61 га для обслуговування та експлуатації будівель і споруд військової частини НОМЕР_1 на АДРЕСА_3 за рахунок земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.02.58 № 5 та від 17.11.70 № 36-с "Об отводе дополнительного земельного участка в/ч 1214 под расширение объекта".
Також, зазначеним вище рішенням, СБУ зобов'язано: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України); у місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельної ділянки; у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішити в порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва; питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київської міської ради від 27.02.2003 № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва».
СБУ набула права постійного користування земельною ділянкою на вул. Полковника Потєхіна, 9 у Голосіївському районі м. Києва, площею 4, 6114 га відповідно до Державного акту серії ЯЯ № 080699, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2005 року № 07-9-00018.
За результатами проведення конкурсу на будівництво житла відповідно до вимог Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 715, між СБУ та ТОВ «Домобудівна компанія № 7» було укладено договір від 23 вересня 2014 року № 2309-14/19/г-13 про будівництво житла на земельній ділянці по вул. Полковника Потєхіна, 9 у Голосіївському районі м. Києва (далі також - договір).
Предметом договору є спільна діяльність сторін для досягнення мети - будівництва житлових будинків на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , згідно з вимогами законодавства про основи містобудування та архітектурної діяльності.
З метою реалізації будівництва, СБУ звернулось до департаменту із заявою від 27 листопада 2012 року про надання містобудівних умов та обмежень, до якою замовником було додано: ситуаційний план-схему, матеріали фото фіксації, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000, черговий кадастровий план, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідку з ЄДРПОУ, містобудівний розрахунок - І та ІІ том.
За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів, відповідачем надано третій особі-1 Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Полковника Потєхіна, 9 у Голосіївському районі м. Києва «Будівництво житлових будинків, об'єктів обслуговування житлових будинків» № 16843/0/18-1/009-12 від 18 грудня 2012 року.
Наявність протиправно виданих, на думку позивачів, суб'єктом владних повноважень Містобудівних умов та обмежень обумовила їх звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені чинними на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регулюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також - Закон).
Згідно п. 8 ч. 1 статті 1 Закону, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Частиною 5 статті 26 Закону встановлено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до положень ч. 2-5 статті 29 Закону, містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.
Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Згідно ч. 7 статті 29 Закону, склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Так, процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст визначено Порядком надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 р. за № 912/19650 (далі також - Порядок).
Пунктом 2.2 Порядку встановлено, що для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються:
засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою;
ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі);
викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності);
черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру);
фотофіксація земельної ділянки (з оточенням);
містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва.
Згідно п. 2.4 Порядку, розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Як з'ясовано судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, СБУ звернулась до департаменту із заявою про надання йому містобудівних умов та обмежень з метою здійснення будівництва житлових будинків, об'єктів обслуговування житлових будинків за адресою: АДРЕСА_3 .
До вказаної заяви третьою особою-1 був наданий пакет документів у відповідності до п. 2.2 Порядку.
В ходів дослідження матеріалів справи, судом не виявлено факту порушення відповідачем вимог законодавства, що регулюють відносити в сфері містобудівної діяльності, а саме в частині видачі Містобудівних умов та обмежень, які є предметом розгляду даної справи. Зокрема, не виявлено, що СБУ подано не повний пакет документів, необхідних для прийняття рішення про видачу Містобудівних умов та обмежень, не виявлено невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства, як і не виявлено невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Так, Рішенням КМР від 28 березня 2002 року №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року (далі також - Генеральний план).
Як зазначив відповідач в своїх запереченнях, згідно з Генеральним планом, земельна ділянка по АДРЕСА_3 , за функціональним призначенням відноситься до території спецпризначення та частково до території громадських будівель і споруд.
Згідно п. «ж» ч. 1 статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
Правові засади і порядок використання земель оборони визначає Закон України «Про використання земель оборони» (далі також - Закон № 1345-IV).
Згідно ч. 1 статті 1 Закону № 1345-IV, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Відповідно до ч. 2 статті 4 Закону № 1345-IV, землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
У той же час, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року № 822-р погоджено перелік земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців Служби безпеки та членів їх сімей, до якого, зокрема, включено земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 9, загальною площею 4,6114 га.
Крім того, з наявного в матеріалах листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі також - Мінрегіон) № 7/14-1148 від 04 лютого 2016 року «Про функціональне призначення територій (земельних ділянок)» вбачається наступне.
Відповідно до п. 4.3 державних будівельних норм ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території. Згідно з п. 5.5.5 цього ДБН, на основному кресленні генерального плану відображають, крім іншого, перспективне функціональне зонування населеного пункту в проектних межах, у тому числі - спеціального призначення (санітарно-захисні зони, захисні смуги, тощо).
Пунктом 5.2 державних будівельних норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» передбачено, що при функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.
За усталеною практикою, територіями спецпризначення у містобудівній документації позначаються частини зелених зон, на яких розміщено режимні об'єкти військової та інженерно-транспортної інфраструктури.
Відповідно до викладеного, Мінрегіон не вбачає суперечності в тому, що землі оборони у генеральному плані позначено як території спецпризначення.
Таким чином, судом не приймаються твердження позивачів про те, що оскільки територія колишньої військової частини належить до території спеціального призначення, її розвиток, як території житлової забудови не передбачено, з урахування вище викладеного.
Отже, підсумовуючи усі вище викладені норми та обставини, а також зважаючи, що позивачами не доведено факт невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, відповідачем правомірно було видано оскаржувані Містобудівні умови та обмеження, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Суд не приймає до уваги твердження позивачів щодо невідповідності Містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, в рамках якої відбувається будівництво, вимогам законодавства в частині п. 12 Вимоги щодо охорони культурної спадщини, оскільки останніми не надано належних та допустимих доказів щодо віднесення вказаного об'єкта будівництва до Переліку об'єктів культурної спадщини та набуття правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини у передбаченому Законом України «Про охорону культурної спадщини» порядку станом на час видачі оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень.
Більш того, під час судового розгляду також не надано жодних доказів, в тому числі, рішення відповідних органів охорони культурної спадщини щодо внесення до Переліку об'єктів культурної спадщини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, при вирішенні даної справи, суд вважає необхідним зазначити наступне.
За змістом статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Так, відповідно до ч. 2 статті 171 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Отже, оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.
В даному випадку, Містобудівні умови та обмеження за своєю юридичною суттю є актом індивідуально дії, направленим на врегулювання правовідносин щодо забудови суб'єктом містобудування конкретно визначеної земельної ділянки.
Тобто, позивачі в даному випадку оскаржують Містобудівні умови та обмеження, які є правовим актом індивідуальної дії та породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Наведене додатково свідчить по безпідставність заявлених позивачами позовних вимог.
Зазначена правова позиція суду повністю узгоджується з обов'язковою, в силу вимог статті 244-2 КАС України, для застосування судовою практикою Верховного Суду України, наведеною, зокрема, в рішенні № 2а-2885/121470 від 11 листопада 2015 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54331803).
Виходячи з системного налізу вказаних вище норм, посилання позивачів на їхнє право звернення до суду з цим позовом є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується їх безпосередньо, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, під час розгляду справи доводи позивачів були спростовані, натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення щодо надання третій особі-1 Містобудівних умов та обмежень.
Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.
Суд оцінює докази відповідно до статті 86 КАС України, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню.
Враховуючи положення статті 94 КАС України, відшкодування судового збору позивачам не підлягає.
Керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Громадської організації «Спілка Порятунку Голосіїва», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.А. Качур