ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 лютого 2017 року № 826/14940/16
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №826/14940/16 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - позивач/ОСОБА_1.) до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач/Святошинського РУЮ у м. Києві), в якому просить суд:
1. Зобов'язати ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві зняти арешт з нерухомого майна за наступною адресою: АДРЕСА_1.
2. Стягнути сплачений судовий збір з ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2016 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
В судове засідання з'явилась позивачка та її представник, які позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають про протиправність дій відповідача, що полягають у не знятті арешту з майна ОСОБА_2, який було накладено згідно постанови ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, заяв щодо перенесення розгляду справи або слухання справи за його відсутності до суду не подавав, про причини неявки суду не повідомляв.
Зважаючи на неявку в судове засідання відповідача, а також приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р. було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, про що було внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1445796).
В той же час, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1, після смерті її чоловіка ОСОБА_2, з метою оформлення спадщини, остання звернулася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, де їй стало відомо про винесену ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві постанову №892/18 від 29.10.2004 р. про арешт майна боржника, відповідно до якої було накладено арешт на майно ОСОБА_2, в тому числі, квартиру АДРЕСА_1.
Враховуючи вищевикладене, звернувшись до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві стосовно зняття арешту з майна ОСОБА_2 накладеного постановою №892/18 від 29.10.2004 р., відповідачем було повідомлено, про те, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень переданих на зберігання становить три роки, а тому надати інформацію стосовно запитуваного виконавчого провадження неможливо, оскільки виконавчі провадження за вказаний період (2004 рік) знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання, у зв'язку з чим позивачу запропоновано звернутися до суду.
Вважаючи, що відповідачем порушено законні права та інтереси позивача, ОСОБА_3 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №606).
Згідно вимог ст.1 Закону №606 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень ст.2 Закону №606 примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст.6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
В ст.3 Закону №606 визначено, відповідно до цього Закону підлягають виконанню: Відповідно до цього Закону підлягають виконанню: рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; рішення, ухвали, постанови господарських судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах; постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках; рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини»; рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу; рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на Державну виконавчу службу; визнана у встановленому порядку претензія.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону №606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Згідно ч.1 ст.55 Закону №606 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Зокрема, ч.2 ст.55 Закону №606 визначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
В ч.3 ст.55 Закону №606 зафіксовано, що копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями накладати арешт на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів №170448427, постановою ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р. було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.37 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Згідно ч.3 ст.37 Закону №606 про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
В той же час, в ч.1 ст.38 Закону №606 зафіксовано, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст.37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із ст.40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст.40№ цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 ст.38 Закону №606 визначено, що якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Разом з тим, ч.1 ст.59 Закону №606 визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого КАС України покладений обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, не доведено перед судом правомірності своїх дій, щодо не скасування арешту накладеного на все майно ОСОБА_2, згідно постанови ВДВС у Святошинського РУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.
В той же час, відповідно до положень ст.43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (надалі - Закон №1255) обтяжувач у будь-який час може зареєструвати зміну відомостей про обтяження шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів і реквізити запису, що підлягають заміні. На підставі цієї заяви держатель або реєстратор Державного реєстру вносить відповідні зміни до попереднього запису про обтяження.
Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
Згідно ч.3 ст.44 Закону №1255 після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Так, відповідно до ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, таким чином, достатнім способом захисту порушених прав позивача суд вважає зняття арешту з усього нерухомого майна, в тому числі, квартири АДРЕСА_1, накладеного згідно постанови ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р. та зобов'язання ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві вчинити дії щодо припинення обтяження та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт майна, накладеного на підставі постанови ВДВС у СвятошинськогоРУЮ у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується позивачу.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254, 267 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві - задовольнити.
2. Зняти арешт з усього нерухомого майна, в тому числі, квартири АДРЕСА_1, накладеного згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.
3. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (03148 м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), вчинити дії щодо припинення обтяження, шляхом подання, в порядку ст.44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до органу державної реєстрації - Державної реєстраційної служби України заяви про припинення обтяження і подальше вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт (реєстраційний номер обтяження №1445796) всього майна ОСОБА_2, накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.
4. Присудити ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп. із видатків Держаного бюджету України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя І.А. Качур