ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 лютого 2017 року № 826/21710/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича (далі - відповідач), за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича щодо внесення змін до Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження 7547168, про заміну умов обтяження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 неправомірними;
- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича скасувати запис у Державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер 7547168від 18.11.2012 18:52:36, про заміну умов обтяження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного запису, оскільки його вчинено не нотаріусом, яким проводилася державна реєстрація прав та обтяжень на вищевказаний об'єкт нерухомості.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, жодних пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надав.
Представник третьої особи проти позовних вимог заперечив з підстав правомірності запису, посилаючись на відсутність такого обов'язку, на який вказує позивач, відповідно до вимог чинного законодавства на день укладання правочину.
На підставі ч.6 ст.128 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
При цьому у суду відсутні підстави для залучення другого відповідача за заявою позивача, поданою через канцелярію суду 12.02.2016 року на підставі положень ст.52 КАС України, оскільки положеннями ст.106 КАС України передбачено зазначення змісту позовних вимог до кожного відповідача.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10 липня 2008 року між позивачем та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір №2706/0708/88-428, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 90000,00 доларів США на строк по 10.07.2018, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі, до якого укладеного договір про внесення змін та доповнень №1, №2 від 22.02.2012.
10 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 (далі - іпотекодавець), яка є майновим поручителем за виконання позивачем передбачених кредитним договором №2706/0708/88-427 від 10.07.2008, укладено іпотечний договір №2706/0708/88-428-Z-1, яким відповідно до п.1 договору забезпечено належне виконання позивачем вимог ВАТ «Сведбанк».
Пунктом 2 вказаного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець (ОСОБА_3) передав в іпотеку іподекодержателю належне йому на праві власності майно: квартира АДРЕСА_1. предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.01.2004 Головним управлінням житлового забезпечення ВО КМР (КМДА) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 12.01.2004 за №27-С/КІ та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.01.2004 в реєстровій книзі №386-231 за реєстровим №43900 право власності підтверджується довідкою-характеристикою Київського БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна НОМЕР_1 від 28.05.2008.
10 липня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубичною О.В. за №7547207 накладена заборона на нерухоме майно: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_3
В подальшому, між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі по договору від №2706/0708/88-428 від 10.07.2008.
18.11.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем, прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк», за наслідками чого, до Державного реєстру іпотек внесено відповідні зміни.
У той же час, як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивачу про вказані обставини стало відомо з інформаційної довідки, сформованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осадчук І.О. 20.08.2015 року, а відтак, не погоджуючись з оскаржуваним записом він звернувся до суду 07.09.2015 року з даним адміністративним позовом в межах строку, визначеного ст.99 КАС України.
Надаючи оцінку позовним вимогам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі № К/800/38720/15.
Відповідно до ч.1 ст.2, п.п. 6, 8 ч.1 ст.3, ч.1 ст.6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.03.2013 у справі №21-438а12.
З матеріалів справи вбачається, що предметом іпотеки, щодо якого внесено запис про внесення змін до Державного реєстру іпотек №7547168 про заміну умов обтяження квартири, є квартира за адресою АДРЕСА_1, власником якої являється ОСОБА_3.
Разом з тим, оскаржувані дії відповідача щодо внесення змін до Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження 7547168, про заміну умов обтяження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на думку суду не могли спричинити порушення прав та законних інтересів позивача у публічно-правовій сфері, оскільки позивач у даному випадку не є учасником публічно-правових відносин при вчиненні відповідачем таких дій та прийнятті рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 у справі №21-1115во10.
Згідно з ч.2 ст.2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За таких умов, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем у рамках публічно-правових відносин з позивачем не порушено права останнього.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження порушення відповідачем прав та інтересів позивача.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.А. Качур