ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
16 лютого 2017 року справа № 813/1707/16
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Харів М.Ю.,
за участю:
представник позивача ОСОБА_1,
представник відповідача Квасниця Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Буська ОДПІ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.02.2015 № 000067821700/5.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 28.11.2014 № 250/17-00/НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_3 протягом 2013 року реалізовував транспортні засоби, відповідно отримав дохід і зобов'язаний був подати декларацію про майновий стан і доходи та нарахувати і сплатити податок на доходи фізичних осіб є безпідставними. Стверджує, що дійсно за обревізований період ОСОБА_3 реалізовував транспортні засоби, проте ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, якому податковим органом видано свідоцтво платника єдиного податку за номером 255128 серія А, видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 є 45.19 торгівля іншими автотранспортними засобами; 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами. Також зазначає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 перебував на спрощеній системі оподаткування, II група. Отже мав право реалізовувати транспортні засоби та відповідно зобов'язаний сплачувати податки відповідно до обраної групи оподаткування. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно, тому просить суд його скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що позивачем громадянином ОСОБА_3 в 2013 році об'єкти рухомого майна продавалися за посередництвом юридичних осіб (не комісіонерів) шляхом отримання довідок-рахунків (без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу рухомого майна). Враховуючи, що фізична особа ОСОБА_3, при здійсненні продажу власного рухомого майна за посередництвом юридичної особи (не комісіонера), мав самостійно нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб (5% від вартості реалізованого рухомого майна, зазначеного в довідці-рахунку) через банківські установи до бюджету за своєю податковою адресою, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене правомірно і підстав для його скасування немає.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях та просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухавши пояснення представниківсторін, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.05.2009.
Буською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період 01.01.2013 по 31.12.2013, про що складено акт від 28.11.2014 № 250/17-00/НОМЕР_1.
Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем:
- п. 176.1 (в) ст.176, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12. 2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), у результаті чого встановлено неподання податкової декларації за 2013 рік;
- п. 167.2 ст. 167, пп. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168, п. 173.1-п. 173.4, п. 173.8 ст. 173 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на суму 5385,0 грн, в тому числі по податкових (звітних) періодах: 2013рік - 5385,0 грн.
За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 20.02.2015 винесено податкове повідомлення-рішення № 000067821700/5, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 6901,25 грн (в т.ч. за основним платежем 5385,0 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1516,25 грн).
Не погодившись із винесеним податковим повідомленнями-рішенням позивач оскаржив його до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Згідно з п. 176.1 ст. 176 (в) Податкового кодексу України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
Відповідно до п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок; процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці; дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону, включаючи дохід, що виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, відповідно до закону, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв'язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості; дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону; дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента відповідно до закону; дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів; доходи у вигляді дивідендів; дохід у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з облігаціями внутрішніх державних позик, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти; доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.
Відповідно до пп. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:
а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації в органах державної податкової служби;
б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв);
в) в інших випадках - за її податковою адресою;
Згідно з п. 173.1 ст. 173 Податкового кодексу України дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Дохід від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об'єкта, визначеної згідно із законом.
Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).
Відповідно до п. 173.2 ст. 173 Податкового кодексу України як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року двох та більше об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 173.3 ст. 173 Податкового кодексу України у разі якщо об'єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи - підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов'язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.
Відповідно до п. 173.8 ст. 173 Податкового кодексу України для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти рухомого майна, крім їх успадкування та дарування.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 у 2013 році відповідно до довідок рахунків реалізовано18 транспортних засобів з яких 15 легкових та 3 вантажних.
Транспортні засоби ОСОБА_3 ввозились в Україну, як вантажний транспорт (товарної позиції 8704). Далі ці транспортні засоби переобладнувалися в легкові пасажирські з подальшим документальним оформленням та реалізацією в Україні вже як пасажирські.
Судом встановлено, що громадянином ОСОБА_3 в 2013 році об'єкти рухомого майна продавалися за посередництвом юридичних осіб (не комісіонерів) шляхом отримання довідок-рахунків (без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу рухомого майна).
Крім того, згідно інформації, отриманої від центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Бродівського району ГУМВСУ у Львівській області всі реалізовані ОСОБА_3 автомобілі перебували у його власності.
Фізична особа - платник податку ОСОБА_3 в 2013 році, відповідно до довідок-рахунків, мав взаємовідносини з іншими платниками податків від яких отримував доходи у сумі 107700,00 грн, однак в порушення п. 173.1-п. 173.4, п. 173.8 ст. 173, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України ОСОБА_3 не визначено та не задекларовано в декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік отриманий дохід від продажу власного рухомого майна.
Стосовно посилання позивача на те, що відповідно до свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_2 він як фізична особа - підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування ІІ група, а тому мав сплачувати податки відповідно до обраної групи оподаткування суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Крім того, згідно пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів.
Відповідно п. 215.1 ст. 215 Податкового кодексу України автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли належать до підакцизних товарів.
Отже, фізична особа ОСОБА_3 при здійсненні продажу власного рухомого майна за посередництвом юридичної особи (не комісіонера) мав самостійно нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у 5% від вартості реалізованого рухомого майна, зазначеного в довідці-рахунку через банківські установи до бюджету за своєю податковою адресою.
Оскільки, позивачем не задекларований дохід, отриманий в період 2013 року від продажу 18 об'єктів рухомого майна - легкових автомобілів на суму 107700,00 грн, який підлягає оподаткуванню за ставкою 5%, та не надано доказів до суду про сплату податку з доходів фізичних осіб у сумі 5385,0 грн (107700,00 грн *5%), а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а позовні вимоги про його скасування задоволенню не підлягають.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності вчинених ним дій та прийнятого оскаржуваного рішення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 94 КАС України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Суддя Кедик М.В.
Повний текст постанови складено 21.02.2017.