ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
17 лютого 2017 року №813/4458/16
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -
19 грудня 2016 року на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної іпотеки від 16.08.2016 року, індексний номер: 30964062.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, як суб'єкт, що наділений владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, не мав права вчинити спірну реєстраційну дію, позаяк на момент вчинення такої в реєстрі було наявне обтяження, встановлене на підставі ухвали суду (а саме - заборона вчинення реєстраційних дій). Тож, з огляду на вказане, позивач вважає, що таке рішення приватного нотаріуса підлягає скасуванню.
Ухвалами судді від 21.12.2016 у даній адміністративній справі було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
На заперечення проти позовних вимог відповідачем було надіслано до суду письмові заперечення на позовну заяву та доповнення до заперечень, в яких він вказує на те, що спірне рішення прийнято у відповідності до вимог закону та з дотриманням всіх передбачених законом та порядком реєстрації процедур.
Представником третьої особи у судовому засіданні, що відбулось 06.02.2017 року були подані письмові пояснення по суті позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Третя особа також не забезпечила у судове засідання із невідомих суду причин явку уповноваженого представника.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, однак із виходом за межі позовних вимог, з наступних підстав.
Щодо наявності підстав для розгляду даного позову в порядку адміністративного судочинства, то суд зазначає, що оскільки виходячи з предмету й підстав позову, які не пов'язані із виконанням цивільно-правової угоди, а стосуються здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому спір є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що правовідносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (надалі - Закон №1952-IV), в редакцій на час виникнення спірних реєстраційних дій.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації, відповідно до частини 4 статті 15 Закону №1952-ІV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Частина 1 статті 15 Закону №1952-ІV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1)прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2)встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3)прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4)внесення записів до Державного реєстру прав; 5)видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6)надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №1952-ІV, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Частиною п'ятою статті 3 Закону №1952-ІV визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Частиною 9 статті 15 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
Так, судом встановлено, що між ВАТ «Сведбанк», яке згодом змінило своє найменування на ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 15.08.2008 року було укладено кредитний договір №1304/0808/71-008, відповідно до якого, останній отримав кредит в розмірі 77 000,00 доларів США на строк з 15.08.2008 року по 14.08.2038 року.
Також, між вказаними сторонами було укладено іпотечний договір за реєстровим №4411 від 15.08.2008 року, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., згідно з яким, Іпотекодавець (Позивач) передав Іпотекодержателю (банк) в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.
Крім того, судом з'ясовано, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу №15, договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до яких ПАТ «Сведбанк» відступило ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» свої права та вимоги за зобов'язаннями позивача по кредитному договору від 15.08.2008 року №1304/0808/71-008 та по іпотечному договору за реєстровим №4411 від 15.08.2008 року.
У подальшому, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., який здійснює функції державного реєстратора, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2016 року, індексний номер: 30964062 і внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (запис про іпотеку №15934816).
Окрім того, як встановлено судом із матеріалів справи, ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 16.08.2016 року у цивільній справі №464/4822/16-ц за позовом, поданим представником позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ПАТ «Омега Банк» про визнання недійсним договору факторингу №15 від 28.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині уступки права вимоги за кредитним договором №1304/0808/71-008 від 15.08.2008 року та договором іпотеки №4411 від 15.08.2008 року, з моменту його укладення, було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1, подану в інтересах ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову та до набрання законної сили судовим рішенням у справі №464/4822/16-ц заборонено органам державної реєстрації прав та обтяжень здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 746369746101), яка належить на праві власності ОСОБА_2
Відповідно до п.1 ч.1 ст.152 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Отже, судом з'ясовано, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 16.08.2016 року ухвалою Сихівського районного суду м.Львова було вжито заходи забезпечення адміністративного позову.
Обтяження на виконання вказаної ухвали Сихівського районного суду м.Львова було зареєстроване в державному реєстрі.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2)приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3)відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4)веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5)присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6)видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7)надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8)у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1)під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9)здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
У відповідності до ст.24 Закону №1952-IV, державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
Згідно п.17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, у разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованого рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, на це саме майно, державний реєстратор невідкладно встановлює наявність (відсутність) підстав для відмови в зупиненні державної реєстрації прав та за наявності підстав для відмови приймає відповідне рішення.
За відсутності підстав для відмови в зупиненні державної реєстрації прав державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав зупиняє державну реєстрацію прав з обов'язковим посиланням на зареєстроване у базі даних заяв рішення суду.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про обтяження є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
Станом на час прийняття оскаржуваного рішення та внесення відповідного запису вищезазначене обтяження було чинним.
Отже, проаналізувавши вищевказані норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, перевіривши документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, зобов'язаний був прийняти відповідне рішення.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постановах: від 11 листопада 2014 року (справа №21-357а14) і від 19 травня 2015 року (справа №21-121а15).
Таким чином, ураховуючи дійсні обставини справи, реально існуючий факт порушення прав та інтересів позивача - ОСОБА_2, суд приходить до переконання про необхідність відновлення таких порушених прав та інтересів позивача, ефективним способом захисту яких буде скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної іпотеки від 16.08.2016 року, індексний номер: 30964062.
У той же час, суд звертає увагу на те, що ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому, вихід за межі позовних вимог повинен безумовно узгоджуватися й бути спрямованим на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що є завданням адміністративного судочинства у відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, та, відповідно, на ефективне відновлення порушених прав таких осіб і усунення їх порушень.
У цьому контексті суд також вважає за необхідне покликатися на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її протоколів. Так, відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею ж 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини при вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст.13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, суд, який також здійснює правозастосовну діяльність й є основним засобом захисту прав, свобод та інтересів особи повинен обирати той спосіб захисту порушеного права, який буде ефективним та забезпечить реальне відновлення порушеного права особи. Такий висновок кореспондує й позиції Конституційного Суду України, який у п.9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 року №3-рп/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
А тому, суд вважає, що для належного захисту прав та інтересів позивача, ефективного відновлення його прав та для реалізації завдань адміністративного судочинства, слід вийти за межі позовних вимог і прийняти рішення про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної іпотеки від 16.08.2016 року, індексний номер: 30964062, що відповідатиме вимогам справедливості й усуватиме існуючі порушення прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.7-14, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича щодо державної реєстрації іпотеки від 16.08.2016 року, індексний номер: 30964062 стосовно об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.
Присудити на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 лютого 2017 року.