ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
16 лютого 2017 року справа № 813/9587/13-а
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Харів М.Ю.,
за участю:
представник позивача Кохан Н.В.,
представник відповідача Рісна Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції у Львівській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажвентиляція" про вжиття заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю),
Державна екологічна інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажвентиляція" (далі - ТОВ "Енергомонтажвентиляція"), у якому просить зупинити виконання робіт ТОВ "Енергомонтажвентиляція" в частині забору підземних прісних вод для господарсько-побутових потреб із свердловини, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до отримання дозволу на спеціальне водокористування.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Законом не передбачено, забір якого об'єму води допускається без дозволу на спецводокористування. Це має значення при виготовлені спеціального дозволу на користування надрами. Звертає увагу, що дозвіл на спецводокористування необхідний всім суб'єктам господарювання незалежно від потреб, на які забрана вода використовується. Крім того, зазначає, що на момент проведення перевірки ТОВ "Енергомонтажвентиляція" у період з 05.12.2013 по 09.12.2013 за результатами якої складено акт № 2540/06/2021 держінспекторами виявлено свердловину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, проте відповідач не представив паспорт свердловини чи інших документів, які б свідчили про законність її експлуатації. Окрім того були відсутні будь-які обчислювальні прилади (лічильники), журнали обліку, які б вимірювали об'єм забраної води, а довідку чи інший документ про кількість забраної води підприємством не представлено.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та письмових поясненнях, просила суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у запереченні. Зазначила, що ТОВ "Енергомонтажвентиляція" не є власником об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. У зв'язку з переходом права власності на об'єкт до іншої особи, до вказаної особи відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України переходить право користування земельною ділянкою для обслуговування цього об'єкта. Стверджує, що позивачем належним чином не зафіксовано факту здійснення ТОВ "Енергомонтажвентиляція" забору підземних вод, не встановлено обсягів такого забору та не визначено якими саме технічними засобами начебто здійснювався забір води. Крім того позивачем не встановлено факту використання ТОВ "Енергомонтажвентиляція" підземних вод. Також позивачем не взято до уваги, що 16.10.2013 між ТОВ «АСА Фінанс Груп» (постачальник) та ТОВ "Енергомонтажвентиляція" (покупець) укладено договір поставки № 161013, відповідно до умов якого постачальник постачає, а покупець приймає та сплачує за очищену питну воду торгової марки «Здорова вода» у 19-літрових бутлях.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у письмових запереченнях та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Інспекція провела перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «Енергомонтажвентиляція», за результатами якої складено акт № 2540/06/2021.
Перевіркою ТОВ «Енергомонтажвентиляція» серед іншого виявлено, що товариство здійснює водокористування для власних господарсько-побутових потреб шляхом забору прісних підземних вод із свердловини, яка розташована у східній частині земельної ділянки та перебуває у користуванні підприємства у АДРЕСА_1. Забір води здійснюється за допомогою електричного насосу, прилади для вимірювання кількості забраної із свердловини води відсутні. В акті зазначено, що позивачем порушено статті 44, 49 Водного кодексу України, оскільки дозвіл на спеціальне водокористування у відповідача відсутній, облік кількості забраних та використаних із свердловини прісних вод не ведеться.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно з ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовищ, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 454/2011 є Держава екологічна інспекція України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів.
Згідно із Положенням, Держекоінспекція України відповідно до покладених завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами (підп.«м» п. 2 ч. 4 Положення).
Відповідно до п. 7 Положення, Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).
Відповідно до Водного кодексу України (далі - ВК України) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 № 827).
У ст. 2 ВК України міститься посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.
Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.
Відповідно до положень ст. ст. 46, 48 ВК України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, стаття 49 ВК України).
Положеннями ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21).
Відповідно до ст. 23 зазначеного Кодексу право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб.м. на добу.
Аналогічного висновку, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 244-2 КАС України, дійшов Верховний Суд України у постанові від 29.09.2015 у справі № 810/1638/13-а.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно власником об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_4
Судом встановлено, що ТОВ "Енергомонтажвентиляція" користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 02.01.2012.
При розгляді справи представник позивача посилався на те, що Кодекс України про надра не звільняє водокористувачів від отримання дозволу на спеціальне водокористування, обов'язок по отриманню якого передбачений ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України.
Згідно договору поставки від 16.10.2013 № 161013 укладеного ТОВ «АСА Фінанс Груп» (постачальник) та ТОВ "Енергомонтажвентиляція" (покупець), відповідно до умов якого постачальник поставляє, а покупець приймає та сплачує за очищену питну воду торгової марки «Здорова вода» у 19-літрових бутлях.
Як вбачається з довідки ТОВ "Енергомонтажвентиляція" від 31.01.2017 № 31/01 впродовж 2012-2013 рр. товариство не здійснювало видобуток (забір) підземних вод за адресою АДРЕСА_1, не проводило господарську діяльність, яка б потребувала використання таких вод та на балансі "Енергомонтажвентиляція" не облікується електричний насос для забору підземних вод.
Суд звертає увагу, що позивачем належним чином не зафіксовано факту здійснення ТОВ "Енергомонтажвентиляція" забору підземних вод, не встановлено обсягів такого забору та не визначено якими саме технічними засобами здійснювався забір води.
З наведених документів випливає, що за весь час існування свердловини за адресою АДРЕСА_1 відповідач жодного разу не використовував останню задля забору прісних вод із застосуванням споруд або технічних пристроїв для господарських потреб чи будь-яких інших потреб.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю потреби у спеціальному водокористуванні із даної свердловини, у відповідача відсутній обов'язок на виготовлення спеціального дозволу на користування надрами, а відтак відповідачем не порушено жодних положень чинного законодавства України.
Також, у зв'язку із відсутністю потреби у спеціальному водокористуванні відповідач не виготовляв жодної документації стосовно такої свердловини, а також не вів будь-якої звітності видобутої води із свердловини, оскільки, такий видобуток води не проводився.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 94 КАС України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Суддя Кедик М.В.
Повний текст постанови складено 21.02.2017.