16 лютого 2017 року о 14 год. 30 хв.Справа № 808/3602/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Семененко М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області
про визнання дій протиправними та скасування рішень,
24 листопада 2016 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд:
- визнати протиправними дії державних виконавців Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з винесення: постанови від 05.04.2013 ВП №37083614 про стягнення виконавчого збору; постанови від 07.11.2016 №52839501 про відкриття виконавчого провадження; постанови від 07.11.2016 №52839501 про арешт майна боржника;
- скасувати постанову від 05.04.2013 ВП №37083614 про стягнення з боржника виконавчого збору;
- скасувати постанову від 07.11.2016 №52839501 про відкриття виконавчого провадження;
- скасувати постанову від 07.11.2016 №52839501 про арешт майна боржника.
В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність оскаржуваних дій та рішень з огляду на порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору прийнята з порушенням передбаченого законом терміну, на момент її прийняття жодних дій щодо примусового виконання рішення не вчинялось, що на думку позивача свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору. Звертає увагу, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим до неї повинні застосовуватись вимоги закону щодо строку пред'явлення до виконання. Разом з тим, позивач зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору відкрито за виконавчим документом, строк пред'явлення якого до виконання закінчився, у зв'язку з чим така постанова є протиправною.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечення проти позову до суду не подав, просив розглядати справу без його участі.
Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 30 січня 2013 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист у справі №2-1478/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №010/02-12/233 від 20.04.2006 в сумі 6 178 011,85 грн., судового збору в розмірі 3309,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. (а.с.22).
18 березня 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області з заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Комунарського районного суду м. Запоріжжя №2-1478/11, також заявник просив накласти арешт на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_1 для забезпечення виконання виконавчого документа (а.с.23).
22 березня 2013 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №37083614 за виконавчим листом Комунарського районного суду м.Запоріжжя №2-1478/11 та надано позивачу строк для самостійного виконання виконавчого документа до 29.03.2013 (а.с.24-25).
Одночасно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження №37083614 22 березня 2013 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.26).
05 квітня 2013 року державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якої у зв'язку з невиконанням вимог виконавчого листа з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 618144,13 грн. (а.с.27).
03 листопада 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області з заявою про повернення виконавчого документа в порядку п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в якій просило повернути стягувачу виконавчий лист Комунарського районного суду м.Запоріжжя №2-1478/11, зняти з реалізації належне боржнику майно (а.с.62-63).
07 листопада 2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою на підставі заяви стягувача повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчий лист Комунарського районного суду м. Запоріжжя №2-1478/11 (а.с.64).
Також, 07.11.2016 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52839501 з примусового виконання постанови №37083614 від 05.04.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в розмірі 618144,13 грн. (а.с.13).
Крім того, з метою забезпечення виконання постанови №37083614 від 05.04.2013 про стягнення виконавчого збору у ВП №52839501, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області 07.11.2016 прийнято постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.14).
Позивач, не погодившись діями державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, відкриття виконавчого провадження з примусового виконання даної постанови та накладення арешту на майно для забезпечення її виконання, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що примусове виконання судових рішень здійснюється органом державної виконавчої служби у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606, в редакції чинній станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Положеннями ст.2 Закону №606 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.
Відповідно до ст.11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 25 Закону №606, встановлено порядок прийняття виконавчого документа до виконання та регламентовано, які дії при цьому повинен здійснити державний виконавець.
Так, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, державний виконавець зобов'язаний на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом…
….У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.28 Закон № 606 постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Частиною 7 статті 28 Закону №606 визначено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Таким чином, умовою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору відповідно до вищенаведених норм є невиконання боржником самостійно рішення майнового характеру у визначені державним виконавцем строки.
Як встановлено з матеріалів справи, постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.03.2013 №37083614 позивачу надано строк для добровільного виконання вимог виконавчого документа до 29.03.2013.
У визначені строки позивач вимоги виконавчого листа Комунарського районного суду м. Запоріжжя №2-1478/11 самостійно не виконав. До матеріалів справи не надано доказів зворотного, у позовній заяві факт отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.03.2013 №37083614 не заперечується, посилань на інші обставини, які б перешкоджали самостійному виконанню рішення у визначені строки, не наведено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору ВП №37083614 від 05.04.2013.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція), які виразились у недоліках в оформленні даної постанови та порушенні строку її прийняття, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.5.1. Інструкції (в редакції на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
а) вступну частину із зазначенням:
назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;
назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);
за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);
в) резолютивну частину із зазначенням:
прийнятого рішення державного виконавця;
прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови;
строку і порядку оскарження постанови;
г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;
ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою;
д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.
Враховуючи, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом в розумінні ст.17 Закону № 606, недоліки в її оформленні можуть мати наслідком відмову у відкритті виконавчого провадження відповідно до п.6 ч.1 ст.26 Закону № 606. Проте, з урахуванням наявності підстав для стягнення виконавчого збору, такі недоліки самі по собі, як і несвоєчасність прийняття постанови, не можуть вважатись беззаперечними підставами для визнання постанови про стягнення виконавчого збору протиправною.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №37083614 від 05.04.2013 є обґрунтованою та такою, що прийнята державним виконавцем на підставі та в межах повноважень, наданих Законом №606, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови відсутні.
Разом з тим, суд не погоджується з правомірністю відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №37083614 від 05.04.2013, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.7 ст.28 Закону №606 у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Суд звертає увагу, що нормами Закону №606 не було передбачено можливості звернення до примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.
02 червня 2016 Верховною Радою України прийнято новий Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, який набув чинності з 05.10.2016 (далі - Закон №1404), який змінив правове регулювання спірних правовідносин.
Так, за змістом статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом…
…У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання...
…Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною 3 статті 40 Закону №1404 визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналіз зазначених норм у сукупності надає підстави для висновків, що після зміни правового регулювання відповідно до Закону №1404 стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404 виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404 виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Як встановлено з матеріалів справи, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.11.2016 ВП №37083614 прийнята саме на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404 у зв'язку з надходженням заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Відповідно до п.5 ч.1 ст.2 Закону №1404 постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен був дотримуватись порядку, встановленого Законом №1404.
Статтею 4 Закону №1404 визначено вимоги до виконавчого документа.
Так, відповідно до ч.1 вказаної статті (в редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору) у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків), місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частиною 3 статті 4 Закону №1404 передбачено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Як встановлено з матеріалів справи, постанова про стягнення виконавчого збору від 05.04.2013 ВП № 37083614 не містить інформації щодо дати набрання законної сили, а також строку пред'явлення до виконання.
В оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №52839501 від 07.11.2016 державним виконавцем зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 37083614 від 05.04.2013 набрала чинності 05.04.2013.
Таким чином, при вирішення питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен був перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим ст.4 Закону №1404, а також встановити дотримання строку пред'явлення до виконання.
За змістом ст.22 Закону №606 виконавчі документи, окрім посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Такі строки обчислюються з наступного дня після набрання виконавчими документами юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.12 Закону №1404 виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Таким чином, з урахуванням дати набрання законної сили постановою про стягнення виконавчого збору, на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору 07.11.2016 строк пред'явлення такої постанови до виконання був пропущений.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що станом на 07 листопада 2016 року законодавчих підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП №37083614 від 05.04.2013 не було.
Також, суд зазначає, що з урахуванням висновку суду стосовно протиправностя постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №52839501 з примусового виконання постанови ВП №37083614 від 05.04.2013 про стягнення виконавчого збору, будь-які інші рішення, прийняті у виконавчому провадженні №52839501, є протиправними, зокрема і постанова про арешт майна боржника від 07.11.2016 №52839501, оскільки такі рішення прийняті безпідставно.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт майна боржника, з огляду на це позовні вимоги в частині скасування зазначених рішень підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача при винесенні оскаржуваних постанов суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскарженні будь-які рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, проте, задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які породжують безпосередні права та обов'язки для позивача та порушують його законні права та інтереси.
Результатом вчинення державним виконавцем дій щодо винесення постанови від 05.04.2013 ВП №37083614 про стягнення виконавчого збору; постанови від 07.11.2016 №52839501 про відкриття виконавчого провадження; постанови від 07.11.2016 №52839501 про арешт майна боржника, стало прийняття рішень, які є предметом оскарження.
За таких обставин правові наслідки дій державного виконавця є вичерпаними, а отже задоволення позовних вимог в частині визнання таких дій протиправними не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки після їх вчинення права та обов'язки позивача визначають оскаржувані рішення.
Враховуючи наведене, позовні вимоги з частині визнання протиправними дій відповідача задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування постанови від 07.11.2016 №52839501 про відкриття виконавчого провадження та постанови від 07.11.2016 №52839501 про арешт майна боржника, в задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163, 181, 254 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати:
постанову Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 07.11.2016 №52839501 про відкриття виконавчого провадження;
постанову Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 07.11.2016 №52839501 про арешт майна боржника.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 коп.) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.О. Семененко