ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.02.2017Справа №910/1483/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "ОТІС"
до Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва"
про стягнення 67254,65 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники:
від позивача Мацюк В.В. (за дов.);
від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 20.02.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Приватне акціонерне товариство "Отіс" до Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва" про стягнення 67254,65 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами Договору D24T242 від 16.05.2016 на капітальний ремонт ліфта, не виконав свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/1483/17 та призначено її до розгляду на 20.02.2017.
Через загальний відділ діловодства суду від відповідача 16.02.2017 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив про відсутність грошових коштів у відповідача та просив розстрочити виконання рішення на 1 рік, суму позову визнав у повному обсязі.
17.02.2017 через загальний відділ діловодства суду позивач надав документи на виконання вимог ухвали суду.
В судове засідання 20.02.2017 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
16 травня 2016 року між Приватним акціонерним товариством "ОТІС" (підрядник) та Комунальним підприємством "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва" (замовник) було укладено Договір D24T242 на виконання ремонту ліфта, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує виконання робіт з ремонту ліфта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ромена Ролана, 3 (3 п.) реєстр № 32159, та придбання необхідних матеріалів і устаткування для виконання робіт, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити підряднику вартість робіт і матеріалів, яка визначена в договірній ціні. Необхідність виконання робіт обумовлюється двобічним актом, складеним представником замовника разом з представником підрядника. (п. 1.1, 1.2 договору).
До матеріалів справи надано додатки до договору D24T242 від 16.05.2016: договірну ціну, локальний кошторис та дефектний акт.
Положеннями п. 2.1, 2.3 договору встановлено, що вартість робіт за договором складає: 67254,65 грн. з ПДВ, що являється твердою ціною, що може уточнюватись лише за згодою сторін у виключних випадках. Виконання робіт оформлюється актом за формою КБ-2в та довідкою за формою КБ-3 не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.
Пунктом 2.4 договору встановлено, що оплата вартості ремонту ліфта здійснюється замовником протягом п'яти робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки за формою КБ-3.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що замовник повинен своєчасно виконати оплату згідно умов п. 2.4.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.07.2016, а в частині розрахунків (оплати) - до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором. (п. 6.1 договору).
Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем робіт за Договором.
Згідно з ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.
Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст.. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст.. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач роботи за Договором виконав у повному обсязі на загальну суму 67254,65 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за травень 2016 року від 30.05.2016 на суму 67254,65 грн., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2016 (форма КБ-3) від 30.05.2016 на суму 67254,65 грн., які містяться в матеріалах справи.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом враховано, що наявні в матеріалах справи акт приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт на загальну суму 67254,65 грн. відповідачем підписані без зауважень, що свідчить про прийняття останнім виконаних позивачем робіт без претензій щодо їх якості, об'ємів і вартості та виникнення обов'язку у відповідача щодо їх оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно умов договору відповідач зобов'язався оплатити виконані роботи протягом 5 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт, тобто, враховуючи, що акт було підписано сторонами 30.05.2016, свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт за договором відповідач повинен був виконати у строк до 06.06.2016 включно. Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої договором вартості виконаних робіт в терміни, визначені договором, не виконав.
Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідач по суті спору у відзиві не висловив заперечень, посилався на відсутність коштів, в зв'язку з реорганізацією та передачею житлового та нежитлового фонду до іншої юридичної особи, просив розстрочити сплату боргу на 1 рік.
Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення на 1 рік у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, суд зазначає наступне.
Так, п.п. 3, 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; розстрочити виконання рішення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012р., підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Своєю заявою відповідач просить суд розстрочити виконання рішення про стягнення грошових коштів на один рік та обґрунтовує її відсутністю основного прибутку та процесом реорганізації.
Проте, відповідачем не подано суду жодних належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин відсутності у нього грошових коштів та того, що вони з'являться протягом року, та що розстрочення наявної у відповідача заборгованості забезпечить виконання рішення в даній справі і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом.
Відсутність грошових коштів у відповідача на є підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Крім того, надане позивачем рішення Київської міської ради від 09.10.2014. № 270/270 про створення, зокрема, Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", не свідчить про звільнення відповідача сплатити заборгованість за укладеним ним договором.
Суд, вирішуючи питання щодо відстрочки виконання рішення суду, бере до уваги принцип рівності матеріальних інтересів обох сторін у справі та зазначає, що непогашення боржником заборгованості з моменту винесення рішення у даній справі та наявність інфляційних процесів у економіці держави за вказаний період часу порушує матеріальні інтереси позивача (стягувача), а також може призвести до негативних наслідків для нього.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим, що було б підставою для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду по даній справі.
Крім того, судом враховано, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.
Суд також зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з заявою про відстрочку виконання рішення на стадії його виконання, надавши відповідні докази.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що розстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості продовження господарської діяльності заявника, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, та не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього, а тому заява є такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином суд дійшов висновку, що позов щодо стягнення заборгованості в сумі 67254,65 грн. обґрунтований, підтверджується зібраними у справі доказами, відтак підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва" (03134, м. Київ, вулиця Симиренка, буд. 17; ідентифікаційний код 36037999) на користь Приватного акціонерного товариства "Отіс" (03062 м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 37; ідентифікаційний код 14357579) 67254 (шістдесят сім тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 65 коп. основного боргу та 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.02.2017
Суддя І.В.Усатенко