ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.02.2017Справа № 910/14226/16
За заявою Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій»
про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста
Києва від 15.09.2016 у справі № 910/14226/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо Веб"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі"
треті особи, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо"
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ"
3) Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк"
4) Публічне акціонерне товариство "Банк професійного фінансування"
5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компаня "Некстджен
фінанс"
6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно Веб"
7) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Овчаренко
Тамара Миколаївна
8) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська
Тетяна Анатоліївна
9) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко
Марина Анатоліївна
про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного
володіння та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном
Суддя Літвінова М.Є.
Без виклику представників учасників судового процесу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2016 у справі № 910/14226/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» відмовлено.
14.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 у справі № 910/14226/16 за нововиявленими обставинами.
Подана Приватним акціонерним товариством «Лізинг інформаційних технологій» заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не відповідає вимогам розділу XIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 113 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, практика Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї Конвенції не визнають саму по собі необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, практику Європейського суду з прав людини (як наведену вище, так і рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.
Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в Господарському процесуальному кодексі України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір, а не виконання вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати заяву заявнику.
Порядок і строк подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами врегульовано статтею 113 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, частиною 5 статті 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату судового збору.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Як на тому наголошено у пункті 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір, оскільки інше не передбачено Законом, сплачується окремо за подання кожної позовної заяви (заяви, скарги).
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до господарського суду заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами сплачується судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до господарського суду з позовом заявником було сплачено судовий збір на підставі платіжних доручень № 114 від 29.06.2016 у розмірі 8 000, 00 грн., № 328 від 25.07.2016 у розмірі 780, 73 грн., № 297 від 05.07.2016 у розмірі 2 756, 00 грн., № 335 від 01.08.2016 р. на суму 689, 00 грн.
Водночас, на підтвердження доказів сплати судового збору за подання даної заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами заявником надані платіжні доручення № 105 від 16.06.2016 на суму 8 000, 00 грн. та № 32 від 14.02.2017 на суму 4 690, 40 грн.
При цьому, в супровідному листі від 14.02.2017 заявник зазначив, що платіжне доручення № 105 від 16.06.2016 було проведено банком ще в червні 2016 року, але не було використане при подачі позову до суду, оскільки тоді він ще раз сплати судовий збір згідно з платіжним дорученням № 114 від 29.06.2016, яке і було використане при подачі позову.
Також, у супровідному листі від 14.02.2017 заявник зазначив, що платіжне доручення № 105 від 16.06.2016 було подано до суду під час первісного звернення з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами разом з клопотанням про відстрочення іншої частини судового збору у розмірі 4 690, 40 грн., проте ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2017 було відмовлено заявнику у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Дослідивши зміст вищевказаних платіжних доручень суд дійшов висновку, що платіжне доручення № 105 від 16.06.2016 на суму 8 000, 00 грн. не може бути прийнято як належний доказ в підтвердження сплати судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, виходячи з наступного.
Як на тому наголошено у пункті 2.20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.
Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Відповідно до п. 1.3 цієї Інструкції, її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов'язкові для виконання ними.
Пунктом 3.8. вищевказаної Інструкції встановлено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Проте, у наданому заявником платіжному дорученні № 105 від 16.06.2016 у графі «Призначення платежу» вказано: «Судовий збір за позовом ПрАТ «Лізинг ІТ», Господарський суд м. Києва, ЄДРПОУ 05378487 БЕЗ ПДВ», а не за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Таким чином, враховуючи те, що відповідно до вказаного у платіжному дорученні № 105 від 16.06.2016 призначенні платежу судовий збір в сумі 8 000, 00 грн. сплачено саме за подання позовної заяви, а не заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд не приймає його як належний доказ сплати судового збору.
При цьому, суд зазначає, що стаття 9 Закону України «Про судовий збір» визначає обов'язок суду перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України саме за заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленим обставинами судового рішення.
Посилання заявника на те, що платіжне доручення № 105 від 16.06.2016 не було використане ним при подачі позову не спростовують вказаних вище висновків суду, оскільки у випадку помилкової сплати судового збору заявник має право звернутись у встановленому чинним законодавством України порядку з заявою про повернення судового збору.
Як зазначено у пункті 8.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» повернення заяви про перегляд судових рішень може бути здійснено господарським судом виключно з підстав, визначених у частині шостій статті 113 ГПК.
Пунктом 3 частини 6 статті 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами до розгляду не приймається і повертається заявникові у разі відсутності доказів сплати судового збору у порядку і розмірі, встановлених законодавством.
Враховуючи те, що заявником не надано належних доказів сплати судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд повертає означену заяву заявнику.
Керуючись статтями 86, 113 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
1. Заяву Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 у справі № 910/14226/16 у зв'язку з нововиявленими обставинами повернути заявнику.
2. Звернути увагу заявника, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення заяви та сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (ст. 4 Закону України «Про судовий збір», він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з даною заявою.
3. Копію даної ухвали направити учасникам судового процесу.
4. Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя М.Є. Літвінова