Справа № 466/4907/16 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/783/736/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 43
13 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М, Цяцяка Р.П.
секретаря: Жукровської Х.І.
з участю: ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року, -
ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні права власності та розпорядження квартирою № АДРЕСА_1, виселення з квартири № АДРЕСА_1.
ОСОБА_5 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в частині покупця квартири, визнання її покупцем та власником вказаної квартири.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в частині покупця квартири, визнання покупцем та власником вказаної квартири - відмовлено.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні права власності та розпорядження квартирою АДРЕСА_1, виселення з квартири - відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що спірна квартира належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2006 pоку. Позивачка у даній квартирі не проживає, комунальними послугами не користується, хоча і зареєстрована, окрім неї, в даній квартирі, з 2007 року зареєстрована ОСОБА_5 Проживаючи у квартирі відповідачка привела квартиру до стану за якого проживання у ній неможливе, ремонтних та поточних робіт не проводить, комунальні послуги за квартиру не оплачує, хоча особисто користується комунальними послугами. Внаслідок несплати ОСОБА_5 заборгованості за надані комунальні послуги, Шевченківським районним судом м. Львова було видано судовий наказ про солідарне стягнення витрат за комунальні послуги, які позивачкою були проплачені. Крім цього, у зв'язку із діями відповідачки сталося залиття квартири, яка знаходиться на першому поверсі будинку, завдана шкода внаслідок залиття квартири також була відшкодована ОСОБА_3 Апелянт зазначає, що позивачка має неповнолітню доньку, з якою не може проживати у квартирі, оскільки така перебуває в жахливому стані, площа квартири не дозволяє проживати втрьох. Добровільно виселилась із квартири у свій будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2, і знятися із реєстрації відповідачка не бажає. Жодного договору найму жилого приміщення з відповідачкою не було укладено і відповідно право на користування квартирою на підставі договору у неї не виникло. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, володіння та розпорядження своїм майном.
У разі будь - яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення.
За змістом ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім»ї власника житлового будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу.
Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім»ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Підстави виселення членів сім»ї власника житлового будинку, квартири передбачені ч. 1 ст. 116 та ст. 157 ЖК України.
З урахуванням ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів неможливості проживання у квартирі внаслідок дій відповідачки, чинення нею перешкод у здійсненні позивачкою права власності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2006p.є власником квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться на 2-му поверсі 3-х поверхового будинку та складається з 1-ї кімнати житловою площею - 16,3кв.м, кухні, вбиральні, коридору, загальною площею 32,3кв.м. Правл власності ОСОБА_3. на квартиру підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданим 15.11.2006 року, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданою 25.05.2016 року.
Довідкою ЛКП «Янів-405» № 2355 від 11.08.2016 року підтверджується, що в квартирі зареєстровані ОСОБА_3, власник, з 20.11.2007р. і ОСОБА_5, мати, з 30.07.2007р.
Вирішення питання про наявність правових підстав для виселення особи із житлового приміщення залежить, зокрема, від вирішення питання про правомірність набуття права користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, від ставлення до прав та свобод інших мешканців.
Сторони в судовому засіданні визнали, що відповідачка ОСОБА_5 вселилася у спірну квартиру за згодою позивачки, тобто, вселилася правомірно, зареєстрована, як мати, а відтак з врахуванням положень ч.2 ст. 64 ЖК Україїни, є членом сім'ї власника квартири, ОСОБА_3
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка, як на підставу для виселення, посилалася на те, що відповідачка занедбала квартиру, утримує її в антисанітарному стані, з її вини сталося залиття квартири нижче поверхом, вона не оплачує комунальні послуги, внаслідок чого допустила заборгованість по комунальних послугах, яка погашалась позивачкою, незважаючи на те, що вона квартирою не користується, тощо.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачка, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, нею не надано доказів на підтвердження обставин утримання відповідачкою квартири АДРЕСА_1 в антисанітарному стані, приведення її до незадовільного стану, що робить неможливим проживання у цій квартирі, та відповідно до ст. 116 ЖК України, є підставою для виселення, а відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що пояснення позивачки про ці обставини є голослівними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що долучений до матеріалів справи судовий наказ від 09.07.2015р., яким підтверджується солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ЛКП «Янів-405» заборгованості по оплаті житлово - комунальних послуг в сумі 2192,27грн., а також твердження позивачки про неможливість проживання в однокімнатній квартирі трьом особам (вона , матір та дочка), а також доводи позивачки про те, що відповідачка має на праві власності інше житло у Запорізькій області, не є підставами для виселення відповідачки.
Встановивши відсутність передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_5, враховуючи положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яким передбачено підстави для зняття з реєстрації місця проживання, вірним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_3 в задоволенні вимог про зняття відповідачки з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1.
Колегія суддів зазначає і те, що звернувшись з вимогою про зняття з реєстрації місця проживання, позивачка не залучила до участі у справі, як відповідача, державний орган, уповноважений на вирішення питання зняття з реєстрації.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.