04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" лютого 2017 р. Справа№ 925/1391/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Андрієнка В.В.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання: Огірко А.О.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Шумко О.М. за довіреністю від 03.01.2017;
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Азот"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016
у справі № 925/1391/16 (суддя Грачов В.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Азот"
до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
про визнання договору недійсним,
Публічне акціонерне товариство "Азот" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" про визнання договору №01/17480/Т-15 від 31.12.2014 недійсним.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 у справі №925/1391/16 в позові Публічного акціонерного товариства "Азот" відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічного акціонерного товариства "Азот" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 у справі №925/1391/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" у справі №925/1391/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Смірнової Л.Г. - головуючий суддя, суддів - Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" прийнято до провадження та її розгляд призначено на 08.02.2017.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в інших судових процесах.
З такими доводами, колегія суддів погодитись не може, оскільки згідно зі статтею 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками сторін у справі можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю.
Слід зазначити, що ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа, а стаття 77 ГПК України надає суду право, а не зобов'язує його відкласти розгляд справи в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
У судове засідання 08.02.2017 з'явились представники відповідача.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники позивач не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського Процесуального Кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення..
Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
31.12.2014 року відповідач - публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", як "газорозподільне підприємство" з однієї сторони, і позивач - публічне акціонерне товариство "Азот", як "замовник" з другої сторони, а разом - сторони, уклали договір на розподіл природного газу № 01/17480/Т-15. Відповідно до пунктів 2.1.-2.2. розділу ІІ "Предмет договору", за цим договором газорозподільне підприємство зобов'язалось надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів, а замовник зобов'язався сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору. Згідно з п.п. 11.1., 11.2. договору, він набирає чинності з 01.01.2015 року та укладається на термін до 31.12.2015 року з можливістю продовженя дії на аналогічний період. Усі зміни та доповнення до договору оформляються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін (а.с. 8-22).
Зі сторони позивача (замовника - публічного акціонерного товариства "Азот") договір підписано з протоколом розбіжностей від 31.12.2014.
23.02.2015, 11.03.2015, 26.03.2015, 30.03.2015, 21.04.2015, 11.08.2015, 16.10.2015, 28.12.2015, 13.01.2016, 28.03.2016,11.04.2016 сторони договору № 01/17480/Т-15 від 31.12.2014 уклали додаткові угоди №1-11 до цього договору, якими внесли зміни до умов договору в частині банківських реквізитів замовника, тарифів і порядку розрахунків, пролонгували дію договору до 30.04.2016.
Із письмової пропозиції позивача № 21-1-26/17-507 про укладення спірного договору і відповіді відповідача № 425/22, на які позивач посилається в обгрунтування позову, вбачається, що підписання договору на розподіл природного газу № 01/17480/Т-15 від 31.12.2014 з протоколом розбіжностей зі сторони відповідача відбулось 18.02.2015.
Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про визнання недійсним договору. Позовні вимоги позивачем мотивовано порушенням сторонами договору при його укладенні вимог постанови НКРЕКП № 33 від 22.01.2015, якою затверджено Типовий договір на розподіл природного газу, наслідком чого є невідповідність ос пореного договору умовам чинного Типового договору та порушення прав позивача на отримання послуг, які є предметом договору.
Проте, частиною 3 ст. 184 Господарського кодексу України (далі -ГК України) передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Відповідно до п. З ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Оспорений відповідачем договір на розподіл природного газу № 01/17480/Т-15 сторнами укладений 31.12.2014 у відповідності до Типового договору на розподіл природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) від 06.09.2012 року № 1164, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.09.2012 року за № 1654/21966, виконувався сторонами.
Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 33 від 22.01.2015, якою затверджено нову редакцію Типового договору на розподіл природного газу, зареєстрована в Міністерстві юстиції 14.02.2015 року за № 171/26616, опублікована 17.03.2015 року (Офіційний вісник України №19, 17.03.2015, ст. 525), тобто після укладання та виконання спірного договору.
Згідно з ст. 11 ч.ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. 2 Цивільного кодексу (далі -ЦК України) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, на які посилається позивач, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеними у п. 2.1. постанови від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання угод (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статті 234 ЦК України. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Доводи позивача на недотримання вимог закону відповідачем в процесі виконання договору також не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України випливає, що законність укладення правочину визначається в момент його укладення, тому, дії сторін після укладення договору та в процесі його виконання, не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним, про що обґрунтовано зазначає відповідач у відзиві на позов.
Відтак, з врахуванням обставин справи та вищенаведених приписів законодавства суд вважає, що при обставинах що склалися, спірний правочин не порушує прав позивача, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неправомірним, тому надає перевагу запереченням відповідача, а позов з викладених в ньому підстав, визнає необґрунтованим і в його задоволенні позивачу відмовляє повністю.
За змістом статей 43, 47, 43 ГПК України:
господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства;
судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи;
господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст.ст. 33 ч. 1, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 у справі №925/1391/16.
Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 у справі №925/1391/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2016 у справі №925/1391/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №925/1391/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Л.Г. Смірнова
Судді В.В. Андрієнко
Л.В. Кропивна