номер провадження справи 24/133/16
20.02.2017 Справа № 908/3250/16
за позовом: Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (49068, м. Дніпро, вул. Орбітальна, 13)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20Е)
про визнання недійсним договору
Суддя Азізбекян Т.А.
За участю представників сторін:
від позивача: Нугаєва В.В., довіреність б/н від 03.01.2017 р.;
від відповідача: Матохнюк А.А., довіреність № 1 від 23.12.2016 р.
05.12.2016р. до господарського суду Запорізької області звернулося Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" про визнання недійсним договору № 336 від 15.04.2013р., враховуючи недосягнення сторонами згоди з істотних умов договору, а отже і його неукладеність та його підписання невідомою, не уповноваженою особою з боку позивача.
Ухвалою від 05.12.2016р. порушено провадження у справі № 908/3250/16, присвоєно справі номер провадження 24/133/16, розгляд справи призначено на 26.12.2016р.
В судовому засіданні 26.12.2016 р. позивач підтримав заявлені вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач письмовий відзив на позовну заяву, письмові нормативні обґрунтування своїх заперечень на позов не надав.
На підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 23.01.2017 р. на 10 год. 30 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 23.01.2017 р. від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву з посиланням на безпідставність позовних вимог, враховуючи відсутність підстав для визнання договору недійсним та встановлені обставини судовим рішенням при розгляді справи № 908/1817/16.
В судовому засіданні 23.01.2017 р. від позивача у справі надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо підпису навпроти напису "Директор" зі сторони покупця на оскаржуваному договорі. Судом відкладено вирішення цього питання до наступного судового засідання.
Розгляд справи відкладався на 06.02.2017р. о 11 год. 35 хв.
В судове засідання 06.02.2017 р. представник відповідача не з'явився.
06.02.2017 р. від позивача у справі надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів, на підставі ч.3 ст. 69 ГПК України.
На підставі ст.ст. 69, 77 ГПК України, задовольняючи клопотання позивача про продовження строку розгляду спору, враховуючи неявку відповідача, з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд ухвалив строк вирішення спору продовжити, розгляд справи відкласти на 13.02.2017 р. о 12 год. 00 хв.
В судовому засіданні 13.02.2017 р. представники сторін підтримали раніше подані письмові документи.
В судовому засіданні 13.02.2017 р. оголошено перерву до 20.02.2017 р.
За заявою сторін, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
По закінченні судового засідання 20.02.2017 р. суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з мотивів, викладених у мотивувальній частині цього рішення та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
15.04.2013 р. між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" (продавець, відповідач) укладено договір №336, відповідно до якого продавець зобов'язується у 2013 році поставити покупцеві товари, визначені у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти ці товари та сплатити за них визначену специфікаціями грошову суму (ціну).
Згідно з п. 5.1 договору строк поставки кожної партії товару передбачається сторонами безпосередньо в специфікації до даного договору.
У п. 12.1 договору визначено, що невід'ємною частиною цього договору є специфікації.
Згідно п. 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013 р.,. а в частині виконання розпочатих обов'язків - до повного їх виконання.
Сторонами підписано специфікацію №1 до договору, в якій передбачено поставку електродвигунів тягових СТК-520УІ на суму 13 728 000,10 грн. з ПДВ.
З боку продавця договір та специфікацію підписано директором Колесник Н.В.
З боку покупця договір та специфікацію підписано генеральним директором ОСОБА_4
Договір скріплено печатками товариств.
Посилаючись на те, що сам договір та специфікація № 1 до договору містять різні підписи і жоден з них не є підписом ОСОБА_5, а належать невідомій та не уповноваженій особі, а також на не узгодження сторонами усіх суттєвих умов договору, Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" звернулось до суду із цим позовом.
Визнання недійсним договору № 336 від15.04.2013р. між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання", було предметом судового розгляду у цій справі.
Так, в обґрунтування своїх вимог щодо недійсності договору позивач посилається на наступне:
1) Договір №336 від 15.04.13 р. не містить між позивачем та відповідачем згоди щодо усіх його істотних умов та не виконані вимоги ст.ст. 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, зокрема сторони не визначили суттєву умову договору постачання - порядок, умови та строки проведення розрахунків за товар, що підлягає поставці;
2) Текст договору передбачав узгодження суттєвих умов щодо порядку, умов та строків проведення розрахунків у Специфікації, але єдиною Специфікацією, що була укладена до договору, зазначені умови не були визначені;
3) Між сторонами не існує інших письмових документів, за допомогою яких можливо визначити порядок, умови та строки проведення розрахунків за товар, що підлягає поставці згідно договору №336 від 15.04.13 р.;
4) З огляду на недосягнення згоди з істотних умов договору між позивачем та відповідачем та у відповідності до п. 8 ст. 188 Господарського кодексу України договір №336 від 15.04.13 р. є неукладеним;
5) Договір №336 від 15.04.13 р. та Специфікація № 1 до нього не підписана позивачем, що свідчить про недійсність відповідного спірного договору взагалі.
Таким чином, на думку позивача, договір № 336 від 15.04.203 р. є недійсним.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням нижчевикладеного.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач вважає, що відсутність підпису генерального директора позивача ОСОБА_5, який обіймав дану посаду на 15.04.2013 р., на спірному договорі не дозволяє дійти висновку про відповідність умов спірного договору волі позивача, а також наявність у невідомої особи необхідного обсягу повноважень, а тому відповідно до ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання договору недійсним.
Як свідчать надані відповідачем оригінали оскаржуваного договору та специфікації, копії яких містяться в матеріалах справи, договір та специфікація підписані з боку позивача у цій справі генеральним директором ОСОБА_4 На договорі та специфікації міститься підписи разом із зазначенням ПІБ генерального директора ОСОБА_4, які скріплені печатками цього товариства.
До того ж, стягнення заборгованості, у т.ч. з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання", саме за оскаржуваним договором, було предметом судового розгляду у справі № 908/1817/16, за результатом розгляду якої, 06.12.2016 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" до відповідача-1 у цій справі - Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" задоволений частково, стягнуто 10 868 000, 10 грн. основного боргу, 721 307, 68 грн. 3% річних та 8 303 152, 08 грн. інфляційних втрат, а також 194 752 грн. судового збору.
За результатами апеляційного оскарження вказане судове рішення залишено без змін та вступило у законну силу.
Відповідно до ч.3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом, при розгляді вищезазначеної справи, зокрема, було встановлено факт укладення між сторонами договору поставки № 336 від 15.04.2013 р. та специфікації № 1 до договору, а також поставку Товариством з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" в період з вересня 2013 р. по квітень 2014 р. по договору поставки продукцію на загальну суму 13 728 000, 10 грн. та сплату Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" Товариству з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" за договором поставки 2 860 000 грн. 00 коп.
Згідно судового рішення № 908/1817/16:
«….Пунктом 4.1. договору № 336 від 15.04.2013 р. встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються після пред'явлення продавцем (позивачем) рахунку за кожну партію товару в національній валюті України шляхом банківського переказу у формі 100% попередньої оплати та підписання відповідних документів.
Поставки товару по договору № 336 від 15.04.2013р. здійснювалися наступним чином:
17.09.2013 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 17 від 17.09.2013 р.;
19.09.2013 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два
мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 18 від
19.09.2013 р.;
. 20.09.2013 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 19 від
20.09.2013 р.;
04.03.2014 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два
мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 2 від
04.03.2014 р.;
15.04.2014 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 8 від 15.04.2014 р.;
16.04.2014 р. поставлено 4 електродвигуни на загальну суму 2 288 000,32 грн. (два мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч грн. 32 коп.) по видатковій накладній № 9 від 16.04.2014 р.
Відповідач 1 частково виконав взяті на себе зобов'язання . Заборгованість ДП "ДНВК "Електровозобуду вання" перед ТОВ "Продтехпостачання" по договору № 336 від 15.04.2013 р. склала 10 868 000,10 грн. (десять мільйонів вісімсот шістдесят вісім тисяч грн. 10 коп.)
Видаткові накладні з боку ДП "ДНВК "Електровозобудування" підписані особами, повноваження яких підтверджені довіреностями. В якості підстави для поставки товару в накладних вказаний договір № 336 від 15.04.2013 р.
Отже сторонами в пункті 4.1. договору 336 від 15.04.2013 р. був встановлений строк оплати товару - 100 % передоплата.
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня плата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього кодексу.
Статтею 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Відповідач протягом дії договору порушував строк оплати товару, але невиконання договору відповідачем 1 не змінює строків вико нання договору. Умови постачання і передачі товару також були встановлені сторонами в пунктах 2.5., 4.2. і 5.2 договору.
Так, згідно з п. 2.5. договору, приймання товарів проводиться покупцем за прави лами, встановленими Інструкціями П-6 і П-7. До речі Інструкція П-6 передбачає можли вість прийняття продукції лише за умови отримання рахунку.
Згідно з п. 4.2. договору після поставки товару надаються податкова накладна, видаткова накладна та інші супроводжуючі документи.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця (відповідача 1) в момент передачі товару і підписання відповідних документів (видаткових накладних).
Строк поставки товару встановлений сторонами в пункті 1.1. договору….
…Документальних доказів в підтвердження того, що відповідач 1 звертався до позивача з відмовою від договору суду не надано.
Актами звірки взаєморозрахунків сторін сторони відобразили наявну суму заборгованості.
Таким чином, матеріали справи підтверджують факт укладення між позивачем і відповідачем 1 договору № 336 від 15.04.2013 р., і досягнення між ними домовленостей щодо всіх істотних умов цього договору.
Посилання відповідача 1 на те, що згідно з пунктами 1.1. і 8.1. договору № 336 від 15.04.2013 р. договір діяв лише до 31.12.2013 р. також спростовуються наявними у справі доказами…».
Судом апеляційної інстанції при перегляді справи № 908/1817/16 зазначено: «…Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною третьою цієї статті при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Проте у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, визначення його як неукладеного може мати місце на стадії укладання договору, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 № 3-58гс11 і відповідно до статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, у пункті 4.1 Договору поставки сторони визначили строк оплати - " 100 % попередня оплата", тобто узгодили, що повна ціна товару підлягає сплаті до його передання Покупцю.
Отже, оскільки сторони підписали спірний Договір поставки, визначили у ньому порядок оплати товару та перейшли до його виконання, що підтверджується наявними матеріалами у справі та досліджено судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо визнання спірного Договору поставки неукладеним.
Також заявник апеляційної скарги зазначає, що строк виконання зобов'язання з оплати не настав, оскільки всупереч умовам Договору поставки ТОВ "Продтехпостачання" не надало ДП "ДНВК "Електровозобудування" рахунки-фактури на оплату товару.
Однак у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії рахунків-фактур з відміткою про отримання кожного з них на звороті (т. 2, а. с. 23-28). При цьому відповідач у судах ані першої, ані апеляційної інстанції не спростував, що відмітки про отримання вчинені неуповноваженими особами.
Також колегія суддів зауважує, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.
Договір поставки, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов'язання відповідачем.
Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару в порядку, передбаченому Договором поставки.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника апеляційної скарги про те, що поставки, здійснені ТОВ "Продтехпостачання" у 2014 році суперечать умовам Договору № 336, адже в частині виконання розпочатих обов'язків Договір поставки діє до повного їх виконання. Крім того, видаткові накладні № 2 від 04.03.2014, № 8 від 15.04.2014, № 9 від 16.04.2014 містять посилання на спірний Договір поставки…».
Отже, при розгляді вищевказаної справи оскаржуваний договір поставки та специфікація № 1 до цього договору, дійсність якого є предметом даного судового розгляду, судом встановлено факт укладення договору поставки № 336 від 15.04.2013 р., досягнення згоди між сторонами щодо істотних умов договору та факт виконання сторонами зазначеного договору.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.
Позивачем не доведено належними доказами факт підписання оскаржуваного договору та специфікації до нього, невідомою, не уповноваженою особою.
До того ж, в судовому порядку встановлений факт укладення та виконання сторонами цього договору.
Також, суд при розгляді цієї справи враховує висновки, вкладені у Пленумі Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача щодо визнання недійсним оскаржуваного договору з підстав його не підписання з боку позивача (підписання невідомою, не уповноваженою особою) та недосягнення згоди між сторонами з істотних умов цього договору безпідставними, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладених обставин, враховуючи встановлений в судовому порядку факт укладення та виконання сторонами оскаржуваного договору, а також відсутності законних підстав для визнання його недійсним, суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір відноситься на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено і підписано « 20» лютого 2017 року.
Суддя Т.А. Азізбекян