ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.02.2017Справа №910/24014/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»
про відшкодування шкоди в сумі 4 490,92 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Дейнека О.В. - представник, довіреність №1-2017 від 14.12.2016;
від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення коштів у розмірі 4 490,92 грн. в порядку регресу, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку №06-07-000288 від 11.09.2013 страхувальнику страхове відшкодування, він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги щодо стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24014/16 та призначено до розгляду на 02.02.2017.
У судове засідання 02.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 02.02.2017 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040873019.
Так, в судовому засіданні 02.02.2017 представником позивача подано клопотання № 97 від 01.02.2017 про долучення додаткових доказів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 02.02.2017 позивачем суду не надано.
Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду не надходило.
Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду від 03.01.2017р., відповідачем суду не надані.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 02.02.2017р. суд не повідомлено.
Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторона не скористалась належними їй процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, враховуючи той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.
Відводу судді представником позивача не заявлено.
У судовому засіданні 02.02.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування -це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 вересня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» (страховик за договором, позивач у справі) та фізичною особою ОСОБА_2 (страхувальник за договором), укладено Договір №06-07-000288 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України, зокрема, пов'язаних із володінням, користування і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням - на умовах страхування КАСКО Супер С згідно з розділом 1 Основної частини Договору (підпункт 1.1.1. пункту 1.1. Спеціальної частини Договору добровільного страхування).
Відповідно до умов Договору страхування забезпечений транспортний засіб автомобіль марки Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Відповідно до визначення частини 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно первинної довідки від 02.03.2014 та розгорнутої довідки № 9356038 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві, копія яких наявні в матеріалах справи, 02.03.2014 в м. Києві на проспекті Червонозоряному, 126-Г, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Nissan JUKE, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Перша» автомобіль марки Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як вбачається із пункту 1.2. Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно частини 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
У відповідності до умов Договору страхування 03.03.2014 страхувальник - ОСОБА_2 звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» із заявою, в якій просив сплатити страхове відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) (копію заяви залучено до матеріалів справи).
У відповідності до рахунку-фактури №НО-000037 від 05.03.2014 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 в розмірі 6 775,00 грн. (копію рахунку-фактури залучено до матеріалів справи).
Відповідно до пункту 9.3. Договору страхування розмір страхового відшкодування при пошкодженні застрахованого транспортного засобу (крім випадків конструктивної загибелі транспортного засобу) визначається страховиком з урахуванням наступних відмінностей, зокрема: якщо договір укладено із застосуванням опції «Страхування здійснюється без врахування зносу» і це зазначено в Основній частині договору, то при визначенні розміру страхового відшкодування вартість нових складових частин, що підлягають заміні під час ремонту транспортного засобу, приймається у повному обсязі. В іншому випадку розмір страхового відшкодування визначається страховиком з урахуванням ступеня зносу деталей та вузлів, які підлягають заміні, при цьому для транспортних засобів, строк експлуатації яких перевищує 2 роки, значення коефіцієнту фізичного зносу (Ез) не дорівнює нулю та враховується під час визначення розміру збитку відповідно до формули, встановленої чинною на момент настання страхового випадку «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» (підпункт 9.3.1. пункту 9.3. Спеціальної частини Договору страхування).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» складено страховий акт №ТР-00-2481 від 11.03.2014, відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_2 страхового відшкодування в розмірі 4 490,92 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі ФОП ОСОБА_4 №НО-000037 від 05.03.2014 вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 6 775,00 грн., франшизою за Договором страхування - 0,00 грн. та коефіцієнту фізичного зносу - 0,43 (2 284,08 грн.) (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).
Згідно з пунктом 10.5. Загальної частини цього договору визначено, що страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу, спадкоємцю) впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати затвердження страхового акту про виплату страхового відшкодування.
У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 4 490,92 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_4, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №8170 від 18.03.2014 на відповідну суму.
Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором №06-07-000288 від 11.09.2013 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку, а також перебування отриманих автомобілем марки Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 02.03.2014, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 4 490,92 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ОСОБА_2, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_4, яке безпосередньо здійснювало ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунку-фактури ФОП ОСОБА_4 №НО-000037 від 05.03.2014 та платіжного доручення №8170 від 18.03.2014 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.03.2014 у справі №752/3120/14-п встановлено, що 02.03.2014 ОСОБА_3, керуючи автомобілем Nissan JUKE, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в м. Києві по проспекту Червонозоряному в порушення вимог п. п. 13.1 та 2.3 Правил дорожнього руху України не врахувала дорожню обстановку та не витримала безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (під керуванням водія ОСОБА_2), що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою громадянку ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим до останньої застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За приписами частини 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно з частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Nissan JUKE, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 02.03.2014 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Nissan JUKE, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_3 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1 000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Nissan JUKE, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Станом на момент скоєння ДТП (02.03.2014) вказаний Поліс був чинним.
З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначений Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» із заявою №1170/1 від 20.04.2015 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу №ТР-00-2481, в якій просив відшкодувати шкоду, заподіяну дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 4 490,00 грн. Разом з тим, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 1 000,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Opel Vectra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, підлягає зменшенню на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 3 490,92 грн. (4 490,92 грн. - 1 000,00 грн.).
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному підприємству «Страхова компанія «Перша» в порядку регресу суми в розмірі 3 490,92 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №06-07-000288 від 11.09.2013 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку та/або Полісу серії НОМЕР_3 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд 30, код ЄДРПОУ 31681672) 3 490,92 грн. (три тисячі чотириста дев'яносто гривень дев'яносто дві копійки) страхового відшкодування та 1 071,16 грн. (одну тисячу сімдесят одну гривню шістнадцять копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон