Рішення від 20.02.2017 по справі 905/8/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

РІШЕННЯ

іменем України

20.02.2017р. Справа №905/8/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ в особі

Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Дніпро

до відповідача ОСОБА_1 соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 Державної казначейської служби у м.Лиман, м.Лиман

про стягнення заборгованості в сумі 97690,49 грн.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2-по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман, про стягнення заборгованості в сумі 97690,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №2/332-12і200 від 17.02.2015р. щодо проведення розрахунків при наданні пільг.

31.01.2017р. відповідач надав відзив в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що компенсаційні виплати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян проводяться виключно в межах виділених асигнувань. Як наслідок, за твердженням відповідача, враховуючи відсутність відповідних субвенцій з Державного бюджету України, відсутнє й зобов'язання з проведення розрахунку з позивачем.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.01.2017 р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 Державної казначейської служби у м.Лиман.

Третя особа пояснень по суті спору не надала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Як встановлено судом, між сторонами було підписано договір від 17.02.2015р. №2/332-12і200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р., відповідно до якого постачальник (позивач) здійснює надання телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів) громадянам, які мають відповідні пільги, а платник (відповідач) здійснює відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році, відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень.

Відповідно до п.2.2.3 договору платник щомісячно здійснює перерахування коштів, передбачених на проведення розрахунків за наданні пільги згідно з кошторисом доходів та видатків в межах запланованих призначень.

За змістом розділу 2 договору позивач зобов'язаний до 10 числа місяця, що настає за звітним, надавати на електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих у минулому місяці; до 20 числа місяця, що настає за звітним, надавати відомості про фактично надані послуги на паперових носіях; до 6 числа місяця, що настає за звітним, складати акти звіряння сум заборгованості по наданим телекомунікаційним послугам станом на 1 число місяця, що передує звітному.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015р., а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань за цим договором (п.6.1 договору).

Виходячи зі змісту позовної заяви та доданих документів, на виконання умов договору №2/332-12і200 від 17.02.2015р. та вимог чинного законодавства України, позивач, як оператор телекомунікаційних послуг на протязі 2015р. надавав послуги зв'язку на пільгових умовах громадянам м.Лиман.

Зокрема, за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. позивачем були понесені витрати із надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на суму 97690,49 грн. Протягом 2015р. відповідачем перераховано позивачу грошові кошти в сумі 19264,59 грн. При цьому, як вказує позивач, сумою оплати 19264,59 грн., отриманою позивачем протягом 2015р., було погашено заборгованість за 2014р. в сумі 734316,92 грн., внаслідок чого станом на 01.01.2016р. заборгованість відповідача по відшкодуванню витрат із надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р. складає: 97503,29 грн. (послуга користування телефоном) та 187,20 грн. (послуга встановлення телефону).

За таких обставин, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд не приймає до уваги заперечення відповідача та вважає позовні вимоги правомірними, такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Згідно із ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим кодексом.

Згідно із ст.51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу тощо.

Виходячи зі змісту ст.102 Бюджетного кодексу України за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (далі Порядок).

Відповідно до п.2 вказаного Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Як встановлено, відповідач є розпорядником коштів місцевого бюджету, що веде персоніфікований облік отримувачів за видами пільг та здійснює розрахунки з постачальниками послуг.

Згідно п.4 Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.

Як встановлено, згідно з наданими до матеріалів справи актами звіряння заборгованості відповідач погодив позивачеві до відшкодування 97690,49 грн. за послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за 2015 рік, проте компенсував останньому витрати за надані послуги лише частково, на суму 19264,59 грн., яка була зарахована на погашення заборгованості за 2014 рік. Таким чином, з підтвердженням матеріалами справи, сума невідшкодованих позивачеві витрат за надані послуги зв'язку на пільговій основі за 2015 рік становить 97690,49 грн.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вказувалось вище, згідно п.2.2.3 договору платник щомісячно здійснює перерахування коштів, передбачених на проведення розрахунків за наданні пільги з згідно з кошторисом доходів та видатків в межах запланованих призначень.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач листом від 20.01.2017р. №12С000-83 звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування витрат пов'язаних з наданням телекомунікаційних витрат в сумі 97690,49 грн.

За висновками суду, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 97690,49 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому, законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Тобто, посилання відповідача на відсутність в нього зобов'язання з проведення розрахунків з позивачем внаслідок відсутності бюджетних коштів є безпідставними, оскільки на підставі частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_3 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на 2015 рік не виправдовує бездіяльність відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 N11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_3 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р.

За таких обставин, враховуючи, що позов повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що заперечення відповідачів проти позову є неправомірними, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 97690,49 грн. підлягають задоволенню в повній сумі.

Судовий збір підлягає віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Дніпро до ОСОБА_1 соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман про стягнення заборгованості в сумі 97690,49 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401 м.Лиман, вул.Лесі Українки, буд.20-А, р/р №35418034047399 ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 25953557) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601 м.Київ, ОСОБА_3 Шевченка, буд.18, ЄДРПОУ 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (49600 м.Дніпро, вул.Херсонська, 26, р/р №26005253058 в АБ «Укргазбанк», МФО 320478, ЄДРПОУ 25543196) заборгованість в сумі 97690,49 грн., судовий збір в сумі 1465,36 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 20.02.2017р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Г.В. Левшина

Попередній документ
64829301
Наступний документ
64829303
Інформація про рішення:
№ рішення: 64829302
№ справи: 905/8/17
Дата рішення: 20.02.2017
Дата публікації: 23.02.2017
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Донецької області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг