07 лютого 2017 року Справа № 922/1023/16
Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2017 року колегією суддів у складі: Куровського С.В. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Ткаченко Н.Г. касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Єврогазбанк" залишено без задоволення, Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 31.05.2016 року у справі №922/1023/16 залишено без змін.
Мною, Катеринчук Л.Й., при прийнятті зазначеної постанови було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому:
Відповідно до частин 2, 6, 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року (далі - Закон про банкрутство), забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку".
Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Виходячи з вимог частини 1 статті 7 та частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на момент визначення зобов'язань, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з врахуванням обсягу поруки за умовами забезпечувального договору (поруки, іпотеки). Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов'язання. На момент припинення забезпечувального зобов'язання юридичне значення має вартість фактичної реалізації предмета застави (іпотеки), за наслідком проведення якої припиняється зобов'язання з майнової поруки на певну суму.
Відтак, законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою (іпотекою) вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави (іпотеки). Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави (іпотеки) буде відмінною від визначеної договором застави (іпотеки) вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави (іпотеки), після чого вимоги, які не забезпечені заставою (іпотекою), переходять до четвертої черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит.
Отже, у процедурі розпорядження майном визнання та включення до реєстру вимог кредитора-заставодержателя окремо як таких, що задовольняються позачергово згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство, повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор-заставодержатель відповідно до поданої ним заяви, а також реальний розмір заборгованості за кредитним договором, що існує на момент подання заяви кредитора, та з огляду на час порушення справи про банкрутство.
У справі про банкрутство №922/1023/16 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини звернення кредитора АТ "Єврогазбанк" з грошовими вимогами до боржника - ТОВ "Євро-Готель-Груп" на суму 414 989 870, 65 грн., що виникли на підставі кредитного договору №506-130112 від 13.01.2012 року, укладеного між банком та ТОВ "Мега Астер", та кредитного договору №434-240611 від 24.06.2011 року, укладеного між банком та ТОВ "Роял Хоспітелеті Груп", зобов'язання з повернення кредитних коштів за якими забезпечено іпотекою нерухомого майна відповідно до договорів іпотеки №1013-270612/І від 27.06.2012 року та №617-290411/І від 29.04.2011 року, укладених між банком та ТОВ "Євро-Готель-Груп" як майновим поручителем.
Визнаючи частково заявлені АТ "Єврогазбанк" кредиторські вимоги до ТОВ "Євро-Готель-Груп" на суму 103 297 520 грн. та включаючи їх до реєстру окремо як забезпечені іпотекою майна боржника, місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд прийняли до уваги договірну вартість предметів іпотеки на загальну суму 103 297 520 грн., яка зазначена у договорах іпотеки на момент їх укладення між банком та боржником-майновим поручителем.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у визнанні грошових вимог АТ "Єврогазбанк" до ТОВ "Євро-Готель-Груп" на суму 311 692 350, 65 грн. з огляду на те, що спірні кредиторські вимоги не охоплюються договірною вартістю майна, переданого боржником-майновим поручителем в іпотеку банку на забезпечення виконання кредитних зобов'язань третіх осіб.
Однак, такі висновки судів не узгоджуються з положеннями цивільного законодавства про забезпечення виконання зобов'язань та висновками Верховного Суду України відповідно до Постанови №14/030 від 03.06.2014 року у справі №25/5005/6641/2012 про те, що розмір грошових вимог банку до кредитора-заставодавця повинен визначатися виходячи з розміру основного зобов'язання за кредитним договором, оскільки відповідальність майнового поручителя за кредитним договором за своєю правовою природою є солідарною з розміром відповідальності основного боржника та обмежується вартістю предмета застави (іпотеки), яка визначається на момент його відчуження (продажу) у процедурі звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) під час його продажу у справі про банкрутство боржника-майнового поручителя.
Така правова позиція про застосування норм цивільного законодавства та законодавства про банкрутство висловлена у Постанові Вищого господарського суду України від 23.06.2015 року у справі №914/3676/14 (колегія суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Коваленко В.М., Короткевич О.Є.), у Постанові Вищого господарського суду України від 06.12.2016 року у справі №918/168/16 (колегія суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Куровський С.В., Ткаченко Н.Г.) та у Постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року у справі №910/22788/15 (колегія суддів: Панова І.Ю. - головуючий, Жукова Л.В., Погребняк В.Я.).
З огляду на зазначене, вважаю, що місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом необґрунтовано відхилено кредиторські вимоги АТ "Єврогазбанк" до ТОВ "Євро-Готель-Груп" на суму 311 692 350, 65 грн., оскільки не перевірено дійсного розміру заборгованості третіх осіб за кредитними договорами, що існувала на час подання банком заяви з грошовими вимогами до боржника-майнового поручителя, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати із направленням справи на новий розгляд в частині кредиторських вимог АТ "Єврогазбанк" на спірну суму.
Суддя
Вищого господарського суду України Катеринчук Л.Й.